Всю цю аферу зам'яли, і не стали виносити сміття з хати, — стримався від коментаря відьмак.
— Маю підозри, — Пінеті зиркнув на відьмака, — що на це вплинула також твоя особа, і ставлення до тебе й твоєї репутації.
Геральт звів брови.
— Ваш відьмацький кодекс, — продовжив чародій, — безумовно, забороняє вбивати людей. Але ходять чутки, що ти цей кодекс трактуєш доволі вільно. Що бувало усяке, що саме завдяки тобі принаймні декілька осіб розпрощались із життям. Біруту та позосталих охопив жах. Що ти повернешся у Ріссберг і доведеш справу до кінця, а може статись, що і їм добряче перепаде. А Цитадель — стовідсотково безпечний прихисток, що являє собою давню гном'ячу гірську твердиню, пристосовану під лабораторію, яка наразі знаходиться під магічною охороною. Ніхто не зможе пробратись у Цитадель, попросту не існує способу це зробити. Тож, Дегерлунд тепер не просто в ізоляції, а в цілковитій безпеці.
Ріссберг також у цілковитій безпеці, утримався від коментування відьмак. Убезпечений від скандалів і компрометування. Дегерлунд в ізоляції, справу шито-крито. Ніхто не дізнається, що хвалько і кар'єрист ошукав і залишив з носом чародіїв з Ріссберга, про яких шириться слава еліти, та й самі себе вважають елітою магічного братства. Що один дегенерат і психопат, скориставшись наївністю і тупістю цієї еліти, без жодних перешкод зумів замордувати більше сорока людей.
— У Цитаделі, — чародій надалі не зводив з нього очей, — Дегерлунд буде під вартою та наглядом. Більше не прикличе жодного демона.
Ніколи не існувало жодного демона. І ти, Пінеті, це чудово знаєш.
— Цитадель, — чародій опустив очі, поглянув на кораблі, що стояли на рейді, — розміщується всередині скелі комплексу гори Кремора, тієї, біля підніжжя якої лежить Ріссберг. Спроба туди потрапити була би рівнозначна самогубству. Не лише з причини магічної охорони. Пам'ятаєш, про що тоді розповідав нам? Про одержимого, якого колись убив? У стані крайньої необхідності, рятуючи одне добро коштом іншого, тим самим виключаючи протизаконність забороненої дії? Тож, ти маєш розуміти, що тепер обставини зовсім інші. Ізольований Дегерлунд не становить явної та безпосередньої загрози. Якщо ти спробуєш вбити його, — потрапиш під трибунал за спробу вбивства. Дехто з наших, я це точно знаю, сподіваються, що ти все ж спробуєш. І закінчиш життя на ешафоті. Тому раджу — викинь із голови. Забудь про Дегерлунда. Най все йде своїм звичаєм.
— Мовчиш, — ствердив очевидний факт Пінеті. — Втримуєшся від коментарів.
— Бо тут нема чого коментувати. Мене одне цікавить. Ти і Тзара. Залишитесь у Ріссберзі?
Пінеті розсміявся. Сухо і нещиро.
— Нас обох, мене і Харлана, попросили подати у відставку, за власним бажанням, з огляду на стан здоров'я. Виїхали з Ріссберга і більше ніколи туди не повернемось. Харлан збирається вирушити у Повісс, на службу до короля Рида. Я ж більше схиляюсь до подорожі куди подалі. Я чув, що в Імперії Нільфгаарда до магів ставляться доволі прагматично і без особливого пієтету. Але добре їм платять. А як вже зайшла мова про Нільфгаард… Ледь не забув. Маю для тебе прощальний подарунок, відьмаче.
Розстібнув пояс, обмотав ним піхви і вручив меч Геральтові.
— Це тобі, — сказав перш, ніж відьмак встиг промовити хоч слово. — Отримав його на шістнадцяті уродини. Від батька, який не зміг змиритись, що я вирішив піти до школи чародіїв. Вважав, що подарунок справить на мене враження, що ставши володарем такої зброї відчую себе зобов'язаним продовжити сімейну традицію і виберу військову кар'єру. Що ж, розчарував отця. У всьому. Не любив полювання, віддавав перевагу риболовству. Не одружився з єдиною дочкою його найкращого друга. Не став військовим, меч припадав пилом у шафі. Він мені не потрібен. Тобі послужить краще.
— Але ж… Пінеті…
— Бери, не церемонься. Знаю, що твої мечі пропали і тобі потрібна зброя.
Геральт узявся за руків'я з ящурячої шкіри, до середини витягнув клинок з піхов. На дюйм вище гарди виднілось клеймо в формі сонця з шістнадцятьма променями, поперемінно прямими і хвилястими, що в геральдиці символізували сонячне світло і сонячний жар. На два дюйми вище сонця починався напис, виконаний красивим стилізованим шрифтом, — знаний фірмовий знак.
— Клинок із Віроледи, — ствердив факт. — Цього разу справжній.
— Тобто?
— Ні, нічого. Милуюсь. І досі вагаюсь, чи можу прийняти…
— Можеш прийняти. В принципі, ти вже прийняв, бо саме тримаєш його в руці. Дідько, не церемонься, кажу. Даю тобі меч з приязні. Аби ти збагнув, що не кожен чародій — твій ворог. А мене більше вабить риболовля. В Нільфгаарді річки красиві й чисті, в них повно форелі та лосося.
— Дякую. Пінеті?
— Так?
— Даєш мені цей меч виключно з приязні.
— З приязні, аякже, — чародій стишив голос. — Але, може, не виключно. Зрештою, чи має мене обходити, що тут може статись, до яких цілей цей меч послужить? Покидаю цей край, ніколи не повернусь сюди. Бачиш той розкішний галеон на рейді? Це "Евріала", порт приписки Баккала. Відпливаю післязавтра.
— Ти прибув трохи зарано.
— Так… — трохи знітився магік. — Хотів встигнути тут… Де з ким попрощатись.
— Успіхів тобі. Дякую за меч. І за коня, ще раз. Бувай, Пінеті.
— Бувай. — Чародій без вагань потиснув простягнуту йому руку. — Бувай, відьмаче.
* * *
Знайшов Лютика, хто б сумнівався, у портовому шинку, саме коли той сьорбав з миски рибну юшку.
— Від'їжджаю, — сказав коротко. — Зараз.
— Зараз? — Лютик завмер із ложкою на півдорозі до рота. — Тепер? Я думав…
— Неважливо, що ти думав. Їду негайно. Заспокой кузина прокуратора. Повернусь на королівське весілля.
— А це що?
— А на що схоже?
— Меч, ясна річ. Звідкіля дістав? Від чародія, так? А той, який отримав від мене? Де він?
— Загубився. Повертайся до верхнього міста, Лютику.
— А Корал?
— Що Корал?
— Що мені їй сказати, коли запитає…
— Не запитає. Не матиме на це часу. Буде де з ким прощатись.
Інтерлюдія
ТАЄМНО
Illustrissimus et Reverendissimus
Magnus Magister Narses de la Roche
Голові Капітулу Обдарування і Мистецтва Новіграда
Datura ex Castello Rissberg,
die 15 mens. Jul. anno 1245 post Resurrectionem
Re:
Магістра Мистецтв mgr mag