Граф (убік). Він хоче їхати в Лондон. Вона йому нічого не говорила.
Фігаро (вбік). Він думає, що я нічого не знаю. Оброблю його ще трохи в його смаку.
Граф. Який мотив мала графиня розіграти переді мною такий жарт?
Фігаро. Далебі, вельможний пане, ви це краще знаєте, ніж я.
Граф. Я запобігаю їй у всьому, засипаю її подарунками.
Фігаро. Ви її обдаровуєте, але ви невірні. Чи бувають вдячні за надмірне тому, хто відбирає у нас найпотріб-ніше?
Граф. Колись ти мені казав усе. Фігаро. І тепер я нічого від вас не крию. Граф. Скільки дала тобі графиня за цю прекрасну спілку?
Ф і г а р о. А скільки ви мені дали, щоб визволити її з рук лікаря? Слухайте, ваша вельможносте, не слід принижувати людину, яка добре вам служить, щоб, крий Боже, не зробити з неї лихого слугу.
Граф. Чому це у всьому, що ти робиш, завжди є щось непевне?
Фігаро. Коли шукаєш у людях чогось лихого, то завжди знаходиш.
Граф. Репутація твоя препогана!
Ф і г а р о. А якщо я кращий за неї? Чи багато є панів, що могли б сказати про себе те саме?
Граф. Разів сотню я бачив, що ти йдеш до фортуни, і ніколи не йшов ти навпростець.
Фігаро. Що ви хочете? Перед вами юрба: кожне хоче побігти; товпляться, тиснуть, штовхаються, збивають з ніг, приходить, хто може; решта розчавлені. То ж край, я вже відмовляюся.
Граф. Від фортуни? (Вбік). Це нове.
Фігаро (вбік). Тепер моя черга. (Вголос.) Ваша вельможність ласкаво зробили мене домоправителем замку; це дуже мила посада. Справді, я не буду кур'єром, що його обдаровують цікавими новинами, але зате стану щасливим з моєю дружиною в глибині Андалузії...
Граф. Хто тобі не дає взяти її в Лондон?
Фігаро. Довелось би залишати її так часто, що незабаром мені було б від того шлюбу не надто добре.
Граф. Маючи характер і розум, ти міг би колись вийти в люди в канцелярії.
Фігаро. Розум, щоб вийти в люди? Вельможний пан сміється з мого розуму. Помірність і плазування — ось чим досягається все.
Граф. ...Довелося б тільки простудіювати трохи під моїм керівництвом політику.
Ф і г а р о. Я її знаю.
Г р а ф. Як англійську мову, її основи?
Фігаро. Так, якщо тут є чим пишатися. Ну от: удавати, що не знаєш того, що тобі відоме, що знаєш те все, що тобі невідоме; що тямиш усе, чого не розумієш, що не чуєш того, що чутно; особливо, що здужаєш понад свої сили; часто ховати в великій таємниці те, що не має в собі таємниці; замикатися в хаті, щоб загострювати пера: і здаватися глибокодумним, коли ти, як то кажуть, пустий і порожній; відігравати так чи так якусь персону; розсилати шпигів і підплачувати зрадників; зривати печатки, перехоплювати листи й намагатися ушляхетнити вбогість засобів поважністю предмету — от і вся політика, або щоб мені вмерти!
Граф. Е, це ти окреслюєш інтригу!
Фігаро. Політику, інтригу, як хочете; але як я вважаю їх майже сестрами, то хай нею займається, хто хоче. "Я ж дівчинку більше люблю!", як каже пісенька про доброго короля.
Граф (убік). Він хоче залишитися. Я розумію... Сюзанна мене зрадила.
Фігаро (вбік). Я його ловлю й плачу його монетою.
Граф. Так ти сподіваєшся виграти процес із Марселі-ною?
Фігаро. Чи ви будете ставити мені на вид, що я відмовляюся від старої дівчини, коли ваша вельможність дозволяє собі забирати в нас усіх молодиць?
