Дивним збігом обставин нашівському окружкомові стало у пригоді й захворювання Завадки-батька.
З того моменту, коли мнимий агент фірми "Фелікс" натякнув Йосифові Завадці, що його колінам придалася б електрична грілка, старий, слухайте ви мене, відчув, що йому треба лікуватися. До тієї пори вважав свої недомагання хвилевими. І хоч ті хвилини тяглися надто довго і надто часто повторялися, Йосиф не спокушався на ліки. Був переконаний, що вистачить один-два рази взяти їм верх над своїм тілом, і вже людина попаде у залежність від них, якої їй не спекатись до самої смерті.
Коли вже чоловік, який тебе вперше в житті бачить, каже, що тобі придалася б грілка, то, значить, щось пищить у траві, як каже поляк.
Хтось порадив Йосифові прикладати до болючих суглобів гаряче болото з вишнянського прала.
Старий розчулився до сльозини в оці, коли на перший несміливий натяк синок виявив свою готовність систематично доставляти батькові лікувального болота з чудодійного вишнянського прала.
Бронко замовив у бляхаря два допасовані до свого рюкзака бідони і оце вибрався тієї провесняної неділі у Вишню. (Про те, що бідони мали подвійні дна, старий Завадка не мав ніколи дізнатись).
Виміна брудної білизни молодого Загайчика на чисту уповноважнювала Бронка до відвідин у домі старих Загайчиків.
Подумав, що буде непогано, коли й Гершкові стане відомо, що саме привело його у Вишню.
В'їхали в село.
— Притримайте коні, я зійду тут, — сказав Бронко, коли порівнялися з першими вишнянськими хатами.
Гершко заметушився: що значить тут? До центру села буде ще, може, з кілометр, — пощо ж вельможний пан будуть місити болото? А може, пан кремпуються[98] їхати поруч з євреєм, то хай пан пересяде на задню фіру.
— Не говоріть дурниць, Гершку, — прикрикнув на нього Бронко, аби приховати своє співчуття до бідолахи. — Я такий самий вельможний пан, як і ви. Приїхав я у Вишню по вишнянське болото. Кажуть, що ніби помагає на ревматизм, а в мого тата болять коліна…
— Чому не помагає? Як чоловік вірить, то вже й поміч, прошу пана. А ще як люди кажуть, що допомагає, то напевно так…
Не встиг Бронко перейти дороги, коли Гершко знову спинився біля нього:
— Завтра о п'ятій рано я потребую вирушати з села. Якби пан сьогодні ввечері спізнили поцьонг або не мали інших коней… може, від ксьондза, то я готовий. Я зрихтував би гарний зіц.
— Дякую, Гершку. Буду мати на увазі. Бувайте здорові!
— Моє ушанування шановному панові!
Молодий Завадка вперше на подвір'ї садиби Загайчиків у таку провесняну, голу пору. Бував тут не раз, але завжди влітку росохата дрібнолиста груша кидала таку густу тінь довкола себе, що в її орбіті й трава не росла.
Тепер дерево постало перед Бронком у новій, чисто графічній красі. Симетричне розташування ліній темно-коричневої крони на тлі лазурового неба викликає подив своєю технічною досконалістю, якщо слово "технічний" не ображає творчого генія природи.
Батьків Олекси Бронко застав дома. Мати ледве відповіла на привітання. Півгубою попросила сісти, а сама, не рухаючись з місця біля вікна, не міняючи пози, дивилася на вулицю. Оживилася трохи на виду, побачивши поношені сорочки сина. Чи має зараз подати чисту білизну, чи можна й пізніше? Ні, краще вже, щоб йому, Бронкові, не повертатись вдруге сюди.
Після історії з Річинським у Калиниці Олексієва мама незлюбила Бронка, не приховуючи своєї нехоті до того, хто розволочив і навчив пустому її сина. Як подалася від минулого літа ця жінка! Пропали її колишні великі, світляні, з переливними білками очі, і лице відразу набрало чужого, старечого виразу. Делікатна шкіра поміж повік одрябніла, і зморшки нависли на очі, залишивши тільки шпарки для зіниць.
