На довколишніх горах громадилися чорні хмари, й заносилось на дощ, тому багато тубільців заходилося "заворожувати грозу", причому вони зверталися лицем до хмари, раз у раз погрожуючи їй пальцем або тою річчю, що була в них у руці, й старанно щось бурмотіли.
Ввечері, відпочивши трохи після прогулянки, я був на березі й бачив тубільні танці, де чоловіки відіграють головну роль.
Дощ змусив мене повернутися на урумбай, але він не завадив тубільцям танцювати; гамір тривав далеко за північ.
24 березня
Вітер був несприятливий увесь день, отож надвечір ми дісталися тільки до Вайкали, на північному березі острова Айдуми. Коло самого берега стояла хатина, або, точніше, руїни її. За тутешнім звичаєм по смерті господаря хатину його покидають, бо, за повір'ям, жити в ній небезпечно. В хатині Вайкали уже багато років ніхто не жив, і покрівля її була мов решето, стовпи ледве трималися, а підлога завалилась би, тільки-но ступи на неї. Мої матроси скористувалися старою линвою, яку знайшли в хатині, та кількома дошками.
26 березня
Близько Другої години пополудні ми підійшли до східного піщаного берега маленького острівця Лакахія, що буває заселений тільки тимчасово, коли, наприклад, торговельна прау кидає неподалеку якір. Мої люди подалися по воду на південний берег, де є, кажуть, невелике водоймище дощової води, яка виявилася солонуватою на смак. На піщаному березі розкидано грудки кам'яного вугілля, поклади якого відомі тут уже давно.
Набравши води, ми подалися вздовж низенького південного берега й, пропливши затоку Терера та острівець Нія, прийшли до входу в затоку Куруру. Берег був болотяний і вкритий мангровими деревами. Людей ми помітили тільки коло мису Ваймета. У відповідь на наш постріл показався високий стовп диму. Коли ми під'їхали ближче, тубільці бігали берегом, махали знятою одежиною та підкидали вгору пісок, що й видавалося здалека маленькими хмарами диму. Години зо дві мої люди перегукувалися з папуасами, та тубільці не зважувалися наблизитись і, дарма що в них були піроги, кидалися навтікача, тільки-но урумбай сунув у їх бік. Імена "Оран-Серам", "Гесір" не допомагали нам. Тоді я вирішив спробувати, чи не зможе вигляд білої людини привабити їх. Я вийшов з каюти, звелів людям замовкнути й сказав по-малайському, що, коли вони підійдуть, я дам їм тютюну. На мій подив, мені пощастило. Спочатку вони наблизилися трохи, але потім, наважившись, підійшли ближче, а далі й до самого борту; та зійти на палубу вони відважилися тільки після того, як я підняв завісу моєї каюти й вони пересвідчилися, що там немає схованих озброєних людей. Переконавшись у своїй безпеці, вони з криком злізли на урумбай, почали обіймати всіх, голосно говорити, сміятись і все ж таки часом боязко озиралися довкола. Я міг, проте, зауважити, що ці веселощі були тільки маскуванням. Таке недовір'я цілком зрозуміле. Скільки разів цих людей грабували, били, хапали в рабство. Самий тільки тидорський принц Амір кілька років тому вивіз, кажуть, багато сотень людей звідси; в січні цього року люди Камрау повбивали й поранили людей Каймера, а жінок та дітей повезли з собою. Не дивно, що кожний чужий здається їм ворогом. Вони й самі також намагалися віддячити, не розбираючись, кожному, хто легковажно попадався їм до рук. Саме ця місцевість, берег коло Лакахії, має лиху славу. Тут забито матросів капітана Кольфа, багато людей з Сераму та інших.
Ніч перебули, кинувши якір коло острова Бавія.
27 березня
Пішов до водоспаду Гуру-Гуру, описаного в звіті експедиції пароплава "Етна". Вода Гуру-Гуру виявилася дуже доброю, і для купання це було чудове місце.
Проїхавши вузьке місце, ми ввійшли в басейн з багатьма виходами. Один з них, праворуч, як виявилося, був протокою між островом Бавією та іншим; другий ішов просто на схід між низькими островами; третій, ліворуч, являє собою продовження так званої затоки "Етни", або Телок-Кіруру, як її називають тубільці. Ми посувалися, гребучи веслами, річкоподібною затокою. Праворуч берег був низький і являв собою болотяні острови з мангровою рослинністю. Ліворуч підносилися високі гори, вкриті лісом.
28 березня
Ранком, десь після години плавання, вузька затока трохи розширилася; кілька каналів між островами, а може, й річок впадали в цьому місці. Десь об одинадцятій годині ми ввійшли у великий басейн, оточений горами. Ми рушили до місця, де стояли дві кокосові пальми й видно було напівзруйновану хатину. Я пішов у ліс з Давидом та трьома серамцями уздовж лівого схилу гірського хребта. Ми досягли хребта години через дві після того, як вийшли. Він тягнувся з південного заходу на північний схід. Перед заходом сонця мої люди прив'язали гамак між двома деревами; над ними як покрівлю напнули каучукову ковдру.
29 березня
Перед ранком почувалася свіжість, хоч термометр не спускався нижче за 25 градусів тепла. Перед світанком ми чули кроки казуара, але нам не вдалося вбити жодного. Цей птах дуже обережний. Я рушив вище, щоб заглянути по той бік хребта, але, крім лісу й гір, нічого не бачив. Дуже заважали дерева. Треба було злізти на самісіньку їхню верхівку, щоб мати змогу розглянути всю панораму пагорків і гір цієї частини перешийка, який саме тут не дуже широкий. Ця подорож показала мені, що ліс тут далеко не такий непрохідний і що експедиція вглиб країни тут не матиме перешкод з боку людності, яка в цьому лісі, без сумніву, існує; про це свідчили щойно зрізані гілки кущів, які я бачив учора й сьогодні, а також і численні стежки.
Близько полудня я пішов до урумбаю, знаючи, що мої люди внизу дуже бояться нападу папуасів. Я спустився вниз коротшою, але дуже крутою дорогою.
З Тімбони я подався вздовж берега тою ж дорогою, якою прийшов учора, бажаючи захопити три черепи, яких мої люди помітили. вчора в розколеній скелі. Ми, справді, знайшли місце з черепами, та не встиг один з матросів дістати їх і передати мені, як ми всі були дуже здивовані, побачивши п'ять великих пірог з вельми великим числом тубільців.
Була хвилина обопільного непорозуміння; мої серамці, подумавши, що за кілька хвилин тубільці нападуть на нас, дуже збентежились і почали готувати рушниці; з другого боку, папуаси на своїх пірогах, бачачи, що ми спинилися, взялися за зброю і собі, миттю урвавши голосні співи. Між тубільцями на пірогах було кілька чоловік, яких мої люди прийняли за жителів селищ Ваймата, Терера та Баїк. Раптовість появи пірог, численність папуасів, їхні гучні співи, а головне, відома непевність жителів саме цих берегів спричинилися до того, що мої серамці гадали, ніби піроги ці з'явилися тут, маючи намір напасти на урумбай.