Серед степу широкого... (Гілея)

Сторінка 2 з 2

Плачинда Сергій

Витесав могутній Скіф з тисячолітнього дуба красиву каравелу, сам сів за весла і повіз матіїр Гілею вгору Борисфеном. Десять днів пливли — і все то була їхня чарівна зелена країна. На одинадцятий день попросила Гілея пристати до берега.

— Отут, сину,— мовила Гілея, вказуючи на темний густий ліс, що підступав до хвиль Борисфену,— отут у темних пралісах загубилася сестра червоного Борисфену— синя Десна. Проламай прохід, з'єднай її з братом, не пошкодуєш...

Взявся Скіф вивертати дуби та бронзовим батьковим мечем рити рів, і невдовзі попливли сині води загубленої річки до Борисфену. З'єдналися, завирували, заклекотіли в обіймах. А з води випливала на велетенському зеленуватому сомові чарівна синьоока русокоса дівчина.

— А ось і сама Десна, твоя наречена, сину.

Поєдналися навіки Борисфен і Десна-ріка, зійшлися Скіф і Десна-дівчина. Пішли від них гарні люди — кароокі, чорнобриві, схожі на Скіфа, і синьоокі, русяві, схожі на Десну. Чорнявих бронзовочолих тягло більше до мандрів і коней, до подвигів і важкої роботи, і ставали вони скіфами-воїнами, скіфами-орачами, а блакитнооких і русявих манили ліси, плеса річок та озер, і ставали вони лісовими скіфами та борисфенітами-рибалками. Від дітей Скіфа і Десни пішли чорняві поляни, і русяві древляни, і волоокі стрункі анти, і сіверці, і річкові венеди. Росло і розросталося слов'янське плем'я, і ми — його діти...

Мила, чарівна легенда…