І тому тільки одним росіянам він психологічно підходить. Тим розхристаним натурам, де "степь да степь кругом", відповідає така форма суспільного ладу, але нам, європейцям, прошу пана, чужа вона по самій своїй природі. Ви не задумувались ніколи, прошу пана, над тим, чому саме руський Ванька взявся за цю утопічну справу, а не, припустим, розумний чех чи педантичний німець? Ви мені відповіли тоді хитро, — о, на демагогію ви мастаки, — що, либонь, тому, що з усіх націй Росія видала з себе Леніна.
Я вам сказав, що так говорити може фанатик, і до того ж зовсім сліпий. Ви знову зволили заговорити і спитати мене, чи, вірніше, попросили мене, щоб я назвав вам фанатиків в нашому таборі. Архінаївна вимога, пане Завадко! В нас нема фанатиків, бо нам не треба їх! Це, прошу вас, безвідповідальні люди, зайвий баласт у машині добре налагодженого суспільного життя. А ви думаєте, Завадко, коли б ваші взяли верх, в що я ніколи не повірю, але так, теоретично, то ви були б їм потрібні? Ваші ж "товариші" відкинули б вас, бо ви фанатик, а фанатики — не творчий, не будуючий елемент. І так ви виграли б на своїй революції, як Заблоцький на милі. Я, коли говорив вам це, і сам не знав, що з мене такий чудовий пророк. Не минуло два чи три роки, а ваша Комуністична партія, за яку ви так розпиналися, показала вам дулю. Дулю, пане Завадко, справжнісіньку дулю! — він переплів пальці і тицьнув ними мало що не під самий ніс Бронкові. — Вам здавалося, що ваша КПЗУ прискорить світову революцію, а ви, її члени, — незамінимі. Ви в ім'я цього ладні були рідного батька продати, що ви, Завадко, і зробили, оженивши його з тим редакторством. А тим часом Комінтерн накопав вас у денко[177] і перед усім світом заявив, що ви їм… не потрібні. Розумієте, не потрібні! Ви були їм тільки на заваді, і без вас прекрасно, знаменито, чудово може обійтися… світова революція! От до чого ви доборолись, Завадко! А ви так вірили своїм вожакам, так смішно, наївно вірили…
Він вийшов з-за столу, потираючи руки, як людина, якій щойно здорово поталанило.
— Ось така вам дяка від "товаришів", пане Завадко! Але ви, щось мені здається, і далі намагаєтесь триматися. Вас уже за шию повісили, а ви ще пробуєте ногами дригати. Ви ще вірите, як мене поінформовано, — зробив наголос на цій фразі, — в якусь фатальну помилку, яку історія з часом виправить, а заодно і вас реабілітує… та визнає ваші заслуги перед світовою революцією. Свята наївність, пане Завадко! Я, як ваш ідеологічний ворог, повинен би радіти з того, а мені, як людині, щиро жаль вас, як бога кохам! Мене інформували, що ви надалі морально вважаєте себе вірними синами Комуністичної партії, тобто ідейними безпартійними комуністами. Як каже русинське прислів'я? Чекай, псе, поки кобила здохне.
"Спокійно. Спокійно. Спокійно", — б'є ритмічно Бронкові у скронях.
— А візьмем, пане Завадко, ще один фактор, що ваші капезуївці наобіцяли простому русинському хлопові! З яким лицем ви тепер покажетеся перед його очі? Ви ж обманули свій народ! Вам вірили, а ви так ганебно їх підвели! Я на вашому місці, як людина честі, пустив би собі кулю в лоб! Як бога кохам!
"Витримати. Витримати. Витримати", — прискорює свою роботу моторчик у висках.
— Що ж, пане Завадко, я вам не стану доводити вашу належність до КПЗУ, бо такої вже немає. Схрупав її Комінтерн, дай йому боже здоров'я! Доводити, що ви підбурювали хлопів до збройного повстання, — теж не стану. Не тому, що у вас надто добрі алібі, а в мене немає доказів… просто нам поки що цього з тактичних мотивів не потрібно. В нас є інші наміри щодо вас. Шкода мені вас, молодий чоловіче, — голос його набрав фальшивої м'якості, — як бога кохам! Життя саме показало вам, як ви помилялися. КПЗУ розпустили ніби тому, що туди пробралися провокатори, але ми з вами, пане Завадко, знаємо, що це не причина, а тільки привід. І якщо мені від цього легше, то у вас кровоточить рана. Але й бо рана рані не рівна. Поранений на полі бою солдат з честю, з гонором переносить свої рани, а вас зранили, ще й ляпаса дали "товариші". Копнули вас, пане Завадко, наче собаку-приблуду. І, скажу вам, треба не мати й крихітки людської амбіції, щоб після цього всього далі тягнутись до них.
"Спокійно. Спокійно. Спокійно".
— Що ж, пане Завадко, як то кажуть, за науку треба платити. Та ви ще молоді. Вам ще не пізно починати життя заново. Чого це ви кинулись? А, таки беруть вас за живе мої слова? Дуже радий. Може, нарешті дійдемо до якогось порозуміння. Ви тільки не подумайте, пане Завадко, ніби ми такі простачки, що станемо вам зараз співпрацю пропонувати. Нє, прошу пана. Ми хоч і поліція, а на людях теж трохи розуміємося. Ми знаємо, що Завадка-молодший на таке не піде. А пропо… ваш папа скандально повів себе тоді на суді. Та це справи не стосується. Єдине, чого чекали б ми від вас, це не перешкоджати нам. Не допомагайте і… не перешкоджайте. Тим паче, що у теперішній вашій ситуації, пане Завадко, це й вам вигідно. Світ малий, пане Завадко, а Наше особливо акустичне містечко. Ах, що за йолоп з мене! Мені треба було насамперед скласти вам побажання з нагоди ваших заручин з панною Річинською. Між нами кажучи, панна — як цукерок! Треба, треба не забувати вам, в яку родину ви входите. Колишній комуніст… Ви хочете щось сказати, пане Завадко? Ні? Мені видалося, що ви хотіли запротестувати проти слова "колишній". Так, проше пана, колишній комуніст і дочка отця Річинського — хіба це не сенсація на весь світ? Мені здається, проше пана, так між нами, чоловіками, кажучи, це якраз і добра нагода, щоб порвати з минулим… хочу сказати — з помилками юності. Ну що, згода? Невже ж ви й тепер не промовите, пане Завадко? Я ж не вимагаю письмової заяви. Думаю, що ви оцінюєте мою делікатність, що? І боронь боже, й не при свідках. Нашої розмови, як ви можете самі переконатися, не записує підслуховий апарат. Я вимагаю від вас тільки одного слова, без свідків і без фіксації на письмі: "Згода". Отже, слухаю вас. Як? Як ви кажете, пане Завадко?
— Та ви ж бачите, до дідька, що я мовчу! — вирвалося у Бронка, і він механічно вдарив себе по губах.