По суті— міркував ти, вгадуючи за вікном електрички знайомі овиди— є російська мова, і є статарений і зматюжений, рускоязичний говір; є мова Л.Толстого, І.Буніна, і є шамкіт асимільованих руїн, зачучверілих імперських околиць, помийниць, псарних дворів; і ти згоден з тим сьогоднішнім класиком, що нині живою російською володіє зо п’ять письменників. "Ізвольтє, сударь, замєтіть: ви гонітє!— на чистому дурдомівському діалекті зауважує Іван Сергійович Тургєнєв; ми не в палатах; ми в розкочених гумових чоботях ідем краєм мочаристого беріжка; забув сказати: на його батьківщині знов льодниковий період, звір і птиця відкочовує сюди; днями я бачив на старих звіриніх лазах коло рівчака сліди росомахи, слідок соболя, слідище ведмедя; да-а, льодниковий період— це вам не собіраніє зємєль рускіх; твій напарник пов’язує ту напасть із розгулом димократії в його вітчизні; як би там не було, але дичина обсілася тутай— і де йому ще продовжити мисливські оповідання? димократія, димократія— повторює про себе Іван Сергійович і мружиться, й сплакує так, немов йому пустили диму в очі— лєднікі кругом, вот і согрєвают димом отчізну; а звєрю то худо, худо, брат ти мой! ось Удав завмирає в стойці над кущем гостролистнику; жду, коли гість смальне; постріл— і мимо; дупель черкає крилом верболіз і, мов грушка, що летить корінцем уперед, низько бриє над рудими промоїнами; так роздосадував старий— аж руки не слухають— на мою мовну теорію; а його цуцик французький годен хіба що ловити на подвір’ї курчат— галопує по вгрітих калюжах та гребе кротовини; та й і Удав сьогодні шукає якось невпевнено, якось причмелено, мов щось йому перебиває нюх,— для годиться шмигає в кущах осоки і ситнику, а толку ніякого; птах же зринає то тут, то там, зринає так різко, що годі й смальнути навскидку; ти принюхуєшся— твій гість весь продимлений, так розгулялась в його отєчєстві димократія; він одягнутий просто, з гідністю: в добротного сукна сірий мисливський френч, підперезаний потертим шкіряним патронташем; штани, паризького крою середини дев’ятнадцятого століття, заправлені в мої, гостинно запропоновані, високі чоботи; весь одяг його просяк горілим— оце так розгул димократії! там палять усе: палять імперські архіви, палять розстрільні чекістські списки, палять величезні майнові описи по розкуркуленню, палять вагони креслень і соцзобов’язань часів індустріалізації, палять розшиті жовтим перехідні прапори, вручені колись комусь за ударну працю, палять ешелони вибраних творів класиків сучалізму, палять, бо якось треба спиняти величезний крижаний насув завбільшки з хмарочоси; палять своє знепотрібнене вщент недавнє незбутнє— палять і все не можуть зігрітись; а тут ще й американці димонули, підкинули в полум’я план підйому гакономіки, білібердальних реформ, цілі сувої настанов і дорадництв, відкардіограмлених по факсу з самого серця димократії, з підпально відомого "цереу",— і весь цей мотлох, просичений сечею брехонь, скільки його не роздмухують реформатори, ледве тліє, чадить то пекельно селітряним, то якимось, мов смалене пір’я, чадом; димує димократія,— вже й ні мідного вершника, й ні тайги не видно— тільки по гучномовцях лунають заклики в задимленій воді ловити рибу; так, під маркою гавкології, розграбовують останні ресурси: тюльку, кильку, водяних коників; всю решту— включно з гігантськими порожнинами з-під газових родовищ— давно вивезли, ще під прикриттям першої димової завіси, коли спалювали давніше минуле і замріювали, ну справжню, дивокрадію; тепір домріялись, дожились, вельмишановний класик (задиміли аж те століття) просякнув, мов погорілець, гіркотним запахом; диво, що собаки ледве винюхують дупелів; та й ти, сам добрий, доконуєш старого своїми мовними версіями; гнівається, мовчить— і є чого: стільки