Дверці машини захлопнулись, і я поїхав... поки що на товарову станцію.
6/УІІ — 42 р.
Вчора (це була неділя) обідав у Базилевського. Живе тут, в "Роліті". Передучора зайшов до мене увечері, одрекомендував-ся — він аспірант, літературознавець. Вітав, що я живий, що тут, що працюю, і цікавився дуже Харковом, де він учився раніше. В розмові вияснилось, що він походить з Уманщини, недалеко від Животова, а оце два дні, як був у Сквирі, де жив його батько останніми роками. Отже — земляки. Просив дуже прийти до нього сквирської горілки спробувати. Ну, спробували ще й вареників з полуницями. А дружина в нього — студентка істор. ф-ту. Молоде, цікаве, завзяте. Раділи вони моїм одвідинам так, що я аж незручно себе почував. Академік Грунський переказував через нього мені найщиріші вітання і просив умовитись, коли може зі мною зустрітись. Я відповів ним же і просив, щоб Грунський сам призначив час, а я, мовляв, для нього завжди час знайду.
Був потім надвечір у подружжя Шведів, артистів опери. Єпископ Мстислав хоче конче мене бачити — казали. Взяв у них "Марію" Самчука.
Сьогодні: вранці машиною з оператором Топчієм — на кіностудію. Розмова з др. Ульрихом, начальником студії, пропозиція дати літературний текст до докум. фільму "Київ". Він сповнений сумнівів щодо укр. мови, сам трохи говорить російською. Запитує: "А хіба укр. мова має, прикладом, термінологію свою в галузі медичній або технічній?" "Ну, звичайно". "А мені казали, що ні". І довелось довгенько його "просвіщати". Хтось, видко, з русотяпів його сильно загітував. Роботу я погодився взяти за 300 мр. Потім дивився цікаву кінохроніку: бої під Севастополем, під Харковом і одвідини Гітлером Фінляндії. Звідти від’їздив трамваєм. Чудесний сонячний день, перший гарячий день літа. Суниці на Володимир, базарі. Одвідини "чаклунки", що взялася мене лікувати від екземи. Прихід А. Ковальчука і пропозиція від групи молодих письменників стати на чолі літер, об’єднання. Поява Деменка з дружиною. Поява літератора Винницького і його довгі розповіді про свої пригоди. Поява дружини поета Сороки: чи не знаю я що про нього, бо він ще в серпні був заарештований у Харкові НКВД?
Я й не зоглянувся, як проминув сьогоднішній день, і, на жаль, не встиг нічого зробити.
7/VII — 42 р.
В газеті "Н.У.С." рішуче співробітничати не буду. Підозріла, погана газетка, ще й, як мені здається, великодержавницького російського напрямку. Р-тор російськ. газети "Последніє новості" Дудін в ній подвизається з великими й невковиристи-ми статтями, а Штепа, бачу, ходить перед цим піжончиком на задніх. Огидно! Скрізь панує у них мова російська, навіть перекладачка Гордон і зав. літчастиною між собою говорять російською мовою. Якісь взагалі снують теж підозрілі людці і "дівчатка". Лавочка расєйская. Страшенно огидно. Мене навіть (хоча б з люб’язности звичайної) на хліб не прикріпили, але то — Бог з ними. Сьогодні бігав цілий ранок (у Костюка був, у Маньків-ського в правничому відділі м.у.), щоб якось десь прикріпитись на робочу картку хлібну. Зустрів старого Саратовського, і він пропонував зарахувати мене до співробітників свого театру, та я з ним, пам’ятаючи Жмеринку 1922 р., не хочу діла мати. Піду ще завтра, щось та виходжу. Зустрів Костирка.
Мама сказала, що в дворі є чутка, наче М. Шпак, який уже перед 4-ма місяцями повернув з полону і перебував у себе на селі і дружина якого з дітьми аж з Білгорода оце приїхала до Києва шукати чоловіка, — наче він опинився в партизанах. От ідіот! Завжди він був ідіотом, таким і залишився. Його кижечка віршів була видана в обкладинці, на якій художник намалював галузку, а на галузці птаха, шпака, навмисне на сміх. Тим часом Шпак (це було років 2 — 3 тому) ходив зраділий і всім показував цю "птичку". А коли йому Скляренко Семен по-доброму сказав, навіщо він, такий незабезгіечений, вічно голодний та обірваний, так багато заводить собі дітей, примушує дружину мало не щороку родити, — де ж, мовляв, його голова? — той тицьнув рукою на свою ширіньку і многозначно відповів: "А в нього, знаєш, своя голова. Що ж я з ним зроблю?" От ідіот! Чи так чи сяк, а Шпак дурак...
Згадався побіжно другий вихованець совєтського режиму, представник сталінської інтелігенції, тупий, бездарний парубчак, що гнувся теж бути поетом і що про нього часто говорили жартома: Шеремет не поет, не поет Шеремет.
10/УІІ — 42 р.
Сьогодні рівно місяць, як я приїхав до Києва. Почуваю, що відпочив трохи. Помітно (навіть для інших) поправився. Так само й син. Тепер треба братися до діла. Досі не маю робочої хлібної картки, хоч сьогодні вже був в цій справі у заступ, голови міста Волконовича. Він скеровує мене до ЗіасДзкотізагіаСу. Ціла халепа!
Жду листа зі Львова від Рути — написав їй днів 8 тому. Два дні тому Юрко одержав листа від Ніни з Німеччини, з Десау. Вона працює за фахом в арх. бюрі, просить маму подбати за Ле-сика, запитує, чи зроблено вже мені операцію, і запевняє, що хоч ми розлучились погано, але найкращі її почуття зв’язані з нашою родиною. Огидна вона все-таки, безпринципна, як та повія, духовно [... — Ред.], розкладена жінка [... — Ред.].
Бачив сьогодні Кавалерідзе. Він працює над пам’ятником Шевченкові для Дубна. Дуже просив зайти до нього і до мене обіцявся завітати...
Вранці забігав Гладков — збентежений ніби, жаліється, що платню їм скоротили і взагалі погано. З ним я привітний, але дуже поміркований — адже він від Штепи, з тієї компанії — і цього досить.
Вчора у своєму під’їзді зустрів колишнього мого вчителя гімнастики в гімназії у Сквирі — Шаповала. Постояли, поговорили. Він — а що воно буде, а як буде?.. Типовий хахол. Я йому прочитав коротку лекцію і, видко, не стільки його підбадьорив, як здивував.
Уже кілька днів сонце, теплінь, справжнє літо. З якою радістю поїхав би я кудись на село. Але зараз дуже важко добути перепустку. Та й треба щось думати про заробіток. До діла час, щоб десь на осінь можна було вирядитись до Львова й розв’язати остаточно справу з операцією... Записую ось зараз ще другим заходом. Вечір, власне — надвечір’я. З мого бічного вікна видко сусідній сквер, що вже за ці роки буйно розрісся. Над деревами стоїть синявий вечірній туманець. Легка прохолода після варкого дня. Хороше. І будівлі далі за сквером, на узгір’ї, укомпо-нувались так гармонійно, наче це спеціально за дбайливим мистецьким розрахунком і смаком їхню різну височінь, повороти і місце тут визначили. А воно ж цілком випадково — і якраз гарно, повноцінно. Гарний ти, Києве!