Щасливий кінець

Сторінка 4 з 4

Генрі Каттнер

Келвін — знову в Новому Орлеані в своєму готельному номері.

Він був п'яний, як ніч, інакше ніколи б не наважився на це — увімкнув телепортацію і променем помчав через усю Америку. Невдовзі потрапив до чудово обладнаної лабораторії. Лисий чоловік з настовбурченими рудими вусами щось читав. Він різко відірвався від книги.

— Агов, як ви сюди потрапили?

— Запитайте у Кварра Ві, — відповів Келвін.

— В кого? — чоловік відклав книгу.

— Розвиток теорії Вудворда про аналоги протеїну, — звернувся він до рудовусого чоловіка. — Це досягається простим синтезом.

— Хто ви?

— Звіть мене Джімом, — відповів Келвін. — А тепер мовчіть і слухайте.

Він почав пояснювати тоном, яким розмовляють з маленькими дітьми. (Перед ним був один з найвизначніших хіміків Америки).

— Протеїн складається з амінокислот. Існує близько 33 амінокислот.

— Стільки — не існує, — невпевнено заперечив хімік.

— Існує. Помовчіть. їхні молекули можуть утворювати найрізноманітніші сполуки. Так одержуємо майже нескінченну кількість протеїнів. А вся жива матерія — це форми протеїну. Повний синтез включає низку амінокислот, досить довгу, щоб її можна було визнати за молекулу протеїну. В цьому й суть.

— Візьміть олівця, — наказав Келвін. — Я розповім вам про метод синтезування будь-якого набору амінокислот.

Він почав докладно пояснювати. Лише двічі довелося вдаватись до допомоги скриньки. Коли він закінчив, рудовусий відклав олівця і втупився в простір.

— Неймовірно, — вимовив він. — Якщо це вийде…

— Мені потрібні здоров'я, слава, багатство, — твердо сказав Келвін.

— Але ж… любий мій…

Келвін стояв на своєму. На його щастя, тестування встановило цілковиту чесність рудоволосого. І все закінчилося тим, що хімік погодився підписати угоду про співавторство з Келвіном. Комерційні можливості процесу практично необмежені. Концерн Дюпонів чи Дженерал Моторс з радістю куплять винахід.

— Мені потрібно багато грошей, дуже багато.

— Ви матимете мільйон доларів, — запевнив рудовусий.

— У такому разі дайте мені розписку.

Сарн матеріалізувався за три фути від нього. В руках тримав вудлище — зброю.

Келвін миттю скористався зі свого апарата. Це було початком двотижневого черезсмужжя пиятик та втеч…

Ідіот. Не спитати імені того хіміка! Особливо гнітило те, що хімік не мав жодної можливості знайти його. Адже він знав Келвіна як Джіма.

Келвін витяг апарат і втупився в нього почервонілими очима. Гм, Кварра Ві. Цей Кварра Ві був йому тепер дуже симпатичний. Цього разу він натиснув на кнопку, коли Сарн прибрав земну личину за кілька дюймів від нього.

Знову віражі телепортації. Він сидить посеред пустелі. Кактуси та коротколисті юки — єдині елементи пейзажу. Та ще пурпурове пасмо гір удалині.

Хоча б Сарна тут не було.

І ось рішення, що вже тиждень носилося в повітрі, раптом викарбувалося з такою ясністю, що захотілося підстрибнути. Він сконцентрувався на думці "як позбутися Сарна?" Натиснув на кнопку…

Через мить він уже знав, як це зробити.

Він чекав на Сарна.

І той не забарився. Повітря колихнулось, і бліда фігура в тюрбані почала матеріалізовуватись.

Зброя-вудка націлена.

Келвін зосередився. Він відчував, як енергія його мозку випромінюється в бік андроїда.

І ось Сарн нерухомо лежить на гарячому піску, дивлячись угору очима, які нічого не бачили. Семипалі руки смикнулись і завмерли. Штучне життя покинуло андроїда. І ніколи тепер не повернеться.

Келвін відвернувся і полегшено зітхнув. Тепер йому нічого не загрожує. Він викинув з голови всі думки, всі проблеми, крім однієї. Як знайти рудовусого?

Він натиснув на кнопку…

А ось як почалась ця історія: Кварра Ві сидів у машині часу зі своїм андроїдом Сарном.

— Як я виглядаю? — запитав він.

— Чудово, — відповів Сарн. — Ніхто навіть не запідозрить, що ви прибули з іншої епохи. Не забудьте окуляри.

Кварра Ві начепив і їх.

— Так надійніше. Оптичні властивості цих лінз можуть захистити від мозкових еманацій. Не знімайте їх — робот може вигадати всілякі капості.

— Ось цього я б йому не радив, — сказав Кварра Ві. — І що він там замислив, хотів би я знати. Він завжди був із невдоволених, хоч своє місце знав. Шкодую, що взагалі замовив собі цього робота. Важко сказати, що він там намудрує у напівдоісторичному світі, якщо ми не спіймаємо й не повернемо його.

— Він у наметі гороскопіста, — сказав Сарн, висунувшись із машини часу. — Його треба захопити зненацька.

Карра Ві ствердно кивнув головою.

— Не хвилюйся. Я туди й назад. У мене ж призначена Зустріч з тим сіріуанцем — ми повинні ввечері закінчити партію.

Але цій зустрічі не судилося відбутись.

Кварра Ві вийшов із машини часу і закрокував дощатим хідником пляжу до намету. Ось і він, а на ньому яскрава реклама.

Коли відкинув брезентову завісу, якийсь недбало залишений кінець мотузка шмагонув його по обличчю і збив набік окуляри в роговій оправі. Тієї ж миті яскраве синє світло засліпило незахищені очі. Він розгубився. Забув, де перебуває. Проте це відчуття одразу зникло. Речі знову набули рівноваги та сталості.

— Ви — Джеймс Келвін, — вимовив робот…

© НАУКА І СУСПІЛЬСТВО. — 1984. — № 2.

© ВАСИЛЬЄВА Ольга, переклад з англійської, 1984.