— Треба бути обережнішому, — тільки й сказав він.
Герствуд скоро переконався, що орудувати гальмом і водночас регулювати швидкість зовсім не така проста справа, як він гадав. Раз або двічі він мало не проломив вагоном задню огорожу — його врятувала тільки допомога і порада інструктора. Цей останній виявляв велике терпіння, але ні разу не посміхнувся.
— Звикайте працювати обома руками одночасно, — сказав вїн, — Для цього треба трохи вправи.
О першій годині Герствуд ще вправлявся, стоячи на площадці вагона, і його починав мучити голод. Пішов сніг, і Герствуд дуже змерз. Йому обридло ганяти вагон вперед і назад по короткій колії.
Нарешті вони під'їхали до тупика, і обидва спустилися з вагона. Герствуд увійшов у парк, сів на приступку якогось вагона і витяг з кишені свій сніданок, загорнутий у газету. Води не було, хліб зачерствів, але він їв зі смаком, ні на що не зважаючи. Герствуд жував свій бутерброд і озирався навколо, думаючи про нудну ж одноманітну науку. Погана робота, просто препогана. І не чим-небудь, а тим, що важка. "Кожному було б важко", — подумав він.
Перекусивши, він знову приєднався до інших і стояв, чекаючи своєї черги.
Передбачалося, що кожен матиме змогу повправлятись цілий день, але найбільше часу доводилось чекати.
Нарешті настав вечір, а з ним — голод і питання, де і як перебути ніч. Уже пів на шосту. їсти хочеться нестерпно. Додому треба добиратися не менше двох з половиною годин трамваєм і пішки у цій холоднечі. А з'явитись на роботу наказано о сьомій годині ранку, отже, як і доберешся додому, то вставати доведеться вдосвіта. У Герствуда був долар і центів п'ятнадцять грошей, взятих у Керрі: він призначив їх на сплату двотижневого рахунка вугляра, перше ніж надумав іти працювати сюди.
"Напевне, у них тут є десь нічліг, — думав він. — Де, наприклад, ночує отой хлопець з Ньюарка?"
Кінець кінцем, він вирішив розпитатися. Біля воріт, недалеко від Герствуда, мерз, дожидаючи своєї черги, молодий хлопчина. Років двадцяти, не більше, він виглядав зовсім підлітком, довготелесим і худим від злиднів. Якби такого трохи підгодувати, він би відразу покруглішав і запишався.
— Тим, у кого нема ні цента, тут що-небудь дають? — обережно поцікавився Герствуд.
Хлопець обернувся і зміряв його допитливим поглядом.
— Це ви про їжу? — відгукнувся він.
— Так, і про нічліг. Не можу ж я їхати ночувати в Нью-Йорк.
— Спитайте майстра, може, він вас улаштує. Мене ось він улаштував.
— Справді?
— Авжеж. Я йому просто сказав, що нічогісінько не маю. Не їхати ж мені додому! Я живу далеко, в Гобокені.
Герствуд тільки гмукнув: зрозуміло, мовляв.
— У них тут нагорі, очевидячки, є де переночувати. Не знаю, що там таке, мабуть, нора препаскудна. Він мені дав і обідній талон. Далебі, не жирно годують.
Герствуд похмуро осміхнувся, а хлопець зареготав.
— Добрі смішки! — промовив він потім, марно сподіваючись на підбадьорливу відповідь.
— Авжеж, — тільки й сказав Герствуд.
— Я б, бувши вами, не барився, а зразу пошукав майстра, бо він може піти, — додав юнак.
Герствуд послухався поради.
— Чи не знайдеться тут у вас де перебути ніч? — спитав він. — Якщо доведеться вертатися до Нью-Йорка, то боюся, що я не…
— Тут нагорі є кілька ліжок, — перебив його майстер. — Якщо хочете, можете зайняти одне.
— Дякую, — відповів Герствуд.
Він збирався попросити ще й обідній талон, але ніяк не міг вибрати для цього слушну мить і вирішив цей раз витратитись на обід.
"А завтра вранці попрошу!" — подумав він.
Він попоїв у дешевенькому ресторанчику поблизу. Самотність і холоднеча нагонила на нього сум, і він одразу ж вирушив на розшуки обіцяного нічлігу. За порадою поліції, трамвайна компанія, тільки-но звечоріло, припинила рух вагонів.
Кімната нагорі була, очевидно, призначена для нічної зміни. Крім дев'яти ліжок, там стояли ще дві-три прості дерев'яні табуретки, ящик з-під мила і мала, кругла залізна пічка, в якій горів огонь. Хоч і рано прийшов Герствуд, але хтось його вже випередив і сидів біля пічки, гріючи руки.
Герствуд наблизився і теж простяг змерзлі ДОЛОНІ ДО ВОГню. Невеселе, нужденне оточення гнітило його, але він кріпився, наважившись витерпіти все до кінця і переконуючи себе, що на час можна себе примусити змиритись з усім.
— Холоднеча! — промовив сусіда.
— Так, не тепло.
Довга мовчанка.
— Не дуже гарна ночівля, правда? — знову заговорив чоловік.
— Краще, ніж нічого, — відповів Герствуд.
Знов мовчанка.
— Я, мабуть, лягатиму, — сказав чоловік.
Він устав, підійшов до одного з ліжок і вмостився на ньому, скинувши тільки черевики, вкрившись простим укрива лом та брудною ватяною ковдрою і скрутившись клубком. Герствуд стежив з огидою, потім відвернувся до пічки і втупив погляд в огонь, силкуючись думати про щось інше. Згодом і він вирішив лягти і, вибравши ліжко, почав роззуватись.
В цей час увійшов юнак, який порадив йому цей нічліг,
і, побачивши Герствуда, вирішив озватися до нього по-товариському.
— Краще, ніж нічого, — промовив він, озираючись.
Герствуд думав, що ці слова стосуються не до нього, що просто юнак сам собі висловлює задоволення, і не відповів. А юнак вирішив, що Герствуд не в гуморі, і почав стиха насвистувати, потім, завваживши, що хтось уже спить, замовк.
Гидуючи брудною постіллю, Герствуд не роздягався і відсунув брудну ковдру чимдалі від обличчя, але, знеможений утомою, скоро почав дрімати, ковдра уже не здавалась гидкою, навпаки, вона приємно зогрівала, і він натяг її до підборіддя й заснув.
Уранці його приємне сновидіння урвав шум — кілька чоловік топтались по холодній, непривітній кімнаті. А йому приснилось, що він у Чікаго, в своєму власному затишному домі. Джессіка збирається кудись іти і говорить про це з ним. Враження від сну було таке яскраве, що, прокинувшись, він не міг опам'ятатися, такий кричущий контраст являла ця кімната. Він підняв голову, і гірка дійсність швидко очутила його.
"Мабуть, треба вставати", — сказав він сам до себе.
Води на цьому поверсі не було. Герствуд узув холодні черевики і встав, розминаючи заклякле тіло. Одяг теж холодив, волосся скуйовдилося.
— Прокляття! — пробурмотів він, насуваючи капелюха.