Весною при Володимирському базарі з’явився калікуга; сидів на застеленому картоном асфальті, випроставши всохлу, покручену, з пташиніми кігтями ногу; збоку стояла коробка з-під цукерків; туди кидали дріб’язок і відходили хутко, глянувши на ще більше страхолюдство— на оголену по плече, обвислу худим, обскубаним крилом чаплі, руку, що тоншала і всихала донизу, а там, де мало б бути зап’ястя, закручувався довгий, блідий, з гострим орлинім пазюракою, палець; каліка сидів на пригріві і посміхався— його минулої осені випустили з спецлікарні; там він прожив сорок літ; по затінках, деінде, ще лежав сніг, а каліка сидів напівоголений і до всіх усміхався, та вигляд його був на стільки непіддатний спогляданню, що й більшість із тих, хто б хотів кинути милостиню, відходили вжахано; його виписали одного ранку— в лікарні грошей нема, а все підвозять нових і нових покручів— санітарка, простягаючи йому милиці, порадила місцину на базарі; він перезимував на вокзалі,— там тільки ганяли, затримували, крили матюччям та забирали нажебране— і світ йому здавсь немилим; весною ж, сівши біля базару і виставивши покручену ногу і всохлу руку, надивовувався і радів всьому— і день минав швидше, ніж затихав дзенькіт у коробці з-під цукерок; світ здорових людей— відкрилось йому раптом— ще калічніший від його минулого, лікарняного світу; тут роблять добро із сорому і відскакують, мов обпечені; та й самі копійки правлять скоріше відкупним за це його знаття, ніж правдивою милостинею, вділеною від серця; каліка посміхався й радів самовільному існуванню, знаючи, скільком молодшим від нього, скільком нерухомим, вроджено нещасним, лежати й лежати на просмерджених, сирих ліжках, мов чорний зализень криги в затінку; лежати, чекаючи на ложку з супом, яку піднесуть до рота, а можуть і забути, і обійти— піди поскаржся!— а на вулиці сам собі годувальник; озуєшся, сховаєш кігтисту руку в кишеню, перекульгаєш на другу вулицю— і вже не відхрещуються, як від нечистої сили; нещасні люди. Ти йшов повз базаром в один з хекологічних фондів, покликаних— згідно їхніх буклетів— розвивати суспільні рухи в Євгрязії, сіяти зерна ділократії, фінансувати проекти по охороні середовища, проводити гавкологічну просвіту, практично втілювати гакологічну філософію, сприяти ефективному використанню ресурсів і альтернативної енергетики; ти піднімався на вказану в довіднику вулицю, підозрюючи в тих фондах щось непевне, щось безсовісне— то привезли нам сучалізм, то якість общелюдські ценності, то тепер гавкологію, а ми все злиденніші і злиденніші, а їм, сердобольним, усе кортить гакувати нас скопом і підгодовувати з одної заглищеної ложки— ти сподівався почути там запах злежалого, розпроклятілого, непропарощеного зерна, вивезеного звідси в тридцятьзленному році і побачити живих мумій з хлібних усипалень демокрадії; ти йшов з кількома аркушами в теці— там казалось про те, що вітчизна злих див по шияку в погибелі; годі облизуватись, охкаючи навколо саркофага! вітчизна інвалідів і калік повинна отримати статус зникраїни, що вигибає від чорнгробильського лиха; для цього потрібне те то й те то: зміна світової громадської думки, перегляд надзнущальних і пребезсовісних висновків магатюг, перенесення уваги з побутового виміру в площину переконливих, художніх узагальнень, зміна ставлення до народу, що скніє в умовах піддослідності й всепогибелі; пропонувалось створити центр гуманітарних досліджень, залучити літераторів, філософів, окремих, не звихнутих на самозамилуванні, митців— і спробувати охопити всю повноту і трагічність теми; з собою ти мав і відповідь кабінету міністрів, адресовану голові спілки письменників і тобі, бо ви разом підписували послання їм— у відповіді серйознилось: ви правильно вказуєте на роль художньо-філософського синтезу в розкритті глибинних, не висвітлених досі, соціально-психологічних і гуманітарних аспектів чорнвопильської катастрофи, а також у формуванні світової думки про нинішність дивокраїни; мовляв, вони схвально ставляться до ідеї, проте фінансове забезпечення може здійснюватися лише в межах тих коштів, що непередбачені держбюджетом на відповідні цілі, а також за рахунок спонсорських та інших благодійних внесків; отже, ти йшов по благодійні внески— бюджет на півтора століття заклали під проценти міжнародному валютному фондові, а спонсори насилу доспонсоровують собі на вечерю; вітчизну всю пропили і одгвинтили на металобрухт останні таблички на митницях— та хтось же мусив змилосердитись; ти йшов, пам’ятаючи про два жетони на метро— один вже потрачений, а другого ще профукаєш