протіпатися чавункою, протрястися поштовим тарантасом, і якийсь дупель, зірвавшись на багнетний постріл, не зронює і пера, і, мов заворожений, кудись зникає! старий помітно гнівається— как порядочному сочінітєлю, вам, Євгєній, нє прістало так легкомислічать по отношенію к другім, о! вєлікім і могучім язикам; і срєді нашіх єсть нігілісти, что простофілят, будто асіміліруєтса рускій; чушь і видумкі! Тепір і його собака нюшкує за гривою осоки і обмирає навпроти купини, де в яскравозеленому мохові від поглядів ще яскравіше займається кожна ягода журавлини; Іван Сергійович з легкістю юнака прикидає рушницю до плеча і, тримаючи уявну ціль на мушці, тупає ногою різко, від каблука; і, перш ніж гримнув постріл— великий, завбільшки з два бройлери, птах чорними, з металевим переблиском, крилами вибухає між сухостоїн і важко летить над болотом до ялинового бору; старий в азарті: какой глухарь! что єму сдєлаєшь бєкасінніком? как-кой красавіц! да, почєрнобильнєл клімат, дівниє для охоти сталі мєста! обязатєльнєйшім образом посовєтую Ваньке Буніну; Толстой тот нєт, нє прієдіт, мєдвєдіца єво возлє берлогі подмяла— слихал? снєг возлє сібя нє утоптал, как слєдуєт, а она кубарєм на нєво, подмяла, рєзнула лапой по головє; напарнікі со сторони добілі; поки перекушуєм на узгірку, сидячи на простеленому брезентовому плащі, Тургєнєв лівою рукою одганяє свого собаку, а правою тримає срібну чарку, "какой глухаріщє ушол! ну, за удачу" і, оцінивши калганівку, закушує спинкою смаженого ляща на крумці хліба; дві розламані,— щоб краще бачити іней спілості— помідорини лежать на газеті біля огірків і пучка петрушки; рожевіють і стікають жиром кусінчики копченої рибини, і пахне сонцем тонко настругана в’ялена оленятина; поки йду від кринички з двома остудженими пляшками темного пива, дід блаженствує— лежачи горілиць і ледь опираючись спиною на зігнуті в ліктях руки, "на сколько пріпомню— понєжє, нє всєво Вас чітал і прідєржу свойо мнєніє на публічний случай— ви жє Русь ісходілі пєшком, Євгєній! на Дону жилі! і даже імєлі там романтічєскую історію; так вот, скажу вам: рєгрєсівная наша молодьожь зачітиваєтся вамі, кк когда-то, помнітє, моєй вєщіцей "Отци і деті"; да, Євгєній; ви же художнік, ви же естет, зачєм вам ета політіка, ізмишлєнія, размишлєнія на поточниє тєми? нєужто вашімі чуствамі руководіт історічєская обіда? а нинєшнєму сочінітєлю нужна отстраньонность і видєржка; зачєм нам ссоріть народи, рвать по жівому? от вас же столько завісіт, Женя! простітє за фамільрность", "памілуйте, Сіргєїч— блиснеш своїм поліглотством і, відкоркувавши одна об одну, пляшки із пивом, простягнеш пляшчину з білим бубляшком піни своєму співрозмовнику— помілуйтє! кто посчітаєт рєчью нєсколько базарних викріков, что осталісь от велікого і могучєго? всьо остальноє пошло на ринок; продалось, разбазарілось; економіка знаєтєлі ринковая...", "ви прави, юноша, кругом базар і димократія! добазарілісь, куда моєму Базарову! давайте ка бросім всьо, любєзний, поєдєм по свєту, пропаріжімся, пойдьом в Опєра, прокінємся по салонам в сторону Пруста; жизнь, вєдь повєрьтє, Євгєній, так коротка і чудєсна!"; сідає сонце і від галявини, вістуючи гарну тягу, стелиться понизинний туман і тахне таволгою і грибами, що мріють підрости сьоніч у глицевому настилі бору; "кстаті, Євгєній, ето нє старіна Хем вихлопотал вам мєсто бєлого распорядітєля охоти? он всєгда располагал значітєльнимі связями; как там єго знакомий Френсіс Мекомбер? что ви говорітє? бєдняга! он так мєчтал о буйволах! я знал ту єво стєрвозу; і, говорітє, єй всьо сошло с рук; нікакого строка? сєйчас даже культовая лічность срєді фєміністок? Бог забил ето стойбіще... істінно... міром правят бляді"; тут він сумніє, поважніє і старшає щомиті; потім сідає і, потріпавши