Шамбала Оаза світла

Сторінка 6 з 42

Ендрю Томас

Якщо мудреці об'єднались і створили в давні часи центр в пустельній частині Азії, тоді міф про Безсмертних стає зрозумілим, їхня доктрина може бути спадком якоїсь зниклої цивілізації. І хоча самих мудреців може бути зовсім небагато, важливість їх Давнього Знання важко переоцінити.

Реальність цієї обителі охоронців давньої традиції стане ще відчутнішою, коли уважно ознайомитися з історичними хроніками і повідомленнями дослідників Азії.

3. ОСТРІВ ШАМБАЛА

Народи Індії, як і Китаю, вірять, що існує обитель досконалих людей, яку вони називають Калапа, або Катапа.

"Бгагавата-пурана" й санскритська енциклопедія "Вачаспатья" розміщують цю обитель на північних схилах Гімалаїв, тобто в Тібеті. Легендарна земля Ар'яварша, звідки індуси чекають появи майбутнього спасителя Калькі, міститься на північ від гори Кайласа в Західному Тібеті. Вважається, що Долина посвячення Будди розташована саме там.

Згідно з "Курма-пураноюо, колись у північному морі існував острів Шветадвіпа, або Білий острів, де жили великі Йоги.

Вважається, що пустеля Гобі-дно цього давнього моря, а острів сьогодні —масив високих гір, порізаних глибокими долинами.

Цілком імовірно, що Мудрі Йоги ще живуть у цьому районі, захованому серед гірських лабіринтів Азії.

Пуранічна література змальовує острів Шамбалу, розташований посеред нектарного озера, з палацами і розкішною зеленню. Потрапити на цей острів можна лише тоді, коли "золотий птах" перенесе вас туди на своїх крилах.

У тібетських рукописах цей таємничий центр називається ще "Шамбала", або "Дежюнг". Отець Каселла, португальський єзуїт-місіонер, підтверджує існування цієї "знаменитої країни" в своїх звітах. Певно, в нього вистачало часу, аби переконатись у цьому, бо двадцять три роки він прожив у Шігадзе, де й помер 1650 року. Лами так поважали цього священика, що навіть запропонували провести його в це потаємне місце —Північну Шамбалу. Оскільки на північ від Бенаресу в Індії є місто під назвою Шамбала, то місцезнаходження Просвітлених за Гімалаями називають Північною, або Чанг-Шамбалою.

Колега Каселли Кабрал писав 1625 року: "Шамбала, на мою думку, не Катхей (старовинна назва Китаю), а те, що на наших картах називається Великою Тартарією". Ці два місіонери першими з європейців подали документовані повідомлення про Шамбалу.

Князівство Шамбала позначено й на карті XVII століття, виданій католицькими властями в Антверпені. Угорський філолог Ксома де Корос, що провів чотири роки в буддійському монастирі в Тібеті (1827--1830 рр.), географічно розташовує Шамбалу між 45° і 50° північної широти за Сирдар'єю.

У 60-і роки тібетські емігранти в Індії переклали й видали чимало книг з давньої тібетської релігії Бон. Одна із цих священних книг містить карту, де позначено багато стародавніх країн, таких як Персія, Бактрія, Вавілон, Іудея та Єгипет.

Виходячи з цього, карта може датуватися 1 ст. н.е. ("Байкал", 1969, No 3). І серед країн, вказаних на цій карті, є Шамбала, з позначкою, що тут зародилася релігія Бон. Таким чином, давність цієї географічної карти підтверджує давній переказ, пов'язаний із Шамбалою.

Близько півстоліття тому німецький філолог А. X. Франке не сумнівався, коли вказував саме цей район у своїх публікаціях.

Він навіть писав, що реальність Шамбали настільки жива в його провідників, що під час мандрів по Азії вони іноді відмовлялись іти маршрутом, наміченим його експедицією. А йшли іншим, щоб не порушити священних кордонів забороненої території.

Подібні випадки понад сто років тому описував і російський мандрівник М. М. Пржевальський. Ось як він пише щодо Шамбали:

"Інша дуже й дуже цікава легенда стосується Шамбалінга —острова в далекому північному морі. Там багато золота, а пшениця неймовірної висоти. В тій країні не знають злиднів; справді, молоко й мед течуть у Шамбалінгу".

Рідкісні тібетські прапори, як і зображений у цій книзі, відтворюють місто Шамбалу. На них воно в центрі оази, оточеної кільцями гір зі сніговими вершинами. Води ріки чи озера омивають священну землю. Цим пояснюється одна з назв царства богів —Острів Шамбала.

Внаслідок систематичних досліджень італійський тібетолог Джузеппе Туччі розміщує країну Шамбалу в басейні ріки Тарим, що бере початок у гірському масиві Алтин Таг (Д. Туччі. Тібетські кольорові сувої. —-Т. 1.-Рим, 1949). Вивчаючи тібетські манускрипти, професор Туччі виявив, що з незапам'ятних часів династія мудрих правителів небесного походження правила царством Шамбала, і саме від них започаткувалася калачакра —містична наука езотеричного буддизму.

"Ганжур" (книга VII) мовить про цю країну Шамбалу на Півночі. І справді, одна з книг "Ганжура" містить навіть текст, що вважається копією рукопису, отриманого безпосередньо з Шамбали. Санскритська назва цього тексту неймовірно довга:

"Бгагаван-вайдхара-пані-губ'я-бгідешатантрараджа".

"Данжур" (Калапар-югпа) окреслює межі шляху, що веде в Шамбалу, тоді як "Блакитні Аннали" згадують про "духовний палац Північної Шамбали". Зібрані докупи, як частини мозаїки, ці сторінки дають опис обителі, що вважалася просто міфом. Але не забуваймо про Трою, відкриту Шліманом! І Шамбала може виявитися другою Троєю.

Слід зазначити, що доктрина Шамбали тісно пов'язана з монастирем Таші Лхунпо, заснованим 1447 року неподалік від Шігадзе. До захоплення маоїстами Тібету цей ламаїстський монастир містив храми, учбові класи й приміщення для чотирьох тисяч ченців, що свідчить про його значні розміри.

1923 року шостий Панчен, або Таші Лама (Панчен —скорочення від Пандіт Чен-по, "Великий вчений"), глава тібетського езотеричного буддизму, що доти перебував у величній монастирській цитаделі Таті Лхунпо, мусив з політичних мотивів емігрувати в Китай. Його мали за єдиного верховного ламу в Тібеті, що мав право "давати перепустку" до Шамбали найдостойнішим ламам. Цей Панчен-лама був видатною особою; це про нього сер Чарлз Белл, експерт з тібетських питань, якось висловився: "Добре, що. в Тібеті є така людина". Його обізнаність в окультних науках була загальновідомою, а про його чудеса ходили легенди. Скажімо, коли 1915 року він заклав храм для велетенської статуї Майтрейї, грядущого Будди, у всій долині Цзангпо зібрали небувалий врожай. І навпаки, коли 1923 року Панчен-лама полишив Тібет, страхітливі снігопади обрушилися на країну, вигублюючи народ.