Герствуда й самого дивували його листи. Як усяке зусилля за природним законом має зворотний вплив, так і зміст його писань впливав на нього. Він починав і справді переживати всі ті тонкі почуття, які виливав на папері. Кожний новий вислів підсилював їх. Усі найглибші душевні порухи, які він втілив у слова, заволоділи ним, І Керрі, на його думку, була гідна того глибокого почуття, про яке він писав.
Керрі й справді була гідна любові, якщо молодість і краса у повному розквіті дають на це право. Життєвий досвід ще не позбавив її душевної свіжості, яка робить людину такою привабливою. М'який, вологий блиск її очей говорив про те, що вона ще не зазнала гіркоти розчарування. Її хвилювали сумніви і бажання, але все це не залишило в ній глибокого сліду, тільки легенький смуток прозирав у її погляді і бринів у її мові. Її уста, чи говорила вона, чи мовчала, набирали часом такого виразу, ніби вона ось-ось заплаче. Не те, щоб вона завжди страждала, просто коли вона вимовляла певні звуки, її уста болісно кривились, і в цьому було щось зворушливе.
Про неї ніяк не мояша було сказати, що вона тримається визивно. Життя не навчило її владності — тої гордовитосгі краси, в якій таїться непереборна сила деяких жінок. Вона хотіла, щоб її шанували, але це не позначалося на її поведінці. їй ще бракувало впевненості в собі, однак те, що вона вже пережила, зробило її трохи сміливішою. Вона прагнула розваг, прагнула твердого становища в суспільстві, і водночас її уявлення про це все були ще надто невиразні. Калейдоскоп людського життя раз у раз спиняв її погляд на чомусь новому, що відразу ставало для неї баянним — єдиним, на чому зосереджувались усі бажання. Новий рух калейдоскопа — і ось уже щось інше стає най-прекраснішим, найдосконалішим.
Її душевний світ відзначався багатством почуттів, властивим таким натурам. Те, що їй доводилось бачити, часто викликало щирий смуток — вибух співчуття до слабих і безпорадних. Її завжди засмучував вигляд бідних людей у лахмітті, які блукали вулицями, отупілі від горя і страждання. Від усього серця жаліла вона убого вдягнених дівчат, що пробігали ввечері повз її вікно, поспішаючи додому з фабрик Західної сторони. Вона стояла, дивлячись їм услід, прикусивши губу і похитуючи голівкою в тяжкій задумі.
"Що дає їм життя?" — думала вона. Як це сумно — бути вбогою, ходити в лахмітті. їхній нужденний, зношений одяг завдавав їй жалю.
"А працюють вони так тяжко!" — додавала вона завжди.
На вулиці їй доводилось бачити чоловіків за роботою, — ірландців з кирками, возіїв, що вивантажували вугілля лопатами, робітників, праця яких вимагала лише фізичної сили, і всі ці люди вражали її уяву. Тяжка праця здавалася їй тепер, коли вона звільнилась від пеї, ще жахливішою, ніж тоді, коли вона сама брала в ній участь. Вона бачила її в похмурому, химерному світлі, ніби крізь туман, створений уявою і схвильованим почуттям. Чиєсь обличчя, побачене у вікні, раптом нагадувало їй старенького батька на млині, обсипаного борошном. Швець, зігнутий над колодкою, лудильник, на якого вона дивилась крізь вузеньке вікно майстерні в глибокому підвалі, столяр біля свого верстата в сорочці з закоченими рукавами, — всі вони нагадували її старий млин. Усе це породжувало сумні думки, хоч вона й рідко висловлювала їх уголос. Її симпатії були на боці трудівників, середовище яких вона тільки недавно покинула і яких так добре розуміла.
Герствуд не знав, які ніжні й тонкі почуття сповнювали її душу. Не знав він і того, що саме це в ній так приваблює його. Він ніколи не пробував розібратися в своєму коханні. Досить було того, що в її очах сяє ніжність, рухи сповнені граціозності, а думки — лагідності й довірливості. Його вабила ця лілея, що ввібрала свою воскову красу і аромат із глибини вод, у які він ніколи не зазирав, із баговиння й мулу, про які не мав ніякого уявлення. Вона вабила його, бо була свіжа й прекрасна; її блиск робив такими ж прекрасними його почуття. З думкою про неї радісно було прокидатись уранці і починати новий день.
Зовнішність Керрі теж змінилась на краще. Незграбність зникла, лишивши після себе ледве помітний слід, не менш приємний для ока, ніж досконала граціозність. Черевички на високих каблуках гарно облягали ніжки. Керрі вже добре розумілася на мереживі й усяких дрібничках, які так змінюють весь вигляд жінки. Вона поповнішала й стала кругленька, як яблучко.
Одного ранку Герствуд написав їй, прохаючи її зустрітися з ним у Джефферсон-парку на Монро-стріт. Він вважав за краще зовсім не приходити до неї, навіть коли Друе був удома.
На другий день близько першої години він прийшов до невеличкого затишного парку і сів на простій дерев'яній лаві під зеленими кущами бузку, що ріс уздовж однієї з доріжок. Це було в ту нору року, коли весняна свіжість ще не зовсім зникла. Поблизу, біля маленького ставка, бавилися чистенько вдягнені діти, пускаючи човники з білими вітрилами. У затінку зеленої пагоди стояв застебнутий на всі гудзики охоронець порядку; руки його були схрещені на грудях, при поясі висів кийок. Старий садівник походжав на лужку з великими ножицями, підстригаючи якісь кущі. Високо над головою сяяла чиста небесна блакить, а в гущавині дерев, серед свіжого листя, жваво стрибали й цвірінькали горобці.
Вранці Герствуд вийшов з дому, як звичайно, роздратований. У барі він нудьгував без діла, бо в той день йому не було чого писати. Але сюди він прийшов з легким серцем, як людина, що вміє залишати неприємності позаду. Сидячи в затінку під цим свіжим зеленим кущем, він поглядав навколо мрійними очима закоханого. Він чув, як гуркочуть фургони по сусідніх вулицях, але цей звук, приглушений відстанню, долітав до нього, наче невиразне гудіння. Гамір міста ледве долинав сюди, а деренчання випадкового дзвоника бриніло, як музика. Він дивився навколо, охоплений мріями про щастя, які не мали нічого спільного з його нинішнім становищем. Уява перенесла його в ті дні, коли він
був молодий, неодружений і не мав ще ніякого становища в житті. Пригадалось йому, як він безтурботно упадав за дівчатами — танцював, проводжав додому, простоював під ворітьми… Йому майже хотілось повернутися знову до цього всього — тут, у цьому райському затишку, він почував себе зовсім вільним.