Шалений день, або одруження Фігаро

Сторінка 33 з 37

П'єр-Огюстен Бомарше

Фаншетта (наївно). Не інакше, як ви кажете: "На, Фаншетто, віддай цю шпильку твоїй гарній кузині і скажи їй тільки, що це печатка від великих каштанів".

Фігаро. Великих?..

Фаншетта. Каштанів. Правда, він ще додав "стережися, щоб ніхто тебе не побачив".

Фігаро. Треба слухатися, кузино. Щастя, що ніхто вас не бачив. Виконуйте гарненько своє доручення і кажіть Сюзанні не більше того, що звелів вам граф.

Фаншетта. А нащо б я казала зайве? Мій кузен має мене за дитину. (Виходить підскакуючи.)

СЦЕНА XV

Фігаро, Марселіна.

Фігаро. Ну те, мамо? Марселіна. Ну, сину?

Фігаро (немов придушений). Оттаке-то!.. Ну, бувають речі!..

Марселіна. Бувають речі? Га, що ж там таке?

Фігаро (руки на грудях). Те, що я оце почув, мамо, давить мене тут свинцем.

Марселіна (сміється). Це серце, повне впевненості, було, значить, тільки надутий пузир? Шпилька все випустила!

Фігаро (лютий). Але ця шпилька, мамо, та, що він підняв!..

Марселіна (пригадуючи його слова). Ревнощі! О, мамо, я маю в цьому філософію... Непорушну! Якщо Сюзанна колись пошиє мене в дурні, я пробачу...

Фігаро (жваво). О, мамо, говориться так, як відчувається: поставте найхолоднішого з суддів промовляти в своїй власній справі, і побачите, як він тлумачитиме закон! Я вже не дивуюся, чому граф був такий незадоволений з того феєрверку. А щодо голубоньки з тонкими шпильками, то вона, мамо, не дійде того, чого хоче, зі своїми каштанами! Якщо мій шлюб настільки довершений, щоб виправдати мій гнів, то зате він не доволі завершений для того, щоб я не міг одружитися з іншою, а її кинути...

Марселіна. Добрий висновок! Руйнуймо все через одну підозру. Хто тобі довів, скажи мені, що вона одурює тебе, а не графа? Чи розглянув ти це знову, щоб осудити її без апеляції? Чи знаєш ти, чи вийде вона під дерева, чи ні, і з яким наміром вийде? Що вона там скаже, що вчинить? Я мала тебе за розумнішого!

Фігаро (цілуючи їй руку з запалом). Вона правду каже, моя мамо, правду каже, завжди правду! Але поступімося дещо й природі, потім ліпше судитимемо. Роздивімось справді, перш ніж винуватити і щось чинити. Я знаю, де побачення. Прощайте мамо. (Виходить.)

Марселіна (сама). Прощай, і я теж знаю. Зупинивши його, подбаймо тепер про Сюзаннині шляхи, чи краще остережімо її, вона таке миле створіння. Ах, коли особистий інтерес не підбурює нас одну проти одної, ми всі охочі підтримувати нашу пригноблену жіночу половину проти тієї гордої, страшної... (сміючись) і проте трохи нерозумної половини чоловічої. (Виходить).

ДІЯ П'ЯТА

Театр являє собою групу каштанів у парку. Два павільйони, кіоски або садові храми, з правого й з лівого боку; в глибині прикрашена галявинка, спереду лавка з дерну. На сцені темно.

СЦЕНА І

Фаншетта (сама, тримає в одній руці два бісквіти й апельсин, у другій — засвічений ліхтар з паперу). Він сказав, що в павільйоні ліворуч. Це оцей самий... А як він тепер не прийде, то моя маленька роль... А недобрі буфетні слуги не хотіли мені дати навіть один апельсин і пару бісквітів! "Для кого це, панночко?" — "Еге ж, добродію, для когось". — "О, ми знаємо". — "А хоч би й знали, то що? Хіба тому, що вельможний пан не хоче його бачити, то треба, щоб він умирав з голоду?" А проте, це мені коштувало одного поцілунка в лице!.. Хто зна, може він мені його верне. (Вона бачить Фігаро, котрий наближається, щоб придивитись до неї, і скрикує). Ах! (Утікає і входить у павільйон зі свого лівого боку.)

СЦЕНА II

Фігаро з великим плащем на плечах, з широким капелюхом із спущеними крисами; Базил ь, Антоніо, Бартоло, Бридуазон, Гріп-Солейль, гурток слуг і робітників.

Фігаро (спершу сам). Це Фаншетта! (Перебігає очима інших, в міру того як вони надходять, і говорить сердитим голосом). Добрий вечір, панове, добрий вечір. Чи всі ви тут?

