В патіо було порожньо, вода у фонтані тихенько дзюркотіла. На малахітовому столику стояла карафка і келихи. Геральт без церемоній налив собі.
Коли підвів голову, побачив Мозаїк. В білому халаті та фартушку. Бліду. З прилизаним волоссям.
— Це ти, — промовила. — Повернувся.
— Вочевидь, це — я, — підтвердив сухо. — Вочевидь, повернувся. А це вино, вочевидь, трохи скисло.
— Також рада тебе бачити.
— Корал? Тут? Якщо тут, де вона?
— Хвилину тому, — знизала плечима, — бачила її проміж ніг пацієнтки. Вочевидь, вона й досі там.
— Насправді, не маєш іншого виходу, Мозаїк, — сказав спокійно, дивлячись їй у вічі. — Мусиш стати чародійкою. Дійсно, маєш всі здібності й задатки для цього. Твого вишуканого гумору й дотепності не оцінять у ткацькій мануфактурі. Ні тим більше в борделі.
— Вчусь і розвиваюсь. — Не відвела погляду. — Вже не плачу в кутку. Відплакала своє. Цей етап вже пройдений.
— Ні, не пройдений, обманюєш сама себе. Тобі ще багато чого доведеться подолати. І сарказм тобі в цьому не допоможе. Тим більше, такий штучний і кепсько скопійований. Але годі, не мені тебе вчити, як жити далі. Де, питаю, Корал?
— Я тут. Привіт.
Чародійка, ніби привид, виринула з-за портьєри. Як і Мозаїк, була вдягнена в білий лікарняний халат, а її підібране руде волосся прикривала полотняна шапочка, яку за звичайних обставин визнав би смішною. Але обставини не були звичайними і сміх був недоречний, йому вистачило секунди, щоб це збагнути.
Підійшла, мовчки поцілувала його в щоку. Губи в неї були холодні. Під очима запали глибокі тіні.
Від неї пахло ліками. І чимсь, що вживають в якості дезінфектору. Це був неприємний, відразливий, хворий запах. Запах, в якому був страх.
— Побачимось завтра, — упередила його. — Завтра розповіси мені про все.
— Завтра.
Подивилась на нього, але погляд її був далеким, вона дивилась на нього через прірву часу і подій, які їх розділяли. Йому вистачило секунди, аби збагнути, наскільки глибокою є ця прірва і наскільки далеко їх розвели події.
— Може, краще післязавтра. Іди в місто. Зустрінься з поетом, він дуже непокоївся за тебе. Але тепер іди, будь-ласка. Мушу зайнятись пацієнткою.
Коли пішла, глянув на Мозаїк. Вочевидь, надто красномовно, бо не забарилась із поясненням.
— Вранці приймали пологи, — сказала, і її голос трохи змінився. — Важкі. Вирішила використати щипці. І все, що могло піти зле, зле і пішло.
— Розумію.
— Сумніваюсь.
— До побачення, Мозаїк.
— Тебе довго не було. — Підняла голову. — Набагато довше, ніж очікувала. В Ріссберзі нічого не знали, або вдавали, що не знають. Щось сталось, правда?
— Щось сталось.
— Розумію.
— Сумніваюсь.
* * *
Лютик вражав кмітливістю. Підтверджуючи факт, з очевидністю якого Геральт сам досі до кінця не змирився. І не до кінця визнавав його.
— Що, кінець? Пішло за вітром? Очевидно, що вона разом із чародіями потребувала твоєї допомоги, ти виконав свою роботу, можеш відійти. І знаєш, що? Я радий, що це вже кінець історії. В будь-якому разі, цей дивний роман мусив колись завершитись, а чим довше він тривав, тим до гірших наслідків міг призвести. Ти також, якщо хочеш дізнатись мою думку, маєш радіти, що позбувся цього клопоту і що все так гладенько минулось. Радісний усміх має променіти на обличчі твоєму, а не вираз хмурний і журливий, який, ти вже повір мені, тобі взагалі не пасує, виглядаєш, як чолов'яга у тяжкому похміллі, який, на додачу до всього, отруївся закускою і не пам'ятає, чим і коли зламав собі зуб і чому на штанях плями від сперми.
— А може, — гнув далі своє бард, анітрохи не знітившись відсутністю реакції на свою промову з боку відьмака, — твоя журба випливає з чогось іншого? Чи не з того факту, що цього разу це тебе виставили за двері, в той час, коли ти сам планував фінал у твоєму фірмовому стилі? Той, коли ти їдеш на світанку і лишаєш квіточки на столику? Ха, ха, в коханні, як на війні, друже, а твоя кохана вчинила як досвідчений стратег. Нанесла удар на випередження, влаштувала превентивну атаку. Мусила читати "Історію воєн" маршала Пелліграма. Пелліграм наводить не один приклад перемог, які були досягнуті саме завдяки подібнім фортелям.
Геральт надалі не відреагував. Було схоже, що Лютик і не очікував на якусь реакцію. Допив пиво, кивнув корчмарці, подавши знак, щоб принесла ще.
— Беручи до уваги все вищесказане, — продовжив, підкручуючи кілки лютні, — я взагалі обома руками голосую за секс на першому побаченні. На майбутнє, рекомендую наполегливо. Це виключає необхідність подальших побачень з тією ж особою, що часом виявляється нудною справою і забирає так багато часу. Якщо вже підняли цю тему, то пані-адвокатка, яку так мені рекомендував, насправді була варта потрачених зусиль. Не повіриш…
— Повірю… — відьмак не витримав, перебив досить різко. — Повірю без розповіді, можеш залишити її при собі.
— Ну, так і є, — констатував бард. — Пригнічений, знавіснілий, гризе сам себе і шукає провини, через це такий уїдливий і злобний. Справа не лише в жінці, можу припустити. Тут щось іще. Знаю, матері його ковінька! І бачу. В Новіграді справа не вигоріла? Не повернув мечі?
Геральт зітхнув, хоч пообіцяв собі не зітхати.
— Не повернув. Спізнився. Виникли ускладнення, сталось те й се. Спочатку потрапили в бурю, потім наш човен почав набирати воду… А потім один чинбар тяжко розхворівся… Ох, не буду тебе нудити подробицями. Коротше кажучи, не встиг вчасно. Коли дістався до Новіграда, аукціон вже завершився. В Домі Борсодих розмова була короткою. Аукціон охороняється таємницею продажу, так само під дію цього правила підпадає й особа продавця та покупця. Стороннім особам фірма не надає жодної інформації, бла-бла-бла, до побачення, пане. Так нічого і не довідався. Не знаю, чи продані мечі, а якщо продані, — то хто їх придбав. Не знаю навіть, чи злодій взагалі виставляв мечі на торгах. Він міг не прислухатись до поради Пратта, йому могла підвернутись інша можливість. Нічого не знаю.
— Невезуха. — Похитав головою Лютик. — Низка прикрих випадків. Слідство кузина Ферранта також зайшло в глухий кут, мені здається, що воно з нього і не вийде. Кузин Феррант, якщо про нього заговорили, постійно питається про тебе. Де ти, чи маю якісь новини від тебе, коли ти повернешся, чи прийдеш ти на королівське весілля і чи не забув ти часом про обітницю, яку дав принцу Егмунду. Звісно, я ані чичирк щодо твоїх починань і щодо аукціону. А свято Ламмас, нагадаю тобі, вже скоро, залишилось десять днів.