Михаль (вбігає).
Ясновельможна пані, там вістовець
Примчав конем з-під Бару від панів
Лабендзів...
Оборська (схопившись).
Чом же ти його не пустиш?!
Михаль обертається й відчиняє вхідні двері, закликаючи кивом голови вістовця. В ту ж мить переступає поріг змучений, скривавлений, вістовець з перев'язаним чолом.
Ах, жах який!..
(Знову падає в крісло).
Що сталось там?..
Вістовець (вклонившись).
Мене послав вельможний пан Лабендзя
Переказать ясновельможній пані,
Що з Бару мусіли ми вийти геть
Під тиском Наливайка й Лободи
Й засіли в балці при Кривім Шляху:
Від перебіжчика довідавсь пан,
Що Наливайко й Лобода вночі
Хотять сюди навідатись з малим
Загоном, полишивши решту в Барі
З голотою мійською жакувати
Мійських багатирів. Вельможний пан
Благають всіх нічого не боятись,
Бо за короткий час обох гетьманів
Сюди на хутір приведуть в кайданах...
(Знесилений хитнувся. Михаль підтримує його).
Не можу більш... зійшов увесь я кров'ю...
Оборська
Михалю, одведи його, бідаху,
До челяді... допоможи йому...
Пазино, йди і ти туди: доглянь,
Щоб помочі дали!..
Михаль, вістовець і Пазина виходять.
Ох, чує серце,
Що не скінчиться це добром!..
Важко опускається в крісло. Касильда нервово ходить по покою,зупиняючись часом перед вікнами. Ігнотус нерухомо, з дерев'яним обличчям стоїть, спершись об одвірок і слідкуючи за нею очима.
Оборська (в розпуці).
Ах!..
Чого ж ви мовчите? . Касильдо, доню...
Пречесний отче...
Касильда (зупинившись).
Ах, що можу я?..
Оборська
Утіхи слово хоч єдине, доню!..
Касильда
Чим можу я — слаба, нікчемна панна —
Утішити когось в цей час страшний,
Коли єдина втіха тут — це меч?..
А чи ж рукам моїм слабим і ніжним
Держати меч важкий і битись ним,
Коли вправляли їх лише до голки,
А серце — до молитви і покори?..
Що ж можу я, тендітна панна?..
Ігнотус (суворо).
Все!
Оборська злякано, Касильда здивовано озирається на нього.
Коли святая віра і отчизна
В страшній, смертельній небезпеці,— хто
На чатах мусить стати в обороні? —
Без винятку — усі! Мужі — най здіймуть
Свій гострий меч і жертвують життя...
Касильда
Так, правда це... Але жінки, жінки?..
Ігнотус
Жінки на це страшнішу зброю мають!
Касильда (пристрасно).
Яку ж... яку?.
Ігнотус
Красу!
Касильда
Не розумію...
Ігнотус
Бо вже забули заповіт святий:
Забули подвиг красної Юдити,
Забули жертву мрійної Естирі,
Забули і лукавий чар Даліли!..
Для рідної отчизни і народу
Вони красу свою дали в офіру
Й боролись нею, як мужі мечем!
Оборська
Не розумію я, пречесний отче...
Невже Касильда мусіла б зріктись
Блискучого малженства і харцизам
Пренепорочную красу віддати
Та ще напередодні майже шлюбу?
Ігнотус
Чи не про те ж і я глаголю?..
Вже над безоднею отчизна й віра
Святая католицька — ви ж усі
Марноту маєте в своїх думках.
Оборська (обурено).
Яка ж марнота це, пречесний отче?..
Невже марнотою ти шлюб зовеш?..
Пробач мені, пречесний отче... я
Її виховувала не в черниці —
Нема до цього в неї покликання,
А затя кращого, як пан гетьман
Жолкєвський...
Ігнотус (палко).
Де ж він, де?.. Чому не йде
На ворогів з мечем своїм потужним?..
Чи певні ви, що він іще живий,
Що з турками в бою під Семиградом
Не ліг кістьми, як падають герої
Та вірнії сини отчизни й віри?
Оборська
(з ляку махає руками).
Най Бог боронить!.. Що це, отче, ти,
Заздалегідь життя, його ховаєш
І накликаєш долю нам страшну!..
(Простягає руки до Касильди).
Моя дитино бідна...
Касильда стоїть нерухомо, мов зачарована, й чекаюче дивиться на ченця.
Ігнотус (грізно).
Той не бідний,
Кому на долю випало отчизну
І віру врятувати в день страшний.
Це доля не страшна, як кажеш ти,
Бо там...
(Піднімає палець угору).
на небесах за подвиг цей
Вготовано небесну нагороду,
Що більша над усі земні безмірно,
А щастя райське те дає Господь
Лиш вибранцям своїм...
Касильда (в пориві).
Та як же, як
Великий подвиг цей вчинити маю?..
Оборська
(безпорадно опускає руки).
О, Діво пресвята! спаси й помилуй!..
Ігнотус
Їх два — як два люципери із пекла —
З'єднавшись в дику і потужну силу,
Із краю в край літають ураганом,
Під ноги топчуть віру і отчизну,
А дику чернь усюди піднімають
На вірних їм панів і короля.
Моя прекрасна доню, сам Господь,
Красу тобі осяйну дарувавши,
Обрав тебе сосудом грізним кари
За всі диявольські ті вчинки їх...
Спізнатися ти мусиш з кимсь із них —
Чи з Наливайком то, чи з Лободою —
І серце звіря підкорить красою:
Коли ти зачаруєш одного,
То другий з ревнощів уб'є другого,
І сила їх потужна розпадеться...
Оборська (спліскує руками).
О Господи!..
Касильда
(рухом руки зупиняє її обурення).
Готова, отче, я,
Але... гетьманові вже подала
Своє я слово...
Ігнотус (урочисто).
Власть мені надав
Святий отець на римському престолі
Ці присяги в'язати й розрішать...
Оборська (гнівно схопившись).
Цього не станеться ніколи, отче!..
Чому не інший хтось, але вона,
Моя Касильда дорога, в офіру
Якимсь дияволам...
Михаль (входить).
Вістовець там
До чесного отця аж із Варшави.
Оборська
Пусти сюди!..
Михаль виходить Вона сідає, вся в гніві
Ігнотус
(ледве втримує радість).
Якісь важливі вісті.
(Йде назустріч вістовцеві).
Дрига
(одягнений посполитим, входить із передпокою,
не зачиняючи за собою дверей, вклоняється й підходить
благословитись до Ігнотуса).
Най бендзе похвальони Єзус Кристус!
Всі
Амінь!
Ігнотус
Кажи, які там вісті маєш?
Дрига
За десять миль звідціль кварцяне військо...
Оборська
О, дяка Діві пресвятій — рятунок!
Дрига
Із паном Калиновським на чолі...
Оборська
Як з Калиновським?! А гетьман коронний
Жолкєвський?..
Дрига