— Якщо так до тебе ставиться… Не можеш просто піти від неї?
— Куди? — насупилась. — До ткацької мануфактури? До кравецької майстерні? Чи одразу до борделю? У мене нікого нема. Я — ніхто. І буду ніким. Тільки вона може це змінити. Я витерплю все… Але не додавай мені проблем, якщо твоя ласка.
— В місті, — глянула на нього за мить, — зустріла твого друга. Того поета, Лютика. Питався про тебе. Непокоївся.
— Ти його заспокоїла? Сказала, що я у безпеці? Що мені нічого не загрожує?
— Навіщо я мусила би брехати?
— Не розумію.
— Ти не є в безпеці. Ти тут, із нею, а тужиш за тією. Навіть коли поряд з нею, думаєш про ту, іншу. Вона про це знає. Але грається в цю забавку, бо це її веселить, а ти чудово підігруєш, ти до біса переконливий. Чи думав про те, що станеться, коли оступишся?
* * *
— Сьогодні знову ночуєш у неї?
— Знову, — підтвердив Геральт.
— Це вже буде тиждень, знаєш?
— Чотири дні.
Лютик провів пальцями по струнах лютні ефектне гліссандо. Кинув оком по господі. Сьорбнув із кухля, витер ніс від піни.
— Знаю, що це не моя справа, — промовив, нехарактерно як на нього твердо і впевнено. — Знаю, що не мушу втручатись. Знаю, що не любиш, коли хтось втручається. Але про певні речі, друже Геральте, краще не мовчати. Корал, якщо тобі цікаво знати мою думку, належить до того типу жінок, які постійно і на виду мусять носити на собі таблички із застереженням. Що повідомляють: "Дивитись, але не торкатись". Щось подібне в звіринцях вішають на тераріумах із гримучими зміями.
— Знаю.
— Вона грає з тобою і бавиться тобою.
— Знаю.
— Ти зараз якнайбанальнішим способом скидаєш стрес і забиваєш тугу за Йеннефер, яку не можеш забути.
— Знаю.
— Тоді нащо…
— Не знаю.
* * *
Вечорами виходили. Часом у парк, часом на припортове узгір'я, часом просто гуляли по Ринку Прянощів.
Разом відвідали остерію "Natura Rerum". Не один раз. Фебус Равенга нарадітись не міг, за його наказом офіціанти догоджали їм, як могли. Геральт нарешті відвідав, яка на смак камбала в чорнилах каракатиці. А потім, гусячі стегенця в білому вині й теляча гомілка з овочами. Спочатку, але недовго, трохи заважала йому нав'язлива і постійна увага інших гостей в залі. Згодом, взяв приклад з Літти і почав її ігнорувати. Вино з місцевих погребів у цьому неабияк допомагало.
Пізніше вертались на віллу. Корал скидала сукню ще в передпокої, повністю оголена прямувала у спальню.
Йшов за нею. Дивився. Полюбляв дивитись на неї.
* * *
— Корал?
— Що?
— Ходять чутки, що ти завжди можеш бачити те, що забажаєш. Вистачить тобі для того пари заклять і артефакт.
— Цим чуткам, — обперлась на лікоть, глянувши йому в очі, — здається, треба буде знов якийсь суглоб вивернути. Це має чуткам відбити бажання молоти язиком.
— Я тебе дуже прошу…
— Пожартувала, — обірвала. В її голосі не було навіть тіні жартівливості.
— А що такого, — продовжила, — хотів би побачити? Або передбачити? Як довго житимеш? Коли і як помреш? Який кінь виграє Велику Третьогорську? Кого колегія виборців обере правителем Новіграду? З ким зараз Йеннефер?
— Літто.
— Про що йде мова, можу дізнатись?
Розповів їй про крадіжку мечів.
* * *
Спалах блискавки. За мить із гуркотом пролунав перекіт грому.
Вода у фонтані тихенько плюскотіла, басейн фонтану пах мокрим камінням. Мармурова дівчинка застигла у танці, мокра і блискуча.
— Статуя і фонтан, — поспішила пояснити Корал, — знаходяться тут ані заради моєї любові до претензійного кітчу, ані через данину снобістській моді. Служать конкретним цілям. Статуя символізує мене. В мініатюрі. Коли мені було дванадцять років.
— Хто б міг припустити, що так пречудово розвинешся.
— Це магічний артефакт, дуже сильно пов'язаний зі мною. Фонтан, а конкретніше вода у фонтані, служить мені для дивінації. Я сподіваюсь, знаєш, що це таки в чому полягає дивінація?
— В загальних рисах.
— Крадіжка твоєї зборі відбулась днів десять тому. Для відчитування і аналізу подій минулого, навіть недалекого, найкраще і найвірніше за все служить онейромантія, але для опанування нею потрібен доволі рідкісний талант сновидця, яким я не володію. Сортілегія, або клеромантія, нам тут не допоможе, подібно як і піромантія чи аеромантія, які здебільшого допомагають у передбаченні людської долі, в тому разі, якщо у тебе є якийсь предмет, що тій людині належав… волосся, нігті, клапоть одежі і тому подібне. До предметів, у нашому випадку мечів, це застосувати неможливо.
— А тому, — Літта відкинула з чола руде пасмо, — нам залишається вдатись до дивінації. Яка, маєш це знати, дозволяє бачити і передбачувати події майбутнього. Допоможуть нам у цьому стихії, адже зараз саме грозовий сезон. Поєднаємо дивінацію з цераноскопією. Підійди ближче. Візьми мене за руку і не відпускай. Схились і вдивляйся у воду, але в жодному разі не торкайся її. Сконцентруйся. Думай про свої мечі! Інтенсивно думай про них!
Чув, як скандує закляття. Вода в басейні реагувала, з кожним наступним словом магічної формули пінилась і хвилювалась все сильніше. З дна почали підійматись великі бульби.
Затим поверхня розгладилась і стала каламутною. А відтак повністю прояснилась.
З глибини дивились темні, фіалкові очі. Круті смоляно-чорні локони каскадом спадали на плечі, виблискували, відбиваючи світло наче пір'я павича, звивались і хвилювались при кожнім русі…
— Про мечі, — пригадала Корал тихо і їдко. — Ти мусив думати про мечі.
Вода завирувала, чорноволоса жінка з фіалковими очима розчинилась у тому вирі. Геральт тихо зітхнув.
— Про мечі, — просичала Літта. — Не про неї!
Проскандувала закляття під спалах чергової блискавки. Статуя в фонтані засвітилась молочним світлом, а вода знов угамувалась і роз'яснилась. І тоді побачив.
Свій меч. Рука, що торкається його. Персні на пальцях.
… з метеориту. Ідеально збалансований, вага леза чітко дорівнює вазі ефеса…
Другий меч. Срібний. Та сама долоня.
… сталеве осердя окуте сріблом… По всій довжині леза — рунічні символи…
— Бачу їх, — шепнув голосно, стискаючи руку Літти. — Бачу мої мечі… Дійсно…
— Мовчи, — відповіла сильнішим стисканням його руки. — Мовчи і концентруйся. Мечі зникли. Замість них побачив чорний ліс. Кам'янисту дорогу. Скелі. Одна зі скель, величезна, висока і струнка, підносилась над рештою… Викресана вітрами в чудернацьку форму…