Можна зрозуміти скептицизм освіченого читача, викликаний тим, що таке давнє братство вчених і філантропів чомусь залишилося поза увагою дослідників. Але слід мати на увазі, що ніякий дослідник ніколи не виявить цього замкнутого братства, якщо сам не буде заодно з його великими умами і не усвідомить їхньої безкорисливої діяльності.
З іншого боку, історик має безліч даних, з якими може працювати, і ця книга теж наводить достатньо доказів достовірності цієї спільності. Коли будуть відкриті —а це станеться ще до кінця нашого століття —надзвичайно давні тайники з науковими артефактами під Сфінксом і пірамідами Гізи, постане питання: хто ж їх заховав? І тоді буде доведено, що в доісторичну епоху існували вчені, а думка про їх безперервне існування в таємних центрах почне сприйматися всерйоз.
Перекази про сховані скарби дуже живучі в Азії. Засновник тібетського буддизму Падмасамбгава обіцяв: "Сховані скарби стануть знаходити один за одним, коли цього потребуватиме поступ людства". Давня сага про Гесерхана каже: "У мене багато скарбів, та лише у визначений день я роздам їх моєму народу —справжнє багатство прийде лише з людьми Північної Шамбали".
У XIX столітті відомий архат Джвал Кул подарував Блаватській малюнок пензлем одного ашраму (святилища) Вчителів
у Південному Тібеті, де зображено входи до підземного музею, в якому зібрані експонати про розвиток людства на землі за мільйони років. Ліворуч на малюнку зображено махатму Мор'я верхи на коні, а сам махатма Джвал Кул стоїть у річковому потоці. Поки що годі сподіватися, що наших учених допустять в цей незвичайний музей, який зараз допомагає учням зі Сходу й Заходу осягати таємну науку. Проте вчених допустять у єгипетські підземні сховища, і того, що вони там побачать, вистачить, аби збити їх з пантелику.
Зауваження, з якими звернувся професор Микола Реріх до тібетського лами, засвідчують його безпосереднє знайомство з Шамбалою: "Нам відомо, що деякі верховні лами побували в Шамбалі і що на своєму шляху туди вони спостерігали незвичайні явища. Більше того, ми самі бачили білий прикордонний стовп, один із трьох стовпів Шамбали". Хіба таке зауваження не може стосуватися легендарного місця? Під час експедиції в Центральну Азію один учений лама розповів Реріху і його сину Юрію, що у Лхасі під Паталою (фортецею-резиденцією Далай-лами) є потайні галереї, а під головним храмом —печера із стовпом, доступна лише для найвищих втаємничених лам. Усі ці таємні місця пов'язані з загадкою Шамбали. Іншого разу відомий лама з монастиря Кумбум зустрів Миколу Реріха в Північному Тібеті і вітав його знаком Шамбали. Кумбум —це місце, куди прийшов Цзонкаба реформувати буддизм у Тібеті і спорудити велетенський ламаїстський храм Таші Лхунпо, твердиню тібетської йоги.
А ще якось Микола Реріх бачив тібетську книгу, видану Панчен-ламою, яку складали молитви до Шамбали. Азія упродовж століть глибоко вірила в існування Північної Шамбали. "Бог Шамбали живе й дихає у серці сонця",-писав один гімалайський махатма. Якщо звести докупи всі уривки інформації щодо Шамбали, то постає виразна картина реального існування цієї обителі вищих істот, для яких час і простір не становлять перепон. На жаль, окремі натяки нечіткі, хоча мають вони неабияку вагу. Ця неясність і спричинює труднощі, з якими стикається кожен, хто прагне знати всю правду про Шамбалу —місто бодісатв. Ця неясність збільшується і тим, що ламаїстські мудреці воліють замовчувати цю таємницю, найсвященнішу в езотеричному буддизмі.
1920 року в Урзі (нині Улан-Батор, Монголія) можна було чути, як монгольські вершники співають військову пісню про війну Північної Шамбали. Коли Реріх подарував свою картину "Рігден Джапо, Правитель Шамбали" урядові Монголії, її прийняли з глибокою пошаною, і було навіть вирішено збудувати для неї спеціальний храм. І хоча відомо, що міфи впливають на народ, чи не додає сказане дечого до поширеної в Азії віри? Колись Далай-лама їхав із Лхаси в Монголію. В одному місці люди й тварини почали труситися без видимої причини. Далай-лама пояснив це тим, що експедиція зайшла в заборонену зону Шамбали, психічні вібрації якої занадто сильні для мандрівників.
Є думка, що навіть деякі європейці досягали Шамбали. У 1860 році один учений і член Національного географічного товариства відвідав Індію. Повернувшись у Європу, він був присутнім на придворній церемонії, а тоді знову подався на Схід, де й зник. Чи не отримав він перепустку в Шамбалу від Панчен-лами з монастиря Таші Лхунпо поблизу Шігадзе? Всі ці повідомлення недостатньо переконливі, аби робити з них однозначні висновки. Але вони, звичайно, додають певної виразності території, реальність якої відома хіба втаємниченим Сходу і Заходу. Відомо, що настоятель монастиря Фу-Тайшань у Китаї написав книгу "Червоний шлях до Шамбали", перекладу якої на жодну мову немає. Найбільш освічені лами з монастиря Морулінг у Лхасі час від часу відвідують віддалене місце в Гімалаях, звідки вже не повертаються.
Наведені факти щодо Шамбали стосуються різних народів і країн: Монголії, Тібету, Індії та Китаю. Поза сумнівом, сфера впливу Шамбали величезна, а її вік украй давній. Вже цього досить, аби надати конкретності цьому переказу.
Наступні розділи книги подадуть історичні факти, які ще чіткіше окреслять реальність Міста Мудрості.
4. ЧЕРЕЗ АЗІЮ
Вивчення записок мандрівників дозволяє досить певно окреслити контури Обителі Мудреців. У вересні 1935 року мені пощастило зустрічати Миколу Реріха в Шанхаї, коли він повертався з експедиції в Центральну Азію. Він розповідав мені про Гобі. Море чорного гравію тягнеться за обрій. Нестерпна спекота сліпучого сонця вдень, іній на землі вночі. Те схоже на мандрівку по Місяцю. В імлі над ними виднів Молочний Шлях. З настанням ночі зорі сяяли як лампи на темному небі, таке сухе й прозоре було повітря. Та бували дні, коли здіймалася стіна пилу й укривала світ, наче ковдрою. Через цю запону сонце видавалося червоною кулею. Коли здіймалася піщана буря, тварин і людей охоплювало сум'яття.
Мандрівник подолав тисячі кілометрів і нарешті завершив свою дослідницьку працю. Він повернувся до цивілізації і розповів про свої враження недовірливому слухачеві. Поведінка його якоюсь мірою зрозуміла: оповідач прибув із зовсім іншого світу, а все нове, дивне й незвичне завжди сприймається з сумнівом.