по шиях собак, віддає їм рештки обіду й дивиться, як вони їдять, незлобно рикаючи одне на одного— а коли обертає лице, то бачиш перед собою не молодцюватого чолов’ягу, а діда з похнюпленим виразом, і тобі прикро за розмову; ти не хотів його образити; такий душа-чоловік і мисливець знатний! бажання подратувати його естетство підштовхувало тебе на філологічні теми; хіба він винен в рускоязичії, що заполонило ці землі? а твоя мова боліла так, мов зуби їй викришено на паркет чекістського кабінету і, від холодного повітря по оголених нервах, рот наливається кип’ячим оловом; у тобі говорила неможливість відтворити художньо й правдиво величезний простір зужитості, немов саме слово безсиліло й пасувало перед безмірною мукою, безмірним приниженням мільйонних тіл, загризених часом, ворогом всього, і людини найдужче, бо вона уникає його підступності і запорошує йому очі; земнослово безсиліло і ти списував те на мовну вжаханість, початок більшого знесилля, що призведе скрізь до повної невідповідності виказаного пережитому, баченого розказаному і так до повного заперечення суті речей, суті справ, суті світу; велика брехня століття нарешті помститься остаточно; не тільки ця, але й всяка інша, мова загине через відразу до зболеного й справжнього; мова збазарніє, бо зійде на торг вся пам’ять зжитого тутай в муках і безчесті; ти поверхово списував таку стихію на маніакальну присутність плебсоязичія, на його присутність кругом і всюди— до того ж воно ввібрало в себе всю табірно-радянську погрозливість, монгольський мат, жваве босяцьке гострослів’я, всі базарні горлодерства, похітливу млість і сюсюкання, запозичені з давніх спільних лазень; воно ввібрало в себе трем замерзаючих по сибірах тіл, пропущений крізь стомільйонні мільйони навподобі високовольтного струму, і стало брутальніше блатного жаргону, дещо естетизоване грамотіями в слідчих ізоляторах, "допрах", таборах, пересильних тюрмах, лагпунктах, бомжатниках і критих тюрягах вітчизни; і спростолюдніле до ніелюдськості, за вічнотутешнім звичаєм "умри ти сьогодні, щоб я позавтрім", це рускоязичне плебсоязичіє додичавіло вкрай і уподібнилось тюремній байдужості, з якою сильніший одбирав пайку в слабшого, в доходяги, і той ішов за барак і вішався на зсуканих гнійних бинтах, щоб відмучитися скоріше; бо дива не буде вже; воно, всеязичіє, тюремніючи тутай скрізь, уподібнилось до розжареного шомпола, яким катували, заганяючи в анальний отвір прив’язаних до стола раком, "ну что? будім гаваріть?", уподібнилось тисячам тисяч і мільйонам мільйонів тортур, мордувань, всезнущань, вкам’яніло тутай в кожному камені гірш прокляття, пропеклося тавром на лобах, розіллялося чадом горілезного м’яса; і тут тобі заповілось бути письменником— і обзиватися іншомовою; але нащо розстроювати старого? ось довечеряєм і підем назад; полювати вже пізно сьогодні; завтра поспієм на ранкову зорю— отоді буде тяга! І, піднявши голову від вагонного підвіконня, ти бачиш,— прищавий парубійко з речами виходять у тамбур електрички— і сам виходиш у протилежний тамбур, перекурити; ти заслужив сигарету, це сьогодні перша й остання, і ту ти викуриш на половину; ти перемовчав того, що приставав на разговорчік, і по очах його видно було, як йому кортіло схльоснутись; ти відсторонився так, що побував на полювання з класиком; отак би й щораз, коли мотаєшся туди й сюди, між селом і містом, між містом і селом у цих розшарпаних, з фанерними сидіннями, вщент зашмарованих, скотовозного вигляду електричках; нехай ідуть собі; ти все одно переможеш; ти вже переміг; ти перетерпів приставучіших— бувало всякого в розтюремній вітчизні; яким дебілом і лохом тебе не обзивали, як тільки не пфикали на неруське слово! ти пишеш, а вони базарять, перепродують себе— ну, і туди їм дорога.