Загайчиха нехтує сучасною модою, що дозволяє заміжнім жінкам нарівні з дівчатами носити кольорові хустини, і запинає голову по-старосвітському — переміткою. Подовгасте, чорноброве обличчя, облямоване білим полем перемітки, нагадує Бронкові рисунки жіночих голів княжої доби.
— А може би-сь, дала що перекусити… з дороги чоловік, — каже Василь до жінки, а очима просить Бронка, щоб був вибачливий до бабських манорій.
Неохоче, навмисним повільним рухом подає вона обід чоловікові і гостеві, приладила чисту білизну для сина, а сама, замість припрошувати та доливати, виходить з хати, аби, либонь, не бачити перед собою зненавидженого обличчя.
Бронко таки добре протеліпався на Гершковій таратайці. Ще перед ворітьми здавалося йому, що вовка з'їв би, але тепер апетит зник.
Крім того, треба було скористатися з відсутності жінки в хаті й витягти з бідонів кількадесят примірників "Волі".
— Привіз я вам, Загайчику, трохи бібули. Сховайте де скоренько, аби біди не було…
— Ви мені будете казати, перепрошаю, що я так до вас. А того штудерно з тим дном. І не пізнати, скажу вам, бігме, ні! Я зараз заховаю, лише най оком кину… зараз: "Суддями будемо ми", "Засуди й арешти", о, то добре… "Організуйте страйкові комітети", а то ще ліпше… "На Радянській Україні"… А такого нам найбільше треба знати… Вже, вже, не дивіться так на мене! Поки що, адіт, запхаю у цей чобіт та притолочу смердючою онучею, а завтра… ого, піде поміж люди…
— Я лиш хочу вам сказати, Загайчику, що тепер поліція в'ється, як посолена.
— Ви мені будете казати!..
— Ага, Загайчику, я хотів ще вас спитати: як ви тут минулої суботи пана старосту вітали?
— Вам уже розповіли? Та то було так, чи чуєте! Закінчили ми страйк і — що тут таїти? — чекаємо напасті з дня на день. Лиш щось зафуркотить на гостинці, щось зарябіє на горизонті, а нам уже здається, що це улани їдуть до нас у гості. Правду сказати, ми таки той… трохи й приготувалися на всяк випадок, коли б довелося зустрічати "милих" гостей, але, самі розумієте, краще було б без них. Аж тут пішла по селу чутка, що сам староста їде у Вишню. Ми думали собі, що то він до нас, мужиків, у гості, а то де, чуйте! Приїхав він до нашої пані на полювання на качки. Чи знаєте, що отих пару днів, як лише прилітають качки, то ще можна полювати на них. Ніби доки не пічнуть парувати…
— Я на мисливстві пас…
— Та я й тому пояснюю. А ви знаєте, що як полювання, то у дворі бай[99]. Двір двором, а люди постановили, чи чуєте, влаштувати бай панові старості від себе. Досить того, що староста в'їхав у Ставки, а вам не треба казати, бо самі добре знаєте, що як староста приїжджає, то всі головачі села — солтис, ксьондз, постерунок, хтось з двора, директор школи — виїжджають за село напроти високого гостя. Ото староста в'їжджає з парадою в село, а тут на кожній деревині, на кожній вербі повіває червона бинда. Не буду вам говорити, як "зрадів" староста! Двір зараз наказав форналям здирати бинди, та ба! Деревина ще крихка, бо ще соки не розгулялись у ній, лізти на неї небезпечно, а червоні бинди на самих чубках дерев. Тривало ото полювання на бинди щось до полудня. Доки не оголили всіх дерев, староста не показував носа з панського палацу. Коли закінчилася акція, вирушило панство з псами на стави. Доїжджають до шуварів, і що то за диво! Весь очерет зацвів, і то начервоно. Якась невидима рука, чи чуєте, позакосичувала весь очерет. Та то, чуєте, у воді, а вода крижана…