Розіна. Будь ласка, з якого права?
Бартоло. З права, визнаного в цілому світі, з права сильного.
Розіна. Мене швидше вб'ють, ніж дістануть листа. Бартоло (тупає ногою). Пані! Пані! Розіна (падає в крісло і вдає, ніби їй погано). Ах, який ганебний вчинок!
Бартоло. Дайте цього листа, або бійтесь мого гніву.
Розіна (лежачи в кріслі). Нещасна Розіна!
Бартоло. Що з вами?
Розіна. Яке жахливе майбутнє!
Бартоло. Розіно!
Р о з і н а. Я задихаюся з гніву.
Бартоло. їй погано!
Р о з і н а. Я вмираю...
Бартоло (мацає їй пульс, каже вбік). Боже! Лист!.. Прочитаю так, щоб вона не знала. (Мацає їй пульс і бере листа, якого читає, трохи відвернувшись.)
Розіна (лежачи). Нещасна! Ах...
Бартоло (залишає її руку й каже вбік). Як кортить дізнатися про те, чого боїшся.
Розіна. Ах, бідна Розіна!
Бартоло. Задуха викликала цей напад. (Читає за кріслом, мацаючи їй пульс. Розіна трохи підводиться, хитро дивиться, хитає головою й знову сідає, не кажучи ні слова).
Бартоло (вбік). О, небо! Це лист від її брата. Даремна тривога! Як її тепер заспокоїти? Хоча б вона не довідалася, що я його читав. (Удає, ніби підтримує її і ховає листа назад у кишеню.)
Розіна (зітхає). Ах...
Ъартоло. Ну, ну, нічого, дитино. Маленький нервовий напад. Ось і все. Твій пульс навіть не змінився. (Іде й бере флакон на консолі.)
Розіна (вбік). Він поклав назад листа. Дуже добре!
Бартоло. Дорога Розіно, понюхай трохи цього спирту.
Розіна. Я нічого не хочу від вас. Облиште мене!
Бартоло. Я визнаю, що був трохи різкий.
Р о з і н а. Не в тому річ. Мене взагалі обурює ваш спосіб вимагати.
Бартоло (навколішках). Даруйте: я розумію, що був неправий. Ти бачиш, я на колінах визнаю свою провину.
Розіна. Так, даруйте! Але ж ви думаєте, що цей лист не від мого брата?
Бартоло. Хай від нього, чи від іншого, — не треба пояснень.
Розіна (дає йому листа). Ви бачите, що добром можна все зробити зі мною. Читайте!
Бартоло. Цей шляхетний вчинок знищив би зовсім мої підозри, якби вони ще були.
Розіна. Читайте ж, пане!
Бартоло (відступає). Бог не хоче, щоб я так образив тебе.
Розіна. Мені неприємно, що ви відмовляєтеся.
Бартоло. Прийми це як знак моєї повної довіри. Я піду гляну на бідну Марселіну, якій цей Фігаро, невідомо нащо, пустив кров. Може, ти теж підеш?
Розіна. Зараз прийду.
Бартоло. Дай мені руку на знак того, що ми помирилися. Ах, яка б ти була щаслива, якби могла мене любити!
Розіна (опускає очі). Ах, як би я вас любила, коли б ви мені подобалися!
Бартоло. Я тобі сподобаюся, сподобаюся, запевняю тебе! (Виходить.)
СЦЕНА XVI
Розіна (дивиться йому вслід). Ах, Ліндоре! Він каже, що сподобається мені... Прочитаю цього листа, що мало не завдав мені такого лиха. (Читає і скрикує.) Ах! Я прочитала занадто пізно. Він радить увесь час сваритися з моїм опікуном. Була така добра нагода, а я її втратила. Беручи листа, я відчула, що почервоніла по саме волосся. Так, мій опікун має рацію. Я не маю того світського звичаю, який, за його словами, підтримує жінку за будь-яких обставин. Але несправедлива людина може навіть найневиннішу жінку примусити хитрувати.
ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА І
Бартоло (врозпачі). Як прикро! Вона вже ніби заспокоїлася... Хотів би я знати, який чорт намовив її відмовитися від уроку дона Базиля? Правда, вона знає, що він клопочеться про моє одруження...
(Стукають у двері.)
Вживайте всіх заходів, щоб подобатися жінці, але якщо ви забудете про найменшу дрібницю... я кажу найменшу... (Стукають удруге.) Побачимо, хто це.
СЦЕНА II
Бартоло, Граф, одягнений як бакалавр.
Граф. Хай мир і радість панують тут! Бартоло (поривчасто). Побажання цілком вчасне. Чого вам треба?
Граф. Пане, я — Алонсо, бакалавр-ліценціат...
Бартоло. Мені не треба вчителя.
Граф. ...Учень дона Базиля — органіста з головного монастиря, що має честь давати уроки музики пані вашій...
Бартоло. Базиль! Органіст! Має честь! Я знаю. Справді.
Граф (вбік). Що за людина! (Голосно.) Раптова хвороба не дозволяє йому встати з ліжка.
Б а р т о л о. Не може встати з ліжка? Базиль? Добре, що він послав вас; я зараз же йду його відвідати.
Граф (вбік) А, чорт! (Голосно.) Коли я кажу ліжко, пане, я розумію кімнату.
Бартоло. Хай так. Ідіть же, я за вами.
Граф (спантеличено). Пане, мені доручено... ніхто нас не може почути?
Бартоло (вбік). Це якийсь шахрай. (Голосно.) Ніхто, таємничий пане. Не тривожтеся і кажіть.
Граф (вбік). Клятий дідуган! (Голосно.) Дон Базиль доручив мені повідомити вам...
Бартоло. Кажіть голосніше, я не дочуваю на одне вухо.
Граф (голосніше). А, охоче! Граф Альмавіва, що жив на Великому майдані...
Бартоло (переляканий). Кажіть тихше, тихше!
Граф (голосніше) ...виїхав звідти сьогодні вранці. Пан Базиль, довідавшись завдяки мені, що граф Альмавіва...
Бартоло. Тихше, кажіть тихше, прошу вас!
Граф (так само голосно). ...був у цьому місті і що це саме я дізнався, що сеньйора писала йому...
Бартоло. Писала йому? Дорогий друже, кажіть тихше, заклинаю вас! Сідаймо краще й побалакаємо по-приятельському. Ви відкрили, кажете ви, що Розіна...
Граф (гордо). Так. Базиль, турбуючись про вас з приводу цієї кореспонденції, просив мене показати вам її листа, але те, як ви ставитеся...
Бартоло. Е, Боже мій! Я ставлюсь, як слід. Але чи не можете говорити ви тихше?
Граф. Ви сказали, що не дочуваєте на одне вухо.
Бартоло. Вибачте, сеньйоре Алонсо, що я вас прийняв трохи недовірливо й різко, але навколо мене стільки інтриганів... А до того ще ваша поведінка, вік, вигляд... Вибачте, вибачте! Отже, ви маєте листа?
Граф. Добре, що ви заговорили таким тоном. Але я боюся, щоб нас не підслуховували.
Бартоло. Хто саме? Усі мої слуги знемагають з утоми. Розіна зачинилася, розгнівавшись. Ніби сам чорт попрацював у мене. Проте я можу поглянути...
(Тихенько відчиняє двері до Розіни.)
Граф (вбік). Здається, я все зіпсував. Як тепер лишити в себе листа? Треба тікати... Але тоді краще було б зовсім не приходити. Хіба показати йому листа? Якби я міг попередити про це Розіну, це був би майстерний хід.
Бартоло (повертається навшпиньках). Вона сидить біля вікна, спиною до дверей і читає листа від свого бра-та-офіцера. Але покажіть же мені її листа.