на повернення в свою бетонну клітку— пам’ятаючи, що твій бюджет, складений із нулів, з лупооких вдивлянь в нікуди, передбачав стільки ж витрат на відповідні цілі, як і бюджет державний; однак ти мусів довести цю мороку з чорнгробилем до якоїсь певності, принаймні довідатись: кому тут хто треба? і що нам діяти: виздихувати гамузом чи поодинці жити? чи ні того, ні іншого? так, як в голодний рік, коли, через подібні фондики, ви завезли по черпаку бовтанки з квасолею і роздали своїм людям; скоріш останнє; під виглядом давайкратії знов посіялись жебронадії; а тутай так ждали— не так сорбентів, як розумінь всякої плоті, закинутої в живий і п’явчаний морок, у голизну апатії, надбайдужої і простертої скрізь, мов щойно змитий з відра, гранітний стіл моргу; і ніяких запитань— лягайте! навіть туга тут лишня; ти йшов похнюплений, деінде примічаючи зерно з підвід, просипане богвість якої осені— чи то коли його вивозили пропадаючим демокрадіям? чи коли воно звідти вже повернулося в кількох кишенях через шістдесят з лишнім років? вже перевіяне, протруєне як треба, готове до посіву, словом, насіння дивократії, як зазначалося в одному буклеті; ти йшов, відшукуючи правильний будинок з офісом— офіс, це також їхнє словечко, воно означає райський закуток у закамарку пекла— йшов ти йшов, але повинен признатись, якось невпевнено йшов; ніби не для допиту історичних злочинців, а на явку з повинною: така гадюча, гіпнотична дія цих їхніх офісів; ішов, ішов і вже аж почав блукати, аж почав зустрічати в під’їздах червоноармійців в будьонівках, з гостробагнетними гвинтівками, купою складені, то тут, то там, мішки з зернищем, навподобі барикад, підводи з задертими дишлями, мов нацистське вітання, а в одній підворітні лежали тюки листів подяки від розбанкірених америк, газети за тридцятьклятий, з передовицями про визнання "есересеру"; оце так врипався! але невдалік, за кілька кварталів, вже не виднілось жодної просипаної бубки, гострих колій від сталевого обіддя підводиськ, нічогісінького підозрілого, так ловко й звично, так розбійно і впевнено підмели, підамериканили все— от і скромні броньовані двері з позолоченим вічком; ти дзвониш; всередині шурхіт, шелест, немов пересівають в пакетиках селекційоване насіння дивократії; дзвониш— там шелестять, шурхають,— ну, звичайно, посівна кампанія на носі— нарешті відкривають: ви дахаварівалісь? на какоє врємя? і ти щось мимриш, пояснюєш, замість того, щоб видобути іменного кольта і переклоцати їх іменем гніву Господнього і неуникної справедливості; ти стоїш, мнеш теку, мов кріпосний шапку перед паном, мов колгоспник довідку про трудодні перед своїм головою, а в тебе втупилися безпристрасні, справді револьверні, очі— по тричі на день вони перелапують і переграбовують світ, де що проклюнулося поза їхніми інтересами, сюди його! а тут якесь недорікувате, без домовлень і дозволів держдепартаменту, прийшло і мимрить, і, як вдалось зрозуміти, на щось натякає там, щось виклянчує, хоче розділити; та це ж пряме втручання в священні сфери впливу! щоб вирахувати, хто підіслав, тебе впускають; кругом прилизано, ніде ніякого сліду— ні зерна, ні ганчір’яних поворізок, ні перелатаних мішків— а може й не крали? не виманювали за безцінь? не вивозили нічого? навкруг стерильна, хірургічно холодна, відчужена чистота і бездоганно мертві, консервовані, як килька, посмішки; вибачайте, проходьте, зачекайте, присідайте; кругом комп’ютери, факси, телефони, проблєми, заклопотане сюрчання англійської, шелест вентилятора, поцокування каблучків, телефонні дзвінки, запрошення на конференцію, скляні двері, прообраз відкритого суспільства, пластикові на стінах квіти, нікельований блиск, юні кудєсніци й старі сосяри і карапузкуваті, жваві, в сорочках і краватках, сексуально неголені дідки, зам-шефиня в легких, просвічуваних штанях, із граційною виправкою молодого курсанта, і тут ще якийсь прохач— зриш себе віддзеркаленим на дверях— сидить на краєчку стільця, немов на останньому допиті, перед засіданням "тройки"; сидить притомлено, з опущеними вусами, схожий на розкуркуленого прадіда, щось пояснює, щось доказує, а вони, збратані, мов щойно проспівали "Інтернаціонал", записують протилежне, своє, роблять останні, рішучі висновки, перезираються з усміхом, кивають, знов під’юджують провокаційним, знову записують ще скоріш, просять показати, що там у вас під пахвою? чистосердечне розкаяння? давайте сюди, дуже, дуже добре, приобщимо до справи, це полегшить вам участь; вам би жити та й жити; да-а-а, парінь...; і ти, старіший од них на пів віку, враз почуваєшся