(Слухаючи їх, Бартоло заснув. Граф, поки Розіна співає, — наважується взяти її за руку і вкрити поцілунками. Хвилювання впливає на Розінин спів; голос її стає тихший і, врешті-решт, уривається на слові
"вмить".
Оркестр також грає тихше й уриває разом з Розіною. Бартоло прокидається, бо не чує більше шуму, який його приспав. Граф підіймається, Розіна й оркестр швидко підхоплюють арію. Якщо арію співатимуть удруге, треба повторити ту саму гру).
Граф. Справді, це прекрасна арія, і пані її виконує так добре...
Розіна. Ви мене занадто хвалите, сеньйоре; вся слава належить учителеві.
Бартоло (позіхаючи). Я, здається, трохи заснув під час цієї прекрасної арії. У мене безліч пацієнтів. Я багато ходжу, кручуся, а тільки присяду, мої бідні ноги... (Підіймається і штовхає крісло.)
Розіна (тихо до графа). А Фігаро все не йде!
Граф. Потягнемо час.
Бартоло. Але, бакалавре, я вже це казав старому Ба-зилю: чи не можна вчити з нею чого-небудь веселішого? Усі ці великі арії, що йдуть то вгору, то вниз, з різними руладами: і-о-а-а-а-е, нагадують мені похоронний спів. Хіба не кращі ці маленькі пісеньки, що їх співали, коли я був молодий і які так легко було запам'ятати? Я колись знав їх... Наприклад...
(Під час вступу, він згадує, чухаючи потилицю, і співає, приляскуючи пальцями і присідаючи по-старечому.)
Ти хочеш, Розіно, За дружину Мати молодця?
(До графа, сміючись.) У пісні — Фаншонетта, але я замінив на Розіну, щоб їй було приємніше і більш відповідало обставинам. Ха-ха-ха! Дуже добре, чи не так?
Граф (сміється). Ха-ха-ха! Авжеж, дуже добро!
СЦЕНА V
Фігаро у глибині сцени, Розіна, Бартоло, граф. Бартоло (співає).
Ти хочеш, Розіно, За дружину Мати молодця? Я не Тірсій з лиця. О, пойми мені віри,
З "Севільський цирульник" 65
Кохатимеш поночі ти, А в пітьмі всі коти Однакові і сірі.
(Повторює приспів, танцюючи. Фігаро ззаду його перекривлює.)
Я не Тірсій з лиця.
(Помітивши Фігаро.) А! Заходьте, пане цирульнику! Який ви гарний!
Фігаро (вітає). Правда, пане, це мені колись казала й моя мати, але я трохи споганів з тих часів. (Убік до графа.) Браво, ваша вельможносте!
(Під час цієї сцени граф намагається поговорити з Розі-ною, але їм увесь час перешкоджає неспокійний і невсипущий погляд опікуна. Відбувається німа сцена між усіма акторами. Лікар і Фігаро продовжують розмовляти.)
Б а р т о л о. Чи ви маєте намір ще давати проносне, пускати кров, годувати ліками, покласти в ліжко увесь мій дім?
Фігаро. Пане, не щодня свято. Але не беручи до уваги щоденного клопоту, ви могли переконатися, що коли я потрібний, я не чекаю, щоб мені наказували...
Бартоло. Ви не чекаєте? А що ви скажете, пане, цьому нещасному, що позіхає і спить на ходу? А другий, який цілі три години так чхає, що йому мало не розколюється череп і витікають мізки? Що ви скажете їм?
Фігаро. Що скажу їм?
Бартоло. Так.
Фігаро. Я скажу їм... Е, чорт візьми, тому, хто чхає, я скажу "здорові були", а тому, хто позіхає — "на добраніч". Не це, пане, збільшить мій рахунок.
Бартоло. Авжеж ні! Його побільшать кровопускання й ліки, якби я згодився. А чому ви заліпили очі моєму мулові? Хіба ж ваші приварки повернуть йому зір?