Граф (жартуючи). У суді урядова особа забуває про себе і бачить тільки закон...
Фігаро. Поблажливий до великих, суворий до маленьких...
Граф. Ти, може, думаєш, що я жартую?
Фігаро. Е, хто то знає, ваша вельможносте? Tempo е galan'uomo, кажуть італійці, а вони завжди кажуть правду, ось час і навчить мене, хто мені зичить лиха, хто добра.
Граф (убік). Я бачу, що йому все сказали. Він-таки одружиться з дуеньєю.
Фігаро (вбік). Він узяв мене на хитрощі. Про що ж він довідався?
СЦЕНА VI
Граф, слуга, Фігаро.
Слуга (доповідає). Дон Гусман Бридуазон. Граф. Бридуазон?
Фігаро. Авжеж! Це місцевий суддя, судовий заступник, ваш правник.
Граф. Нехай зачекає. (Слуга виходить.)
СЦЕНА VII Граф, Фігаро.
Фігаро (дивиться хвилину на замисленого графа). Це те, що ваша вельможність бажали?
Граф (опам'ятавшись). Я?.. Я казав підготувати цю залу для прилюдного засідання.
Ф і г а р о. А хіба тут чого бракує? Велике крісло для вас, добрі стільці для судовиків, табурет для писаря, дві лавки для адвокатів, поміст для добірної публіки і позаду чернь. Я піду відпущу натиральників. (Виходить).
СЦЕНА VIII
Граф (сам). Цей шахрай мене збив з пантелику! Сперечаючись, він бере перевагу, притискає, оточує... Ах, крутій і крутійка! Ви порозумілися, щоб мене одурити.. Будьте собі приятелями, коханцями, будьте чим хочте, я згоджуюсь, але, до біса, не чоловіком і жінкою..
СЦЕНА IX Сюзанна, граф.
Сюзанна (задихано). Ваша вельможносте... Пробачте, ваша вельможносте!
Граф (незадоволено). Що там таке, панно?
Сюзанна. Ви гніваєтеся?
Граф. Вам, певно, чогось треба?
Сюзанна (боязко). Пані моїй нездужається. Я прибігла попрохати, щоб дали нам флакон з ефіром. Я вам його поверну зараз.
Граф (віддає). Ні, ні, залиште його собі. Він незабаром вам стане в пригоді.
Сюзанна. Хіба жінки мого стану мають розладнані нерви? Це панська хвороба, що її дістають тільки в будуарах.
Граф. Дуже закохана наречена, що втрачає свого молодого...
Сюзанна. Заплативши Марселіні тим посагом, що ви мені обіцяли...
Граф. Що я вам обіцяв?
Сюзанна (опустивши очі). Пане, мені здавалося, що я так чула.
Граф. Так, коли ви самі схотіли б мене вислухати.
Сюзанна (опустивши очі). А хіба ж не повинність моя слухати його вельможність?
Граф. Чому ж, недобра дівчино, було не сказати мені того, раніш?
Сюзанна. Хіба коли-небудь пізно сказати правду? Г р а ф. Ти вийдеш смерком у сад? Сюзанна. Чияжтам не гуляю щовечора? Граф. Ти поводилася зі мною сьогодні вранці дуже суворо.
Сюзанна. Сьогодні вранці? А паж за кріслом?
Граф. Правда твоя, я забув. Але чому та уперта відмова, коли Базиль з мого доручення?..
Сюзанна. Чи то ж треба, щоб ще й Базиль?..
Граф. Вона знову має рацію. Але є такий Фігаро, якому, боюся я, ви чи не сказали все!
Сюзанна. Ого! Так, я йому кажу все, крім того, про що треба промовчати.
Граф (сміючись). А! Чарівниця! І ти мені обіцяєш? Якщо ти не дотримаєш своє слово.. То порозуміймося, серце: не буде зустрічі — не буде посагу, не буде весілля.