– Може, ме-мені по-побажати, щоб мій ціпок перетворився на рушницю? – подумав уголос пан Пляшкер.
– Хі-хіба ви вмієте стріляти? – запитав Суботик.
– Ні!.. Де б я мі-міг цього на-навчитися?
– То-тоді я знаю краще по-побажання!
– Я-яке?
– По-побажати відлигу!
– З-звичайно! – вигукнув пан Пляшкер і вдарив себе долонею по лобі. – Я так ро-розхвилю-вався, що й не по-подумав про це. Бу-будь ласка, з-зроби так, щоб стало те-тепло і припинилася за-завірюха!
І нараз завірюха вляглася, в кімнаті потеплішало. Сніг танув просто на очах. Краплі спадали із шафи і з книжкових полиць. Невдовзі стало видно спинку стільця, потім письмовий стіл і нарешті ліжко.
Однак розталий сніг перетворився, звичайно, на воду, і ліжко пана Пляшкера, легенько погойдуючись, тихо попливло вздовж стіни. Тим часом із шафи, книжкових полиць та люстри далі бігла вода, і невдовзі поплив стілець. Нарешті на хвилях загойдався й письмовий стіл. Лише білий ведмідь не збирався плавати. Він сидів по шию у воді й дурковато дивився на слоїк з маслом, що вихитувався на хвилях перед самим його ведмежим носом.
– От зараз я провчу цього Фляшкера! – долинув із кухні голос пані Моркван. Вона тільки-но закінчила викидати сніг за вікно. – Він мені заплатить за оцей безлад! Негайно вижену його геть!
Вона вибігла з кухні, промчала коридором, навстіж розчахнула двері в кімнату пана Пляшкера і вигукнула:
– Пане Фля...
Більше вона нічого не встигла сказати. Бо хвиля заввишки з метр вихопилась із дверей, збила пані Моркван з ніг, закрутила нею, мов тріскою, пронесла коридором і випустила зі своїх обіймів лише тоді, як розбилась об холодильник.
Мокра як хлющ, пані Моркван сиділа на холодильнику й люто волала:
– Неподобство! Що сталося з моєю гарнесенькою кухнею?
Вона злізла з холодильника, побрела по воді до буфета й почала нишпорити в ньому, шукаючи ганчірку.
А тим часом Суботик та пан Пляшкер і далі сиділи в кімнаті на шафі.
– Ой і мокро ж тут скрізь! – сказав Суботик. – Мені здається, що цьому треба покласти край!
Пан Пляшкер кивнув головою:
– Авжеж, Суботику, треба! Прошу тебе, зроби так, щоб кругом знову стало сухо. І то негайно!
Мить – і в кімнаті знову стало так само сухо, як перед хурделицею та повінню. Тільки рейка для гардин і далі валялася долі. А на кухні пані Моркван стояла навколішки з ганчіркою в руках і, дивлячись на суху чисту підлогу, хитала головою.
– Або я з глузду з’їхала, або цей Фляшкер знову жартує з мене! Отепер-то я таки вижену його! Треба нарешті покінчити з усім цим!
Вона кинула в куток суху ганчірку й побігла коридором. Тієї ж миті, коли вона хотіла відчинити двері, ті розчинилися самі і в коридор вийшов величезний звір. Це був білий ведмідь, йому стало жарко в кімнаті.
– Тримати домашніх тварин у кімнаті суворо заборонено! Це записано в угоді про наймання квартири! – заволала пані Моркван.
Білий ведмідь роззявив свою величезну пащу, показав гострі зуби й позіхнув. Пані Моркван миттю повернула назад і кинулася навтікача. Вона вбігла до кухні і замкнула за собою двері. А білий ведмідь мовби й не бачив її. Він почвалав до парадних дверей, штовхнув їх здоровенною білою лапою, вийшов надвір і сів на купу снігу, який пані Моркван повикидала совком із кухні.
– Дивно, що баба Шморгван досі не прибігла, – сказав Суботик. Стоячи на письмовому столі, він прикріплював до стіни рейку з гардинами.
Пан Пляшкер стояв на стільці й допомагав Суботикові. Він і далі був у зимовому пальті й тому добряче впрів.
– Мене це вже не дивує! – відповів він. – Якщо людина бачила у своїй власній кімнаті хурделицю, білого ведмедя, а потім пережила відлигу й повінь, то її вже ніщо не здивує.
– Ви нарешті повірили в мої цятки – ось що головне! – сказав Суботик. – Може, мені повиснути з вікна на вашому паску?
– А це для чого?
– Баба Шморгван сказала: вона вижене вас, якщо через десять хвилин я й далі буду в кімнаті. А ми її обдуримо. Коли вона прийде, ви скажете: "Він же висить за вікном!" Отже, якщо мене в кімнаті не буде, вона не зможе вас вигнати.
– Вона й так не зможе мене вигнати! Адже я маю Суботика з синіми цятками на обличчі!
– Що ви ще хочете утнути?
Пан Пляшкер засміявся й сказав:
– Я хочу, щоб пані Моркван завжди, коли їй захочеться мене вилаяти, казала протилежне тому, що вона думає!
Тим часом пані Моркван, оговтавшись нарешті від переляку, прочинила двері й визирнула з кухні. Білого ведмедя видно не було. Обгорнувши ганчіркою щітку, вона просунула її крізь прочинені двері в коридор і посовала туди-сюди. Нічого не сталося! Посміливішавши, пані Моркван вийшла в коридор. Через розчинені навстіж парадні двері вона побачила ведмедя, який сидів на купі снігу. Підкравшись до дверей, пані Моркван захрипнула їх і замкнула. А потім кинулась до кімнати пана Пляшкера. Шарпнула двері і з червоним від люті обличчям убігла в кімнату. Взявшись руками в боки, вона зарепетувала:
– Пане Пляшкере! Ви надзвичайно симпатична й приємна людина! Я не можу навіть уявити собі кращого квартиранта!
Пан Пляшкер і далі стояв на стільці. Він увічливо вклонився й відповів:
– Дякую вам, пані Моркван, за добрі слова! Ви дуже люб’язні!
– І я анітрішечки не проти того, що ви залізли в черевиках на мій чудовий стілець! Адже йому вже років тридцять п’ять, і давно вже пора змінити на ньому оббивку! – горлала пані Моркван далі.
– Ну, що ви, пані Моркван! Навіщо? Оббивка ще досить пристойна, – несміливо заперечив пан Пляшкер.
– Що... що це я кажу? – вирячивши очі й затинаючись, пробурчала пані Моркван. – Я от іще що мала на увазі: мабуть, нам треба повісити тут нові фіранки.
– Ну що ж! Я не заперечую! – радісно вигукнув пан Пляшкер. – На цих фіранках візерунок нікуди не годиться!
– Що ви сказали? – вереснула пані Моркван. – Візерунок нікуди не годиться?.. Та він просто жахливий, він огидний.
– Ваша правда, – підтвердив пан Пляшкер і підморгнув Суботикові. – А що тепер нам робити з Робінзоном?
Пані Моркван спаленіла й оглушливо зарепетувала:
– Знову Робінзон?.. А... Робінзон! Та це ж найслухняніша й найспокійніша дитина, яку я будь-коли бачила! Хай він ще поживе з нами! Мені так приємно буде снідати разом із ним! А якщо він залишиться з нами надовше, то ви, звичайно ж, платитимете за квартиру на двадцять марок менше. Адже ж у вас і без того великі видатки на дитину!