Фігаро. Якщо вони не вернуть йому зору, то в усякому разі не зашкодять.
Бартоло. Хай тільки я знайду це в рахунку!.. Я ще не дійшов до такого безглуздя.
Фігаро. Слово честі, пане, люди мають вибирати тільки між недоумством і безглуздям; у цьому я не бачу користі, а тому — хай живе радість! Хто знає, чи існуватиме світ ще три тижні?
Бартоло. Ви зробите куди краще, пане резонере, якщо, не гаючи часу, заплатите мені мої сто екю і відсотки на них, я вас попереджую.
Ф і г а р о. Чи вас бере сумнів у моїй чесності, пане? Ваші сто екю! Краще я ціле моє життя був би вам їх винен, ніж хоч на хвилину зрікся цього боргу.
Бартоло. Але скажіть мені, будь ласка, як вашій маленькій донечці сподобалися цукерки з пакетика з листовного паперу, що сьогодні вранці...
Ф і г а р о. До біса! Які цукерки?
Розіна (переривав.) Чи подбали ви хоч про те, щоб передати їх від мене, пане Фігаро? Я ж вам доручила.
Фігаро. Ага, цукерки! Який же я дурний! Я зовсім забув про це... О, чудові, пані!
Бартоло. Чудові? Так, пане цирульнику, брешіть далі! Добрий фах ви собі обрали, пане!
Фігаро. Але що таке, пане?
Бартоло. Він дасть вам добру славу, пане.
Ф і г а р о. Я її підтримаю, пане.
Бартоло. Скажіть, що ви її витримаєте, пане.
Фігаро. Якщо ваша ласка, пане.
Бартоло. Ви занадто пишаєтеся, пане! Знайте, коли я розмовляю з нахабою, я йому ніколи не здаюся.
Фігаро (відвертається від нього). У цьому ми різні, пане, я завжди здаюся.
Бартоло. Що він таке каже, бакалавре?
Ф і гар о. Ви гадаєте, ніби маєте справу із сільським цирульником, який вміє тільки поводитися з бритвою? Знайте, пане, що я був літератором у Мадриді, і якби не інтригани...
Бартоло. Чому ж ви там не залишились, а приїхали сюди й змінили фах?
Фігаро. Робиш те, що можеш. Поставте себе на моє місце.
Бартоло. Мене на ваше місце! А, чорт візьми, я б наговорив багато дурниць.
Фігаро. Пане, ви непогано починаєте! Це мусить визнати й ваш спільник, що так замислився.
Граф (опам'ятавшись). Я... я не спільник панові Бартоло.
Ф і гар о. А! Побачивши, як ви тут розмовляєте, я подумав, що у вас одна мета.
з*
67
Бартоло (гнівно). Врешті-решт, чому ви прийшли? Чи знову, щоб передати пані якогось листа? Кажіть, може, мені треба вийти?
Фігаро. Як грубо ви поводитеся з бідними людьми! Але, чорт візьми, я прийшов вас поголити, от і все. Чи не ваш день сьогодні?
Бартоло. Приходьте пізніше.
Фігаро. Так, пізніше! Завтра вранці я маю давати ліки цілому гарнізону. Я дістав цей підряд через протекцію. Самі бачите, чи можу я гаяти час. Чи ви підете до себе?
Бартоло. Ні, я не піду до себе. Та... хто мені заважає голитися тут?
Розіна (зневажливо). Ви дуже пристойні! Чому вже тоді не в моїй кімнаті?
Б а р т о л о. Ти сердишся? Пробач, дитино, ти маєш закінчувати свій урок, я не хочу втратити жодної щасливої хвилини, поки ти співаєш.
Фігаро (тихо до графа). Його не витягнеш звідси. (Голосно.) Ну, де Невсипущий? Юнак? Миску, воду, все, що треба панові!