Але тільки-но він починав міркувати про це, проблема поставала перед ним в усій складності. Щось підшукати — але що саме? Посаду управителя бару? Де ж знайдеться така посада? У газетах не бувало таких об'яв. Він добре знав, що такої посади можна добитись або багаторічною службою, або придбавши половинну чи третинну пайку в ділі. А щоб придбати пайку в барі, де є потреба в управителеві, у нього не вистачило б грошей.
Проте він почав шукати. Він одягався ошатно, і вигляд у нього був такий поважний, що вводив людей в оману. Поглянувши на цього літнього, гладкого, гарно вбраного добродія, кожен вважав його за людину заможну. Його легко було прийняти за власника підприємства, за людину, від якої простим смертним може щось перепасти. Йому вже минуло сорок три роки, і при його комплекції багато ходити ставало важкувато. Давненько вже він відвик від цього! Ноги починали боліти, плечі терпли, а ступні на кінець дня пекло, як вогнем, навіть коли він, де тільки можливо, сідав у трамвай. Без кінця вставати й сідати, і то можна було втомитись.
Герствуд добре бачив, що справляє враження людини з достатком і що ця прикра обставина утруднює його шукання. Не те, щоб він хотів виглядати гірше, але йому було соромно, що його становище таке невідповідне до враження, яке він справляє. І він вагався, не знаючи, що робити.
Подумав він і про готелі, але одразу ж пригадав, що не має ніякого досвіду в цій галузі і, що ще важливіше, не має в ній ні знайомих, ні друзів, до яких можна було б звернутись. Він знав кількох власників готелів у різних містах, в тому числі і в Нью-Йорку, але їм було відомо про його службу у Фіцджералда і Моя. До них він не міг би піти. Він перебрав у думці інші галузі діяльності на великих будівництвах чи в торгівлі — оптові бакалійні та інші фірми, страхові товариства тощо, але ні в чому такому у нього не було досвіду.
Прикрою була сама думка про те, як він ходитиме й шукатиме роботи. Іти, запитувати, чекати під дверима контори, а потім йому, такому поважному, елегантно вбраному, признаватися, що він шукає якоїсь роботи?! Уявляючи собі, як він це робитиме, Герствуд болісно здригався. Ні, це неможливо!
Він блукав по місту в глибокій задумі. Погода була холодна, і він зайшов у вестибюль готелю. Він добре знав готельні порядки: пристойно вдягнена людина могла скільки завгодно сидіти у вестибюлі. Це був "Бродвей-Сентрал" — в ті часи один з найбільших готелів у Нью-Йорку. Герствуд сів у крісло з дуже прикрим почуттям. Подумати тільки, до чого він дійшов! Він пригадав, що отаких типів, які тиняються по вестибюлях готелів, звуть "нагрівальниками крісел". Він теж колись їх так називав. І ось він сам, незважаючи на небезпеку зустріти тут когось із давніх знайомих, шукає у вестибюлі готелю притулку від утоми і негоди!
"Ні, це нікуди не годиться, — говорив він собі.— Навіщо виходити отак щоранку, не обдумавши спершу, куди йти. Я спочатку обміркую, визначу певні місця, а тоді вже піду туди".
Він подумав ще, що часом можна знайти місце буфетника, але одразу ж відкинув цю думку. Йому, колишньому управителеві бару, іти в буфетники!
Сидіти у вестибюлі готелю було нестерпно нудно, і о четвертій годині він повернувся додому. Входячи до себе, Герствуд постарався набрати ділового вигляду, але йому не дуже з цим пощастило. Крісло-гойдалка в їдальні здалося йому особливо вигідним. Він з насолодою опустився в нього з кількома купленими по дорозі газетами і почав читати.
Керрі пройшла крізь їдальню до кухні, готувати обід, і на ходу сказала:
— Сьогодні приходили по квартирну плату.
— Он як? — озвався Герствуд.
Між бровами в нього лягла тоненька зморшка: він пригадав, що сьогодні друге лютого, дата, в яку завжди вносилася квартирна плата. Він опустив руку в кишеню і вийняв гаманець, вперше зазнаючи прикрого почуття від того, що доводиться витрачати, не маючи ніяких перспектив на майбутнє. Він дивився на пачку зелених банкнот, як хворий дивиться на єдині ліки, які ще можуть його врятувати. Потім відлічив двадцять вісім доларів.
— Ось візьми, — звернувся він до Керрі, коли вона знову пройшла через кімнату.
Він поринув у свої газети і читав, не відриваючись. О, як приємно відпочити після блукання і тяжких дум! Ці потоки телеграфних новин були для нього водами Лети. Зайнятий ними, він почасти забував про свої турботи. Ось молода жінка, вродлива, якщо вірити газетному портрету, порушує справу про розлучення зі своїм багатим гладким чоловіком, власником кондитерської фабрики у Брукліні. Ось інша замітка — про аварію судна серед криги й снігів у Принцевій затоці. Довгий стовпець, присвячений цікавим новинам з те-атрального світу — тут і останні вистави, і нові актори, і повідомлення антрепренерів. Фанні Дейвенпорт починає грати на П'ятій авеню. Августин Дейлі ставить "Короля Ліра". Далі Герствуд прочитав про ранній від'їзд Вандербілтів з компанією друзів до Флоріди; цією подією розпочнеться зимовий сезон. У горах Кентуккі сталася кривава сутичка… Він все читав і читав, погойдуючись у кріслі, в теплій кімнаті біля радіатора, чекаючи обіду.
РОЗДІЛ XXXV
Вичерпані зусилля. Перед лицем турбот
Уранці Герствуд переглянув газети, простудіював об'яви торговельних фірм і дещо занотував. Потім він перейшов до розділу "Попит на працю", але з неприємним почуттям. Перед ним — день, довгий день, призначений на шукання, і саме з цього його шукання мало починатись. Він уважно переглянув увесь довгий стовпець, де найчастіше згадувались пекарі, швейники, кухарі, складачі, візники тощо. Тут тільки дві об'яви його зацікавили: про вільне місце касира в оптовій меблевій фірмі та комівояжера у горілчаній фірмі. Про горілчану фірму він чомусь досі не подумав і вирішив одразу туди податись.
Фірма, якою зацікавився Герствуд, мала назву "Олсбері і К°. Міцні напої".
Його одразу ж провели до управителя фірми.
— Добридень, сер, — привітав його управитель, який подумав, що перед ним один з іногородніх клієнтів.
— Добридень! — відповів Герствуд. — Ви давали об'яву, що шукаєте комівояжера?
— А! — не стримавшись, вигукнув той, зрозумівши свою помилку. — Так, так, ми давали таку об'яву.