Знак Геліотропа знов стримав атакуючого вігілозавра. Ящур зі свистом хльоснув хвостом. Геральт вловив на слух зміну тональності свисту, почув його за секунду до того, як кінцем хвоста цвигонув його по спині. На мить осліп від болю, по спині потекла кров. Публіка шаленіла.
Знаки ставали щодалі слабшими. Вігілозавр кружляв навколо нього так швидко, що відьмак ледве поспівав. Вдалось увернутись від двох ударів хвостом, третього уникнути не зміг, знов дістав у лопатку і знов гострим краєм батога. Кров текла по спині струмками. Публіка ревіла, глядачі верещали й підскакували. Один, щоб краще бачити, сильно перехилився через поруччя, обпершись на сталевий прут, на якому висів ліхтар. Прут відламався і разом з ліхтарем звалився на арену. Прут увіткнувся в пісок, ліхтар впав просто на голову вігілозавра, заливши її вогнем. Ящур стряхнув його, розсипаючи довкола фонтани іскор, засичав, витираючи голову об дерев'яну огорожу арени. Геральт миттєво скористався можливістю. Вирвав прут із піску, коротко розбігся, стрибнув і з розмаху всадив залізяку в череп ящура. Прут пройшов навиліт.
Вігілозавр заборсався, конвульсивно задриґав передніми лапами, намагаючись позбутись залізяччя, яке продірявило йому мізки. В безпорадному метушінні гепнувся об колоду і вгризся у дерев'яний брус. Ще деякий час бився в конвульсіях, рив кігтями пісок і шмагав хвостом. Потім затих.
Стіни тремтіли від аплодисментів та радісних вигуків.
Покинув арену по спущеній драбині. Ошаліла публіка оточила його з усіх боків. Хтось поплескав його по набряклому плечу, насилу втримався від того, аби не дати йому по зубах. Молода дівчина поцілувала його в щоку. Інша, ще молодша, витерла кров з його спини батистовою хустинкою, яку одразу розгорнула, тріумфально демонструючи подружкам. Ще одна, набагато старша, зняла зі зморшкуватої шиї кольє, спробувала вручити йому. Вираз його обличчя змусив її поспіхом розчинитись у натовпі. Засмерділо мускусом, крізь тисняву, наче корабель крізь саргаси, продирався огрокраснолюд Микита. Затулив собою відьмака, провівши до виходу. Викликаний медик оглянув Геральта, наклав шви. Лютик був надзвичайно блідий. Пирал Пратт — спокійний. Ніби нічого не сталось. Але вираз обличчя відьмака знов мусив говорити сам за себе, тому поспішив із поясненнями.
— Між іншим, — сказав, — той самий прут, був підпиляний та нагострений, і впав на арену за моїм наказом.
— Дякую, що так поспішно.
— Гості були на сьомому небі. Навіть бурмістр Коппенрат був задоволений, аж світився, а цього сучого сина задовольнити важко, завжди носом крутить, похмурий як бордель в понеділок вранці. Ха, вважай, посада радника вже у мене в кишені. А може і щось вище за радника, якщо… Не виступиш за тиждень, Геральте? З подібним номером?
— Тільки в тому разі, — відьмак поворушив плечем, яке пекельно боліло, — якщо замість вігілозавра на арену вийдеш ти, Пратт.
— Жартівник, ха-ха. Лютик, чув, який він жартівник?
— Чув, — підтвердив поет, дивлячись на спину Геральта і стискаючи зуби. — Але це був не жарт, він говорив цілком серйозно. Я теж, цілком серйозно, повідомляю тобі, що на урочистостях з приводу весілля твоєї онуки співати не стану. Після того, що заподіяв Геральтові, можеш забути про це. Як і про всі інші урочистості, включно з хрестинами і поминками. Враховуючи твої власні.
Пирал Пратт зиркнув на Лютика і в його зміїних очах щось спалахнуло.
— Не виявляєш поваги, співаче, — процідив. — Знову не виявляєш поваги. Напрошуєшся на чергову лекцію з цього питання. Щоб навчився…
Геральт наблизився, став навпроти. Микита засопів, підняв кулак, засмердів мускусом.
Пратт жестом заспокоїв його.
— Ганьбиш свою репутацію, Пратт, — промовив голосно відьмак. — Задовольнили інтерес, класично, відповідно до прийнятих законів і правил, не менш важливих, ніж правила чесної торгівлі. Твої гості отримали задоволення від спектаклю, ти здобув престиж і перспективи на посаду в міському уряді. Я отримав необхідну інформацію. Так на так. Всі сторони задоволені, прийшла пора розпрощатись без злоби і жалю. Замість цього, ти вдаєшся до погроз. Ганьбиш себе, Пратт. Йдемо, Лютику.
Пирал Пратт злегка зблід. Затим повернувся до них спиною.
— Мав намір, — кинув крізь плече, — запросити вас на вечерею. Але здається, що ви надто поспішаєте. Тож, до побачення. Радійте тому, що дозволяю вам безкарно покинути Равелін. Зазвичай караю за неповагу. Але не стану вас затримувати.
— Це правильне рішення.
Пратт повернувся.
— Що, перепрошую?
Геральт дивився йому в очі.
— Ти не надто розумний, хоч і звик вважати інакше. Але для того, аби не намагатись мене затримати, розуму в тебе вистачить.
* * *
Щойно минули карстовий масив і доїхали до придорожніх тополь, як Геральт стримав коня, прислухався.
— За нами їдуть.
— Дідько! — скреготнув зубами Лютик. — Хто? Найманці Пратта?
— Неважливо, хто це. Давай, чимдуж жени коня до Керацка. Най кузин прихистить тебе. Вранці сходи з чеком у банк. Після цього зустрінемось "Під Крабом і Сарганом".
— А ти?
— Не турбуйся про мене.
— Геральте…
— Без зайвих розмов, жени коня. Давай, лети!
Лютик послухався, схилився в сідлі й пустив коня в галоп. Геральт розвернувся, очікував спокійно.
З темряви винирнули постаті вершників. Шістьох вершників.
— Відьмак Геральт?
— Це я.
— Поїдеш із нами, — прохрипів найближчий. — Тільки без дурниць, добре?
— Відпусти поводдя, бо буде боляче.
— Без дурниць! — Вершник відсмикнув руку. — І без галасу. Ми представники закону і порядку. А не якісь головорізи. Діємо за наказом принца.
— Якого принца?
— Дізнаєшся. Їдь за нами.
Поїхали. Принц, пригадав Геральт, якийсь принц саме перебував у Равеліні, інкогніто, як зауважив Пратт. Справа виглядала кепсько. Контакти з принцами рідко виявлялись приємними. І майже ніколи не закінчувались добре.
Далеко не від'їхали. Спинились біля корчми на роздоріжжі, яка пахла димом і виблискувала вогниками вікон. Увійшли всередину, там було майже пусто, якщо не враховувати кількох купців, які були зайняті пізньою вечерею. Вхід у альков сторожили двоє озброєних людей в блакитних плащах, одяг ідентичного крою і кольору носив і ескорт Геральта. Зайшли.