Те, що відомий письменник поставив на карту не лише свою кар'єру, а й життя, вочевидь свідчить про переконаність цієї людини, яка видала в Європі тібетську книгу.
Переклад Нотовича чітко окреслює, які області Індії відвідав Ісус: "Відтак він полишив Непал і Гімалайські гори, спустився в долину Раджпутани і продовжив путь на захід, проповідуючи різним народам про вищу досконалість людини". Ця хроніка свідчить, що Ісус побував не лише в Індії, а й у Гімалаях, обителі магів.
Певність, що Ісус подорожував по Індії, висловлює і така поважна особа, як британський резидент у Кашмірі (1911 р.) сер Френсіс Янгхазбенд. Ось що він пише в книзі "Кашмір": "У Кашмірі близько 1900 років тому жив святий на ім'я Йус Асаф, що проповідував притчами і при цьому вживав багато тих притч, якими користувався і Христос —скажімо, притчу про сіяча. Його гробниця знаходиться в Шрінагарі і, за переказом, засновник секти квадіані Йус Асаф і Ісус —одна й та сама особа".
Перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру в книзі "Погляд на світову історію" й собі згадує цей переказ: "Повсюди в Центральній Азі^в Кашмірі, Ладакху, Тібеті і навіть далі на північ існує тверде переконання в тому, що Ісус, або Ісса "подорожував у цих краях".
У книзі М. Реріха "Ворота в майбутнє" (Рига, 1936) наводяться цікаві подробиці про навчання Ісуса замолоду: "Ми чули й іншу легенду, як Христос ще молодим прибув до Індії з караваном купців і як він вивчав вищу мудрість у Гімалаях.
Кілька версій цієї легенди ми чули в Ладакху, Сінцзяні й Монголії, проте всі вони сходяться в одному: Христос певний час перебував у Індії та Азії".
1967 року тібетські емігранти опублікували в Індії "Тібетсько-шаншунський словник", де вміщено тексти із старовинних книг релігії Бон. Один із параграфів надзвичайно цікавий: "Чудотворець Ессес прийшов тоді до країни Шаншун-Мар (Північний Тібет)". В іншому уривку описується, як цей учитель Ессес (або Еша) проповідував у Персії в першому столітті нашої ери.
Ессес відноситься до найвищих божеств релігії Бон.
Священна танка (прапор) послідовників релігії Бон зображає Аді-Будду (або його еквівалент Бон) у центрі, з майбутнім месією ліворуч і Ессес праворуч. Ось що каже радянський учений Броніслав Кузнєцов ("Байкал", 1969, No 3): "Я вважаю, є підстави допускати, що Ессес —це Ісус. Проте, погодьтеся, що повірити в його подорож до Тібету можна лише тоді, коли ми знайдемо досить переконливі свідчення цього". Це дослідження робить значний внесок у гіпотезу про подорож Ісуса до Азії, хоч і належить воно більше науковцю, аніж теологу чи теософу.
Таємне вчення Сходу стверджує, ніби саме в братстві ессенів постало християнство і ніби сам Ісус був ессеном, як і Іоан Хреститель. Питання про те, чи були ессени або терапевти (єврейські ченці) зв'язані з першими християнами, було вирішено церковним істориком III століття єпископом Євсебієм, який заявив, що "стародавні терапевти були християнами, а їхні писання були нашими Євангеліями і посланнями".
Датування життя Ісуса може виявитися хибним. Євангелія ж бо були написані через століття, а то й два після смерті Ісуса Христа, а це —надто довгий відтинок для історичного повідомлення. Дивно, що Йосиф Флавій, історик 1 століття з Палестини, взагалі не згадує Ісуса й християн, хоч і досить детально описує різні тодішні секти в Палестині. Римський патрицій Пліній Старший, автор "Природничої історії", описуючи Гудею близько 70-го року нової ери, згадує невеликі поселення ессенів на узбережжі Мертвого моря, але обходить цілковитою мовчанкою християн, хоч їх натоді мало бути куди більше, ніж ессенів. Філон Александрійський вважав, що ессенів у всій Палестині налічувалося ледве чотири тисячі. Філон, сучасник Ісуса й хороший вчений, також не згадує християнського руху в своїх творах. Талмуд теж не згадує Ісуса до третього століття, а навіть коли це робить, посилається лише на зовнішні, не равинські джерела.
А тепер спробуємо стисло проаналізувати діяння пророків.
Головною місією пророка Мойсея було створити віру в універсальне божество, не втілене ні в людській, ні в тваринній, ні в астрономічній подобі, як це було з камінними богами колишніх часів. Це прагнення абстракції в епоху ідолопоклонництва було для релігії рішучим кроком вперед.
Упродовж історії концепцію Мойсея про єдиного бога сприйняли інші народи; вона сприяла загальному поступу цивілізації.
Десять заповідей являють собою чудовий етичний кодекс для цивілізованого суспільства. Це ще один внесок Мойсея не лише на благо Ізраїлю, а й усього людства. Слід додати, що віра в прихід месії —складова частина іудейської релігії.
Коли мандрівний купець Магомет побачив у печері архангела Гавриїла (на горі Хіра), а потім і на скелі, коли перебував у цілковитому розпачі, почалась історія ісламу. Ця багата людина жила просто, майже по-спартанськи. Наділений блискучим практичним розумом, він був здатний і до абстрактних роздумів.
На нього зійшло одкровення, що божественна воля обумовлює все творення, тому люди повинні підкорятися їй. Як і Мойсей, він повалив ідолів і проголосив єдиного бога —аллаха, а себе —його пророком. Магомет дав волю своїм рабам, став жити серед бідних та упосліджених і своїми закликами об'єднав усю Аравію.
Переможеним пропонувався вибір: коран з його братством, рівністю і милосердям або шабля пророка. Саме в такий спосіб мусульмани, "носії божественної волі", підкорили землі від Аравії до Іспанії. Араби почасти врятували спадок класичної епохи; вони переклали своєю мовою багато грецьких і латинських трактатів, а тоді передали Західній Європі. Свого часу імперія маврів була єдиною цивілізованою державою світу з чудовими університетами, де безліч студентів вивчали медицину, астрономію, математику й інші науки. Єдиним світлом, що сяяло в мороці середньовіччя, було світло, що променіло в землях ісламу.
Як і іудаїзм, іслам вчить, що Мунтазар, або Махді, майбутній месія, прийде відкрити еру божественної справедливості. Список пророків насправді значно довший. Слід згадати б Зороастра, Лао Цзи, Конфуція, Махавіру, Гуру Нанака й інших. Досить сказати, що всі вчення, які грунтуються на братерстві людей, прямо чи опосередковано походять з обителі Великих магів.