Ти вертатимеш додому електричкою; ні діда, ні Миколи давно нема; за водою доведеться йти до покинутої сусідської хати, через старий садок; вода в прадідівській криниці до гіркоти зсолоніла; і, щоб не згадав ти в порожньому, вистудженому сирими протягами, вагоні, про щоб не помріяв ти написати вдома, усякий спогад згіркне і кожна надія сприкріє; за кілька годин оголосять твою станцію: з рюкзаком за плечима пірнеш у розчинені двері, порожній і легкий, з солодким скрипом всередині, мов дужка відра, яке падає і чекає свого обов’язку, доторку до води в замшілій, глухій, нескінченній, летючій темряві. Літом ти насилу встигав полляти городину— воду ж носити з неблизької, чужої криниці, і смеркає так стрімко, немов відро обривається в глибоку темряву— і вже поночі чистив рибу, витрушену з речмішка на спориш; луска на лящах, мов натерта сіллю, бралась червоним; на запах риб’ячих нутрощів збігалися всі коти з околиці; в тілі приємно нило сонячним липневим полуднем біля річки; в рюкзаку холонули і вже пахли в’яллю снопища м’яти, материнки, дроку; все чекало, коли йому дадуть раду; тиша, немов щойно збігле молоко, розливалась кипінням дрібних і більших метеликів довкруг ліхтаря над одвериною; запахи городини зливалися з пахощем привезеного різнотрав’я і радісним спокоєм удачі, що кликала ладнувати снасті на завтра; ладнувати спінінги, донні кормушки, мостирку з горохової каші з манкою; удачі тепер нікуди не щезнути від тебе, як щезла цілющість з води в криниці, викопаної на прадідівському обійсті, запустенілому без догляду, доки ти викачувавсь по світах, мов коростявий лис, марно пробуючи збутись сверблячки, що в шкірі проїла ходи для кліщів і пече зсередини солоним пеком; доки ти думав про радіацію, як про одне з найпекельніших наслань, і шкіра, розчухана до кісток, загрубла й змозольніла так, немов суцільна п’ята, якою розтоптують на дорозі гадину; їхати ще неблизько, але удача, мов повернений до гнізда птах, живе в динаміку, по якому оголосять назву твоєї станції; муляючись на лаві в електричці, ти перечитуєш Отара Чіладзе; в нього лікар вертає в колясці додоми, сутінки гуснуть, дорога стає все вужчою, кінь спотикається, по-людськи пихтить, занурений в свої думи, просяклий запахом пройдених сіл і спекотних полів, знаючий свою справу і безмежно їй відданий, то ж, коли господар його запитає, "що з нами трапилось голубе?" серце коня заб’ється радісно; хазяїн згадав його! і він ще з більшою охотою розсікатиме поля, спина його здригатиметься, спітнілі боки лоснітимуть— і все це разом узяте називатиметься життям; а тут підсяде жебрачка в чорних армійських черевиках, чорній шинелі і шапці з якогось зривка, з лицем вусатим, тупим і круглим, як баскетбольний м’яч: нема закусити? найшла пляшку, навєрно затравляна; дайте трошки ковбаски, о-о, це мені? спасіба, спасіба; підгодуюся коло вас; вам дати огручика? не побрезгуйте; ну, як хочте; це ж старий новий рік, а в мене дід такий добрий, такий добрий, дев’яносто два роки, це він зерна достав, оно в мішку ще осталося, от добра ковбаска! дід каже, ти п’яниця, старий вже дід, які в нього чувства? я ж од радіації п’ю, не вірить; ох і ковбаска, а горілка яка! бурячиха, хтось цілу пляшку покинув; розтиратиму дідові п’яти; а гроші він сильно любе, дам йому гривню; старший од мене не сорок один год, всі войни пройшов, все йому болить всередині; я йому кота привезла, кажу, хто кота тримає в хаті, той проживе на сім років більше! Ти одразу впізнаєш одну із них, випущених із божевілень, олігофренічно щасливих, ось вигрібає з кишені шинелі цілу жменю копійок і рахує довго, радісно, вголос, рахує спершу все разом, а потім латунні монети окремо, а сірі окремо і базікає без перестанку: дід мій— ще той дід, в голові весілля, а в матні похорон; скаже, от ти п’янюга! дам гривню, нехай заткнеться; а ви не художнік? пісьмо пишете? пишіть, пишіть; ото я напосівалася! а ви свої вуса підстригаєте, інтірєсно? треба й мені стригти, бо бритися: це без толку; ви так бистро шось пишете; знаїте, я вам скажу по сікрєту: я вас люблю; дайте-но я почитаю; нє, не дасте; добре-добре, я не заважаю; кругом одні дураки і миші в ніх по головах бігають; станція Попєльня; я пішла, спасіба вам за кумпанію; зайду в ресторанчик— і до діда; сьодня всі п’яні, ще покладуть бабу під поїзд; пшениця осталась, а кого посівати? одні старці і потолоч! Вона підхоплює мішка і з легкістю вискакує на перон, і глипає на людей маленькими очками— до кого б пристати з балачкою— і вуса її стовбурчаться по-котячому пожадливо. Ти вертався додоми, коли країна торжествуючих людоїдців перетворилася у вокзал жебраків і вони то їхали кудись, то зсідали, то знову їхали з великими, мов натоптані божевіллям гамівні сорочки, сумерами і торбехами, мішугами й тачками, їхали, плямкали, плювали під себе лушпинням, спали, прилипнувши обличчями до зашмарованих, просмерділих нуждою, лавок, їхали, торгували в вагонах, по черзі, один за одним, верещали і лізли межиочі з своїм непотребом, якимись швайками, п’ятновиводітілями, гральними картами, старими бульварногазетами, простроченими батарейками, їхали, самі як здоровенні, жиру й немитості, плямиська, їхали, тягали по головах сидячого люду засмальцьовані, заболочені, клітчаті сумки, їхали, горласто, заздрісно перекрикувались, хто вже спродався, їхали, без кінця чавкали, гикали, смердезно пшотіли, з горловин обливались пивом, зубами рвали сало, з долонь запихались грубезною кров’янкою, обкришувались хлібом, обдирали чорнезними пальцями варені яйця, по пласмасових дулубайках хутчій розпліскували смердогонку, матюжились на все горло, бігом, щоб не видер хтось, наливали по новій, ловили за поли перекупок, запихались прожареними пончиками з горохом, гиржали, векали, западали ниць, спросоння голосно, протяжно, бзділи, гримали дверми, курили, сцяли в тамбурах, нарипували холодного диму й сирої холодриги, товклися по електричці туди й сюди, світили розпашілокривавими мордами, де б ще добавити, заглядали під сидіння, визбирували пляшки, одні вискакували на перони, другі рвали стопкран, а потім всі разом обпікалися ще шиплячими біляшугами з плівами, шерстю й запахом котячого м’яса; жирнішого вже не було нічого; і ніхто їх ніде не ждав, крім здичавілості, марень, здихарень, тюряг і протягів за поїздами.