— Шукати роботи! — бурмотів він сам до себе Шукати роботи! Вона посилає мене шукати роботи…
Він намагався захиститись від голосу власного розуму, який обвинувачував його, доводячи, що вона має рацію.
"Лиха година принесла цю місіс Венс, — думав він. — Стала і витріщилась на мене. Знаю, знаю, що вона подумала".
Герствуд пригадав кілька зустрічей з нею, коли вони жили на Сімдесят восьмій вулиці. У неї завжди був вигляд багатої дами, і він намагався триматися з нею, як рівний їй. І от тепер вона побачила його в такому вигляді. Він навіть наморщив чоло, так стало прикро.
— Прокляття! — раз у раз вихоплювалося в нього.
Він вийшов з дому о чверть на п'яту. Керрі плаче, значить, сьогодні обіду не жди.
"Якого чорта! — підбадьорював він сам себе, намагаючись приховати від себе власну ганьбу. — Не таке вже це все страшне. Ще мені не кінець".
Озирнувшись і побачивши поблизу кілька великих готелів, він вирішив зайти в один з них і пообідати. Треба купити газети і посидіти там у затишку.
Він піднявся в розкішну вітальню готелю "Мортон", що вважався на той час одним з кращих у Нью-Йорку, вибрав м'яке крісло і взявся за газети. Герствуда нітрохи не турбувало, що його гроші тануть і що така розкіш не для нього. Як наркоман, він прагнув забуття. За всяку ціну заспокоїти душевні муки і задовольнити прагнення до затишку й спокою! Без цього він не може. І не думати про завтрашній день — він не зносив уже думок ні про це завтра, ні про всі інші нещастя на світі. Як думку про неминучість смерті, так гнав він від себе думку про неминучість того, що гроші скоро вийдуть усі, до останнього долара, — і йому це майже вдавалось.
По пухнастих килимах походжали добре вдягнені мешканці готелю, і Герствудові пригадались минулі дні. Якась молода дама, що жила тут, грала на роялі, який стояв у ніші, і справила на Герствуда приємне враження. І він все сидів і читав.
Обід коштував йому півтора долара. О восьмій годині він покінчив з їжею і, побачивши, що ресторан порожніє, а натовп шукачів розваг на вулиці дедалі зростає, подумав, куди б і йому піти. Тільки не додому! Керрі ще не лягла. Ні, сьогодні він не повернеться. Він залишиться в місті і проведе час так, як може собі дозволити людина самостійна, що має гроші. Він купив сигару і вийшов на ріг, де купчились маклери, завсідники перегонів, театрали, — його рідна стихія. Спинившись серед них, він згадав, як проводив вечори у Чікаго. Скільки він тоді пограв у карти! І його думки знову повернулись до покера.
"Я не те зробив, — подумав Герствуд, згадуючи, як він програв шістдесят доларів. — Не треба було здаватись. Я б його обіграв, того типа. Я просто був не в формі, це мене й згубило".
Він почав перебирати всі можливі варіанти тієї гри і те, як би він міг виграти різними способами, коли б тримався рішучіше.
"Я досить досвідчений, щоб грати в покер і мати з цього зиск. Треба спробувати ще раз".
Перед його очима замелькали величезні ставки. Що, як він виграє сотню-дві, це було б дуже до речі! Скількох він знав таких, що жили з карт, ще й як жили!
"А в них же було на початку не більше, ніж у мене тепер", — думалось йому.
І він подався до найближчої гральні, почуваючи себе майже так, як колись. Хвилювання, викликане сваркою, потім обід у готелі з коктейлями і добрі сигари запаморочили йому голову, і він став майже давнім Герствудом, можливо, востаннє у своєму житті. Проте це все ж не був цілком колишній Герствуд, це була людина, що змагалася зі своїм роздвоєним сумлінням і гналася за примарою.
Це гральне кубло нічим не відрізнялось від попереднього, хіба що містилось у задній кімнаті трохи кращого бару. Якийсь час Герствуд стежив за грою, потім, зацікавившись, приєднався сам. Як і минулого разу, спершу йому щастило, кілька разів він виграв, і це підбадьорювало його, а кілька разів програв, і це розпалювало його і затягало глибше. Нарешті азарт цілком заволодів ним. Він упивався риском і одного разу, не маючи на руках нічого значного, зважився на блеф, щоб зірвати велику суму. Це йому вдалося, і він був у захваті.
Сп'янівши від здобутої перемоги, він вирішив, що щастя на його боці. Ніхто, крім нього, не виграв стільки! Знов у нього була на руках посередня карта, і він знов вирішив відігратися на ній. Але його партнери були люди спостережливі, вони майже читали його думки.
— "У мене три, — подумав один із картярів, — триматимусь до кінця".
І почалось:
— Ставлю ще десять.
— Відповів.
— Ще десять.
— Відповів.
— Знов десять.
— Маєте!
Дійшло до того, що в банку набралося вже сімдесят п'ять Герствудових доларів. Його противник замислився: а що, як у цього чолов'яги і справді добра карта?
— Відкрили, — промовив він.
Герствуд відкрив. Його карта була бита. Свідомість того, що він втратив сімдесят п'ять доларів, привела його в розпач.
— Ще раз? — запропонував він похмуро.
— Гаразд, — відповів той.
Дехто з картярів підвівся, їхні місця зайняли інші з числа спостерігачів. Час минав, вибило вже дванадцяту… Герствуд не кидав карт, виграючи і програючи незначні суми. Він стомився і в останній партії програв ще двадцять доларів. Страшна туга стиснула йому серце.
О чверть на другу вийшов він із гральні. Безлюдні, холодні вулиці немов глузували з нього. Повільною ходою простував він на захід, не згадуючи вже про сварку з Керрі. Піднявшись по сходах, він ввійшов до себе, наче нічого не сталося. Його думки були зайняті програшем. Присівши на ліжко, він перелічив гроші. Тепер у нього лишилось тільки сто дев'яносто доларів і жменька дрібняків. Герствуд сховав гроші і почав роздягатись.
"Що це зі мною, справді?" — подумав він.
Уранці Керрі майже не розмовляла з ним, і він відчув, що краще буде, як він знову піде з дому. Він розумів, що скривдив її, але не хотів перший миритись. Його охопи" відчай, і день або два він зранку йшов з дому і жив так, як належить джентльменові — як він те розумів, — а це вимагало грошей. Після своїх безумств він почував себе ще гірше і морально, і фізично, не кажучи вже про те, що в його гаманці не стало ще тридцяти доларів. Нарешті він ніби опам'ятався.
— Сьогодні прийдуть по квартирну плату, — байдуже промовила Керрі за три дні, і це було її ранковим привітанням.