Проте в словах Еймса не було ні сарказму, ні презирливості. І те, і друге не було йому властиве. Керрі зрозуміла, що він має проникливіший розум, може справедливо усе оцінити, і їй стало цікаво, якої він думки про інші речі. А він, ніби помітивши, що вона слухає його співчутливо, почав звертатись головним чином до неї.
Поки офіціант кланявся, вимахував серветкою, перевіряв, чи досить гарячі тарілки, приносив виделки й ножі й виявляв усі ті дрібні ознаки уваги, які мають викликати в клієнта почуття найбільшого комфорту, Еймс, трохи нахилившись до Керрі, почав просто і цікаво розповідати їй про Індіанаполіс. У нього й справді був жвавий розум, зайнятий найбільш електротехнікою. Проте він не був байдужий також і до інших галузей знання, та й люди, їхні характери, цікавили його. В червоному відблиску канделябра його волосся здавалося рудим, а в очах світилися іскорки. Керрі помічала все це, коли він нахилявся до неї, і почувала себе ще дуже, дуже молодою. Цей чоловік так випередив її! Він розумніший за Герствуда, статечніший і освіченіший за Друе, до того ж від нього віє чистотою, простодушністю, а загалом він надзвичайно приємна людина. Керрі завважила також, що його інтерес до неї якийсь дуже платонічний, почувалось, що вона — десь поза межами його життя і всього того, що його цікавить. Проте його слова знаходили у ній відгук.
— У мене немає ніякого бажання розбагатіти, — сказав він, коли обід уже почався і їжа розгарячила його, — я маю на увазі — розбагатіти настільки, щоб отак витрачати гроші.
— Справді? — опитала Керрі, відчуваючи, що й сама починає пройматися цими, такими новими для неї поглядами.
— Так, немає,— повторив він. — Що це дає? Невже ж це все потрібне людині, щоб бути щасливою?
Керрі недовірливо поставилась до його слів, проте спри-: йняла цю думку, як і все, що походило від нього, з належною пошаною.
"Мабуть, він і в самотині був би щасливий, — подумала вона. — Він такий сильний!"
Містер і місіс Венс раз у раз переривали їхню розмову, і тому Еймс лише коли-не-коли міг сказати кілька фраз, що оправляли таке велике враження на Керрі. Але й цього було досить. Щось у цьому молодикові, а може, в тому світі, у якому він жив, викликало відгук у її душі. Він нагадував їй сцени, бачені в театрі,— сцени незрозумілих для неї страждань і неминучих жертв. Його вплив пом'якшив для неї гіркоту контрасту між її життям і пишнотою, що оточувала її тепер, і цього він досяг спокійною байдужістю, з якою він до всього ставився.
Коли вони вийшли з ресторану, Еймс взяв її під руку, допомагаючи сісти в екіпаж, який повіз їх усіх у театр.
Під час вистави Керрі слухала його дуже уважно. Вія звертав увагу саме на ті місця, які їй найбільше подоба-* лпсь, які оправляли на неї сильне враження.
— Правда, як це чудово — бути актором? — спитала вона.
— Так, я з вами згоден, — відповів він. — Але добрим актором. Театр — це велике діло.
Від цієї похвали в Керрі забилося серце. Ах, якби вона могла стати актрисою, доброю актрисою! Цей чоловік розумний, він стільки знає, і він доброї думки про театр. Якби Керрі вдалося стати видатною актрисою, такі люди, як він, були б і про неї доброї думзки. Вона відчула вдячність до нього за ці слова, хоч вони зовсім не стосувались її. Вона й сама не могла б сказати, чому в неї виникло таке почуття.
Після закінчення вистави раптом з'ясувалось, що Еймс не повернеться з ними.
— Ви хіба не з нами? — мовила Керрі, охоплена незбагненним поривом.
— Ні,— відповів він, — я спинився тут зовсім близенько, на Тридцять третій вулиці.
Керрі нічого більше не сказала, але це прикро її вразило. Вона шкодувала, що приємний вечір доходить кінця, але сподівалася, що попереду ще лишається півгодини. О години і хвилини нашого життя, — скільки горя, скільки скорботи сповняє їх!
Вона попрощалася з удаваною байдужістю. Хіба ж їй не все одно? Проте екіпаж здався їй спорожнілим.
Вона ввійшла в свою квартиру з головою, повною спогадів про сьогоднішній день. Невідомо, чи зустрінеться вона ще коли-небудь з цією людиною. Та хіба ж не все одно? Хіба не все одно?
Герствуд встиг повернутись додому і вже лежав у ліжку. Його одяг був недбало розкиданий по всій кімнаті. Керрі підійшла до дверей спальні, побачила його і відступила. Їй хотілося ще трошки посидіти, хотілось подумати. їй було чомусь неприємно входити туди.
Повернувшись до їдальні, Керрі сіла в крісло і почала гойдатись. Вона глибоко замислилась, міцно притискаючи руки до грудей. Крізь туман тужних мрій і суперечливих бажань вона починала щось бачити. О безмежність надій і жалю, мук і страждань! Керрі все гойдалася в кріслі. Вона починала проізрівати.
РОЗДІЛ XXXIII
Поза мурами. На схилі років
Ніяких безпосередніх наслідків останні події не мали. Наслідки таких подій визрівають звичайно дуже повільно. Приходить ранок, і настрій змінюється. Звичні умови життя панують над нами, і тільки зрідка настають хвилини, коли ми помічаємо всю мізерність нашого існування. Серце болить тоді, коли ми стикаємося з контрастами. А зникнуть контрасти — і біль вщухає.
Збігло півроку, може, й більше, а життя Керрі минало без будь-яких змін. Вона більше не зустрічалася з Еймсом. Він один раз заходив до Венсів, але Керрі тільки чула про це від сусідки. Потім він поїхав до себе на Захід, і потроху спогад про нього зблід. Проте його моральний вплив не зник, і йому не судилося ніколи зникнути остаточно. У неї був тепер ідеал, з яким вона могла порівнювати інших чоловіків, особливо — чоловіків, близьких до неї.
Весь цей час, ось уже майже три роки, Герствуд не переставав непомітно посуватись все в одному і тому ж напрямі. Не можна сказати, щоб він котився згори, але про підйом теж не могло бути й мови. Таке враження він справив би на випадкового спостерігача. Але в психології його сталася цілком виразна зміна, а тому щодо його майбутнього не могло бути ніяких сумнівів. Усе лихо було в тому, що його кар'єра обірвалася з від'їздом із Чікаго. У зростанні добробуту людини, в розвитку її кар'єри дуже багато спільного з фізичним розвитком. Або вона стає сильнішою, здоровішою, мудрішою, як юнак, що наближається до змужнілості, або ж, навпаки, стає слабшою, старішою, пасивнішою, як той, хто наближається до похилого віку. Інших можливостей нема. Часто буває, що в середньому віці юнацьке зростання вже припиняється, а нахил до занепаду тільки починається, і обидва процеси цілком врівноважуються, тоді деякий час немає помітного руху ні в той, ні в інший бік. Проте з часом рух до могили неминуче переважить, спочатку повільно, потім потроху прискорюючись, і нарешті — на великій швидкості.