Б а з и л ь. Ті, кого ти поскликав.

Фігаро. Котра тепер приблизно година?

Антоніо (поглянувши на небо). Місяць має вже зійти.

Бартоло. Що це за темні приготування ти провадиш? Він має вигляд змовника.

Фігаро (хвилюючись). Адже правда, що ви зібралися в замок на весілля.

Бридуазон. Ко-онче так.

Антоніо. Ми йшли он туди в парк очікувати на знак до початку твоєї урочистості.

Ф і г а р о. Ви далі не підете, панове! Це ж тут, під цими каштанами, ми повинні всі ушанувати чесну наречену, що я її беру, і лояльного пана, що собі її призначив.

Базиль (пригадуючи день). А, правда, я знаю, що це. Відійдімо, якщо ви мені вірите. Йдеться про одне побачення. Я вам про це розповім тут недалечке.

Бридуазон (до Фігаро). Ми-и повернемося.

Ф і г а р о. Як почуєте, що я кличу, неодмінно прибігайте всі, і можете лаяти Фігаро, коли він не покаже вам щось гарне.

Бартоло. Пам'ятай, що розсудлива людина не зв'язується з великими панами. Ф і г а р о. Я пам'ятаю.

Бартоло. Що вони завжди переважать нас своїм становищем.

Ф і г а р о. А ще ж ви забули про їх крутійство. Та пам'ятайте теж, що людина, яку знають, як несміливу, буде в залежності від кожного дурисвіта.

Бартоло. Це так.

Фігаро. І що я маю ім'я Верт-Аллюр, себто "твердої ходи", від покровителя роду моєї матері. Бартоло. У ньому сидить чорт. Бридуазон. Си-идить.

Базиль (убік). Граф і його Сюзанна змовилися без мене? Тоді я не серджуся на вибрик.

Фігаро (до слуг). А ви всі, гультяї, що вам я дав наказ, освітлюйте мені тут все навкруги; або, присягаюся смертю: як ухоплю кого з вас за руку... (він трясе за руку Гріп-Солейля).

Гріп-Солейль (кричить). Ай! ай! ох! ох! Проклята скотина! (Відходить плачучи.)

Базиль (відходячи). Нехай вам небо дасть радощів, пане одружений! (Вони виходять.)

