Оскільки метою його місії було зблизитися з королями та аристократією, аби схилити панівні кола до поміркованості й реформ (що раніше намагався зробити Аполлоній Тіанський), Сен-Жермен і діяв, щоб привернути їхню увагу до себе —одяг його прикрашали великі діаманти.
Добірне братство, до якого він належав, чудово бачило загрозливу ситуацію у Франції XVIII століття, що до неї призвели честолюбні війни Людовіка XIV і його непомірна пристрасть до зведення розкішних палаців.
Граф Сен-Жермен з'явився у Франції за Людовіка XV, людини культурної, але досить себелюбної. Графа привіз із Пруссії 1743 року маршал де Бельіль, а представила його Людовіку XV королівська фаворитка маркіза де Помпадур, жінка освічена й витончена. І недарма пересторога щодо майбутнього Франції призначалася саме цьому правителю, котрий якось недбало кинув:
"Після нас хоч потоп". Саме цей кривавий потоп і прагнув відвернути посланець Шамбали.
Цей різновид посланців можна розпізнати за деякими властивими їм рисами. Перш за все вони пацифісти й апостоли вчення Серця; по-друге, вони, як правило, пов'язані з Азією. І, по-третє, володіють невідомими силами, які можна віднести до окультних. Сен-Жерменові якраз і були властиві всі ці риси посланця міста Безсмертних.
Про наукові досягнення графа, який умів вирощувати штучні перли, отримувати великі діаманти з дрібних і виготовляти не відомі доти фарби, розповідала одна з моїх попередніх книг —"Ми —не перші" (український переклад див. "Всесвіт" No 11--12, 1988). Сен-Жермен вільно володів багатьма мовами-французькою, німецькою, італійською, англійською, російською, португальською, іспанською, грецькою, латиною, санскритом, арабською і китайською. Цей лінгвістичний рекорд, такий незвичний для XVIII століття, не знайшов задовільного пояснення. Чи не вдалося графові справді подовжити життя на сотні років, як у це вірили його прихильники?
Мадам де Хуссе, фрейліна маркізи де Помпадур, так описує його здібності: "Досконале знання мов, як давніх, так і сучасних, дивовижна пам'ять; ерудиція, спалахи якої вловлюєш під час його примхливої розмови; він об'їздив увесь світ, і король охоче слухав розповіді про його мандри в Азію та Африку.
Як і розповіді про придворне життя в Росії, Туреччині та Австрії. Здавалося, для нього більше важать таємниці кожного царського двора, аніж бути довіреною особою короля".
Саме виняткова компетенція в дипломатії і його миротворчі зусилля викликали підозру до нього шефів таємної поліції у Франції, англії та деяких інших країнах. У Франції Шуазель запідозрив його в шпигунстві на користь Пруссії, з якою Франція тоді була в стані війни. В Англії Пітт вважав його російським шпигуном. Всі ці підозри, як видно, не мали під собою грунту,
але те, що Сен-Жермен близький до Людовіка XV та до інших європейських монархів, викликало заздрощі державних міністрів.
1746 року його навіть затримали в Лондоні, чому передували досить інтригуючі події. Імпозантна зовнішність Сен-Жермена спричинилася до того, що одна англійська леді стала виявляти до графа посилену цікавість. Це викликало спалах ревнощів у її молодого залицяльника, який і підкинув до кишені Сен-Жермена компрометуючого листа. Власті, яких було повідомлено про той лист, негайно заарештували графа. Та невдовзі було доведено, що це брудна фальшивка, і прямо з в'язниці Сен-Жермена було запрошено на прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий лорд писав Мітчеллу, британському послу в Пруссії: "Перевірка його (Сен-Жермена) ніяких результатів не дала".
Того року Франція провадила з Пруссією програшну війну.
Король і мадам Помпадур прагнули миру, як, утім, і весь народ Франції. При сприянні військового міністра маршала Бельіля, особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати графа в Голландію; там він мав укласти сепаратну угоду з Пруссією, причому в цій справі йому мав посприяти герцог Луї де Брунсвік, на прихильне ставлення якого Сен-Жермен міг розраховувати. Це сприяло б тому, що Австрія, союзниця Франції, капітулювала б і настав би кінець війні.
Коли герцог Шуазель, міністр закордонних справ, дізнався про плановані без його відома мирні переговори, то заявив Людовіку XV рішучий протест, і король мусив облишити свій задум. Він спішно послав спеціального гінця до Сен-Жермена, аби попередити свого друга: Шуазель вимагає видачі його, щоб запроторити в Бастілію.
Сен-Жермен не став гаятися —він перетнув Ла-Манш і зник в Англії. Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав йому в листі з Амстердама 1760 року: "Я знаю, що ви —один із найвидатніших людей Землі, і засмучений, що ці нікчеми турбують вас і снують інтриги проти ваших миротворчих зусиль". Це лише один випадок із життя Сен-Жермена, якого розуміли далеко не всі його сучасники.
1762 року він несподівано з'являється у Санкт-Петербурзі, де якраз померла імператриця Єлизавета й коронувався цар Петро III. Дружина царя, уроджена принцеса Ангальт-Цербська, доводилася донькою одному з друзів Сен-Жермена. Сімнадцять років Катерина терпіла пияцтво й дебоші свого чоловіка. Такі звички робили з нього людину, найменше здатну правити величезною імперією, як Росія, чому брати Орлови й здійснили державний переворот на користь Катерини. Ось так вона стала імператрицею Катериною II і правила Росією двадцять дев'ять років як один із її найвидатніших монархів. Вона розширила кордони імперії, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла поширенню в країні європейських звичаїв.
За російсько-турецької війни, коли російський флот стояв в італійському порту Ліворно, Сен-Жермен з'явився на борту фрегата у формі російського генерала. Граф Григорій Орлов представив Сен-Жермена герцогу д'Анспагу 1771 року такими словами: "Ось людина, що відіграла таку видатну роль у нашій революції".
Сфера впливу графа Сен-Жермена не обмежувалася Францією та Росією. Не менш важливою для нього була і Пруссія. Його друг, послідовник і учень принц Карл фон Гессе-Кассель, допомагав адептові заснувати так зване Масонство високого ступеня. То був сплав доктрин і законів розенкрейцерів та тамплієрів з умоглядним масонством; лібералізм цього братства вплинув на інтелігенцію Європи. Справді, і в Росії на початку XIX століття був літературний період, відомий, як "масонський". Однак поразка повстання декабристів 1825 року поклала край цьому потягові до демократії.