В ньому спалахнув його вчорашній захват, до якого домішувалась радість, що зараз вона біля нього.
А Керрі раювала в атмосфері, якою цей чоловік її оточував. Вона одразу пожвавішала, і на щоках її заграв рум'янець. В кожному звуку його голосу вона чула потяг до неї.
— Які гарні квіти ви прислали мені,— промовила вона, трохи помовчавши, — просто чудові!
— Я дуже радий, що вони вам сподобались, — тільки й відповів він.
Він не переставав думати про те, як би швидше досягти бажаної мети, і йому хотілося відразу завести мову про своє кохання. Здавалося, для цього настала слушна хвилина. Його Керрі йшла поруч. Герствудові кортіло почати рь шучу розмову, але йому раптом забракло слів, і він не знав, з чого почати.
— Сподіваюсь, ви щасливо добралися додому, — промовив він, раптом спохмурнівши, і в голосі його забринів жаль до себе самого.
— Авжеж, — безтурботно відповіла Керрі.
Він пильно поглянув на неї і пішов повільніше, не зводячи з неї очей.
Вона відчула, як її обіймає хвиля гарячого почуття.
— А я ж як? — спитав він.
Керрі одразу зніяковіла, почуваючи, що настає рішуча мить, і не уявляючи, що відповідати.
— Не знаю, — сказала вона.
Герствуд прикусив нижню губу і, зупинившись край алеї, почав водити по траві носком черевика. Він уп'явся в Керрі ніжним і благальним поглядом.
— Невже ви не підете від нього? — вигукнув він.
— Не знаю, — відповіла Керрі; вона неначе бездумно пливла кудись за водою і не мала за що вхопитись.
Правду кажучи, вона безнадійно заплуталась. Ось перед нею був чоловік, який їй дуже подобався, який мав на неї такий вплив, що зумів майже переконати її, ніби вона й сама почуває до нього палку пристрасть. Вона ще була зачарована його проникливим поглядом, м'якими манерами й елегантним убранням. Вона бачила перед собою закоханця, такого любого і привабливого, охопленого таким невимовно прекрасним почуттям до неї. її підкоряв його палкий темперамент, і вона сама мимохідь проймалася його почуттями.
А проте її турбували неспокійні думки. Що він знає? Що говорив йому про неї Друе? Чи вважає він її за дружину комівояжера? Чи одружиться він з нею? Навіть слухаючи його, умліваючи від його слів, ніжно дивлячись на нього, вона не переставала думати про те, чи сказав йому Друе, що вони не одружені? Ніколи не можна було вгадати, що зробить чи скаже Друе.
І все ж Герствудове кохання не завдавало їй страждань, не вливало гіркоти в її серце. Хоч би що він знав про Керрі, він, безумовно, був щирий, а його пристрасть — нестримна і палка. В його словах почувалася сила. Що ж їй робити? Вона все думала над цим, не знаходячи ясної відповіді, схвильована й збентежена, і нарешті зовсім розгубилась.
— Чом ви не підете від нього? — спитав Герствуд ніжно. — Я подбаю про все, чого…
— Ах, не треба! — перебила Керрі.
— Що не треба? — перепитав він. — Що ви хочете цим сказати?
На її обличчі відбилося замішання й біль. Вона й сама здивувалася, що ця думка так— невідступно її переслідує, але її, наче гострий ніж, вразило, що він має на думці "подбати" про щось поза межами шлюбу.
Герствуд і сам збагнув, що прохопився невдалим словом. Він марно намагався вгадати, які це може мати наслідки. І він повів далі, збуджений її близькістю і в той же час напружено обмірковуючи свій план.
— Чом же ви не можете? — заговорив він знову, на цей раз з особливою шанобливістю. — Ви ж знаєте, що я не можу жити без вас… ви ж це знаєте… Так далі не може тривати… ви ж самі бачите…
— Я розумію, — промовила Керрі.
— Я б не просив вас, якби… я не став би умовляти, якби я міг себе перебороти. Погляньте на мене, Керрі! Поставте себе на моє місце! Ви ж не хочете втратити мене?..
Вона похитала головою в глибокій задумі.
— Чому ж у такому разі не покінчити з цим усім раз і назавжди?
— Я не знаю, — сказала Керрі.
— Не знаєте? Ах, Керрі, що примушує вас так говорити? Не мучте ж мене! Скажіть серйозно.
— Я кажу серйозно, — відповіла Керрі стиха.
— Та не може цього бути, щоб ви говорили такі речі серйозно! Ви ж знаєте, як я вас люблю! Згадайте вчорашній вечір…
Він говорив це все зовсім спокійно. Його рухи і вираз обличчя нічим не зраджували його хвилювання. Тільки очі неспокійно бігали і горіли, як жар. Усе його напруження виливалося в погляді. Керрі не відповідала.
— Як ви можете так ставитись до цього, моя кохана? — знову почав Герствуд трохи згодом. — Ви ж любите мене, правда?
І він уп'явся в неї поглядом, у якому палала така невгамовна пристрасть, що Керрі була зовсім приголомшена. Усі сумніви на мить розвіялись.
— Так, — щиро й ніжно відповіла вона.
— А коли так, ви мусите бути зі мною… Сьогодні ввечері, добре?
Незважаючи на всю свою розгубленість, Керрі заперечливо похитала головою.
— Я не можу більше ждати! — наполягав Герствуд. — Якщо це надто скоро, нехай у суботу.
— А коли ми звінчаємось? — затинаючись, спитала вона, у що нелегку для неї мить зовсім забуваючи, що він мав уважати її, як вона сподівалася, за дружину Друе.
Управитель бару мимоволі здригнувся, опинившись перед проблемою, для нього ще складнішою, ніж для неї. Проте він нічим не зрадив думок, які, наче блискавка, промайнули у нього в голові.
— Коли хочете, — спокійно відповів він, не бажаючи псувати чарівну мить через це прокляте питання.
— У суботу? — запитала Керрі.
Герствуд кивнув.
— Добре, якщо ми в суботу звінчаємось, я згодна, — сказала вона.
Герствуд дивився на свою чарівну здобич, таку прекрасну, таку знадливу, яку йому так важко було звабити, — і в голові його визрівали дивні рішення. Його пристрасть досягла тієї межі, на якій розум втрачає свою владу над людиною. Перед красою такого принадного створіння що важили для нього усілякі дрібні перешкоди? Він був готовий до будь-яких ускладнень, не бажаючи зважати на холодні доводи реальної дійсності. Він був ладен обіцяти все, що завгодно, а доля хай потім рятує його. Він будь-що-будь повинен дістатися до раю. Повинен пізнати щастя, навіть якби довелося зректись і честі, і правди!
Керрі з ніжністю дивилась на нього. їй захотілося схилити голову йому на плече. Все складається так чудово!
— Я постараюсь усе влаштувати на той час, — сказала вона.