СЦЕНА III

Фігаро (сам, проходжається в темряві і говорить най-похмурішим тоном). Жінка! Жінка! Жінка! Створіння слабке й ошуканське!.. Ні одна створена звірина не може йти наперекір своєму інстинкту; чи в тебе інстинкт тільки до обдурювання?.. Після того, як вона уперто мені відмовляла, як я наполягав перед її панею; в хвилину, коли вона дає мені слово, посеред самої церемонії... Він сміявся, читаючи листа, ошуканець! А я, мов той дурень!.. Ні, пане графе, ви її не дістанете., не дістанете. Що ви великий пан, то гадаєте собі, що й великий геній!.. Шляхетність, багатство, ранг, становище; усе це робить таким гордим! Що ви вчинили для того, щоб мати те все добро? Ви завдали собі труду народитися і нічого більше; в іншім — людина доволі звичайна! Коли ж я, біс його батькові, загубившись у темному натовпі, мусив розгорнути більше винахідливості і розважливості на те тільки, щоб існувати, ніж укладено за сто літ для управління цілою Іспанією. І ви хочете боротися... Хтось іде... Це вона... Ні, нема нікого. Нічка до диявола темна, і от я виконую тут дурний обов'язок чоловіка, хоч і став ним тільки наполовину! (Сідає на лавку.) Чи є що-небудь чудніше, ніж моя доля? Син не знати чий, вкрадений бандитами; вихований у їхніх звичаях, я враз відчув до них несмак і хочу пройти шляхом чесної людини, і всюди мене відпихають! Вивчаю хімію, фармацію, хірургію, і, незважаючи на покровительство великого пана, ледве отримав у руки ланцет ветеринара! Утомившись засмучувати хвору скотину, і, замість того щоб узятись за ремесло протилежне, я кидаюся сторч головою у театр: було б мені пов'язати собі камінь на шию! Я компоную комедію зі звичаїв гарему. Іспанський автор, гадаю, може ганити Магомета без вагання. Раптом посланець... не знаю звідки, жаліється, що я ображаю в своїх віршах Високу Порту, Персію, частину Індійського півострова, цілий Єгипет, королівства Барку, Тріполі, Туніс, Алжир і Марокко; і от мою комедію гублять для приємності магометанських князів, що з них ні один, гадаю, не вміє читати і що дають нам штурханці, обзиваючи нас "християнськими собаками". Не можуть принизити розум, то мстяться тим, що його потурають. Мої щоки позападали; мій термін вийшов. Я заздалегідь бачив судового пристава з пером за вухом і, здригаючись, я наважився: слухалося питання про природу багатства, і оскільки нема конечної потреби мати речі, щоб про них розумувати, то, не мавши ані шеляга, я написав про значення грошей і про їх чистий прибуток. Незабаром я побачив, сидячи у бричці, як опустився переді мною місток кам'яної в'язниці, де, увіходячи в неї, я залишив надію і свободу. (Встає.) Хотів би я тоді потримати в руках одного з тих володарів на чотири дні, таких легковажних до того зла, що вони велять робити; тоді, як грізна немилість прожене з нього хміль гордощів, я б йому сказав... що видрукувані дурниці набирають силу тільки там, де обмежують свій обіг; що без свободи осуду не може існувати принадна похвала; і що тільки маленькі люди бояться маленьких брошур. (Сідає знову.) Коли ж їм набридло годувати незначного нахлібника, мене одного дня викидають на вулицю; і як треба мати обід, хоч і не сидиш уже у в'язниці, я знову нагострюю своє перо і питаю в кожного, які є на черзі справи. Мені кажуть, що за час мого економічного усамітнення в Мадриді встановилася система вільного продажу виробів, навіть сягає виробів друкованих, і щоб я тільки не говорив у своїх писаннях про владу, про релігію, про політику, про мораль, ні про значних осіб, ані про поважні товариства, ні за оперу, ні за інші спектаклі, ні за будь-кого, до чогось причетний, — про все інше я можу писати зовсім вільно під наглядом двох або трьох цензорів. Щоб скористатися з цієї милої свободи, я оголошую періодичний орган, і, бажаючи бути оригінальним, я його називаю "Некорисний журнал". Тю! На мене зараз неначе тисяча газетних чортів понакидалися. Мені заборонено, і я от знову без роботи! Я мав кинутися в безнадію; мені підшукали посаду, але, на лихо, я був не здатний до неї: був потрібний рахівник, а прийнято танцюриста. Мені залишалося тільки красти, я зробився банкометом при грі в фараона. Тоді, добрі люди, я починаю вечеряти в будинках осіб, так званих порядних; чемно відчиняють переді мною свої двері, забираючи собі три чверті прибутку. Я міг би видертися нагору, я навіть почав розуміти, що на те, щоб добре заробляти, треба володіти більшою спритністю, ніж обізнаністю. Але оскільки кожний грабував навколо мене, вимагаючи, щоб я був чесний, то довелося іще раз упасти. Тим разом я наважився залишити тутешній світ, і двадцять футів води мали відділити мене від нього, коли якийсь доброчинний дух покликав мене до моєї давньої діяльності. Я беру знову мій футляр і мій англійський ремінь, і залишаючи міський дим тим дурням, що ним годуються, а сором кидаючи посеред шляху, бо він надто важкий для пішого, я переходжу цирульником від міста до міста і нарешті живу без клопоту. Один великий пан приїздить у Севілью; він мене впізнає, я влагоджую йому шлюб. І щоб заплатити мені за те, що моїми клопотами має дружину, він хоче перехопити мою! Інтрига, буря з цього приводу; я готовий кинутись у безодню, і в хвилину, коли мав одружитися зі своєю матір'ю, з'являються мої батьки одне за одним. (Устає розпалюючись). Сперечаються; це ви, це він, це я, це ти; ні, це не ми; е! але хто ж? (Знов раптом сідає.) О, дивний ряд подій! Як це зі мною сталося? Чому ці речі, а не інші? Хто призначив їх на мою голову? Змушений проходити шляхом, яким я пішов, не знавши того, так саме як і вийду, не хотівши, я накидав на нього стільки квіток, скільки дозволила мені моя веселість. Я ще кажу моя веселість, а тим часом не знаю, чи вона моя, як і все інше, і навіть що таке це "я", яким я заклопотаний: збір невизначених часток; потім злиденна дурна істота; маленьке жваве звірятко; хлопець гарячий до втіхи, що жадає веселого життя, справляє всяке діло, аби жити; тут пан, а там слуга, по тому, як подобається фортуні; честолюбний заради гонору, працьовитий з крайньої потреби, але й лінивий... до самозабуття! Добрий промовець, коли грозить небезпека, поет для відпочинку, музика при нагоді, закоханий, як нападе божевілля. Я все передивився, всього переробив, все пережив. Потім омана зникла, і — розчарований, і геть то розчарований!.. Сюзон! Сюзон! Сюзон! Якої ти мені завдаєш муки!.. Я чую ходу... хтось іде. Ось хвилина перелому. (Відходить до першої куліси зі свого правого боку.)