млосно і виходиш на балкон, закурюєш, бачиш внизу розорене місто,— розоране для нового, відселекційованого засіву,— та, врешті тобі приділяють увагу, тебе усміхнено гукають і всадовлюють поряд; зам-шефиня подумки лічить, скільки ти мимоволі, під час розмови, торкнувся поглядом об її коротку статутну зачіску, об її худу, козиню в литці, ногу, об її великі, надуті силіконом, груди; вона посміхається вже поблажливіше, переконана, що в порядній країні могла б посадити тебе або провчити фінансово за статеві домагання; і в той же час вона вдавала уважність, покивувала, м’яко, але з військовим впевненням, казала "ні", це не підпадає під наші програми; ви уважно читали наші буклєти? прочитайте ще; вам принесуть; вам краще звернутися в інші фонди; вже зверталися? нічим не можемо допомогти; всього найкращого.Ти одягаєш пальто і виходиш; вони дуже зайняті; вже на порозі, коли виходив, тобі тицьнули складену вчетверо буклетну папірчину; там йшлося про те, що фонд підтримує організації, спрямовані на торжество свобод, такі, наприклад, як "свобода від місячних", "ліга хекологічно пригноблених сексменшин", "конгрес собачого правозахисту"; ось вони, сіячі лженадії! здихались, і ти не встиг у них запитати: чи вже прозріли сліпі? чи заговорили німі? чи горбаті випрямились? чи лейкемійні зцілились? чи злидарі поснули без злої гризотняви в серці? без розтривоги про торбу, клюку і хліб? чи не стало ні вдів, ні сиріт, ні біженців, ні погорільців, ні вигнаних за правду? чи тільки одні страждальники,— ніжні хутрові тварини, лесбоси й гомосяри— прагнуть милосердя і волають про захист? ти спускався вниз вулиці, а вони дивилися на тебе з балкону— як ти розмахуєш руками і комусь щось доказуєш— і розуміюче кивали головами; так, ти забув їм сказати: розсвобіднена людина те ж саме, що й звільнений, розщеплений атом; їхня енергія вбивча; вивільнення людини в блудняві, поіменованій сексом, ішло під руку із звільненням атомарної бісівщини— і, коли вони вторжествились, утвердилися в своїх ціннотах і звичаях, вийшло, душа менша хіті і світло життя нікчемніше сяєва згину; "горе світові від спокус; воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять"*; ти змовчав; минув аптеку на розі вулиці; ти не хотів зовні нагадувати того англомовного проповідника, баченого вторік на залізничному вокзалі; там, щоб вижити бомжів і злиднюг, відгородили добропорядних пасажирів з квитками залізним турнікетом, і молодий, жвавий, мов шкіра на ньому злазить, окуляристого вигляду молодик гасав між лавками, мов дресирувальник між тиграми— з острахом і геройством— то аж присідав і горбивсь од пристрасті, то розправляв груди і розкидав орлиньо руки, і все щось ґерґотів, незрозуміле нікому; не давав ні зітхнути, ні спочинути цим тіткам з торбехами, що по три дні вистояли на базарі, просто на вулиці, ховаючись від нарядів міліції по під’їздах, купили дітям по парі взуття до школи і зо п’ять великих паляниць українського, і тепер кожна труситься над гаманцем, захованим у ліфчику, а цей тут смикається, виписує вуркаганські кренделі і так і налазить, щоб облапати; він все сікався до цеї загнаної, загальмованої, задурманеної задухою і чеканням, одутлої від недосипу людви— йому в його секті, іменованій черговим домом спасіння, платили вже тільки за те, що він наважився ввійти в клітку з варварами; йому платили з грошей, зароблених на виробництві напалму, на негритянських спинах, і посилали, немов у в’єтнамські хащі, з розвідницької місією: як там сприймають наш дивопорядок? наш мироносний прапор?— і невиспані, вчамрілі до одутлості, тітки і їхні посоловілі від пива підручні зносили чергову, крикливу напасть із тією ж тупою терплячістю, з якою і зарплат, і пенсій виглядали по сто років; вони напружено ждали, навчені тим, що в країні злих див всяке вар’ятство, вуличні бісівства, гвалт несусвітній перекидаються запроста в душогубства і горлогризтва; вони погорблено сопіли; дужче стискаючи паляреси між цицьок і вгадуючи на доторк кожну копійчину й прошмуляну гривню; вони ждали чергового здирництва, а він, то присідаючи від пристрасті, то розпрямляючи орлиньо груди, ждав, що вони впадуть ниць і всі запишуться з пожертвами в його черговий дім спасіння; і ґерґотів, ґерґотів безнастанно, виблискуючи аптекарськими скельцями; видно десь там, в усипальнях, під пірамідним зернищем, замислили серйозну акцію— і охопили чималий фронт, раз стільки кадрів збаюдили, і вже не найшлось чортила, яке б хоч цвенькало по московськи; та ну, їх, під три погибелі всіх! сіячів безнадій; лжепроповідників, липові фонди;