Я поспішив до Наматоте й дізнався, що мої сусіди, жителі Мавари та Наматоте, скориставшись з нападу верховинців, пограбували мої речі. Надто дошкульна була для мене втрата кількох метеорологічних та анатомічних інструментів; мою аптеку та запас хіни й червоного вина також не пощадили.
Я хотів повернутися в Айву, та ні серамці, ні мої амбоїнські слуги не хотіли рушати туди зо мною, боячись другого наскоку папуасів. Анакода (малайський шкіпер) увесь час чекав нападу та грабунку, отож кілька днів згодом, після того, як я переніс мої речі з падуакану на урумбай, він поспіхом покинув берег Ковіай, подавшись на острови Кей або Ару.
Моїм людям дуже хотілося рушити за падуаканом, та я вирішив переселитися на острів Айдуму. Для цього я повернувся до Айви, спалив рештки своєї хатини і, повернувшись в Айдуму, побудував нову хатину в місцевості, що зветься Умбурмета. Моя друга хатина була менша від першої, і я жив у ній сам, бо мої люди боялися ночувати на березі і спали на урумбаї, який стояв на якорі недалеко від берега. Та мені не довелося жити спокійно. Обставини щодня ускладнялися: верховинці та берегові папуаси справді приходили ще раз в Айву; я також дізнався, що жителі Наматоте хочуть напасти на мою резиденцію в Айдумі. Кожного дня були новини: то там, то тут бачили підозрілі піроги, то помічали свіжі сліди невідомих людей, що блукали коло моєї хатини й навіть ночували поблизу в лісі.,
Доводилося бути насторожі, носити зброю, а це було нудно й стомлювало. До того ж я дізнався ще більше подробиць про грабунок. Виявилося, що моїм серамцям не можна довіряти й що навіть не можна буде сподіватись від них допомоги на випадок наскоку. Були фактичні докази, що один із серамців узяв участь у грабунку моїх речей в Айві, що інші перебувають в інтимних стосунках з папуасами, що, коли верховинці-папуаси приходили в Айву й мій амбоїнський слуга Иосиф роздавав порох та кулі, щоб прогнати їх, серамці стріляли холостими пострілами. Ці факти можна легко пояснити тим, що три чверті моїх серамських матросів були папуаси й деякі з них навіть вивезені змалку з цих самих місцевостей.
Я оселився в Айві, маючи на увазі, що на суходолі Нової Гвінеї фауна багатша, ніж на сусідніх островах. Моє перебування на острові Айдумі довело, що я не помилився; хоч цей острів був не далі за половину морської милі від Нової Гвінеї, та фауна його була бідніша.
Після грабунку моїх речей люди Наматоте й Мавари не наважувалися навідуватись до моєї хатини в Айдумі, і тільки люди Айдуми, Каю-Мери, Камака лишалися коло моєї нової резиденції, через що матеріал для антропологічних спостережень став обмеженіший. За таких напружених відносин з тубільцями не було рації заходжуватися коло екскурсій і навіть далеко відходити від хатини; тому мої спостереження зосередилися на ближчому кораловому рифі, а вільний час та вечори я був між папуасами, які, витягнувши свої піроги на берег, утворювали знову поблизу моєї хатини маленьке селище.
На кінець квітня погода змінилася. Часті громовиці, великі дощі, сильний прибій свідчили про переміну мусону. Заходив час, коли урумбай мав повернутися до Сераму, бо потім, коли встановиться мусон, вітер, прибій та хвиля могли б зробити небезпечним поворот такого невеликого судна.
Ранком 25 квітня я дізнався, що один з головних грабіжників, капітан Мавари, переховується в одній з прау (човен). Я одразу ж надумав з одним слугою піти туди. Знайшовши капітана й приставивши йому до рота револьвера, я наказав чоловікові, що йшов зо мною, зв'язати йому руки. Він був такий здивований і наляканий, що не вчинив анінайменшого опору. Так само були здивовані серамці й папуаси, які були на березі й бачили все це.
Після цього арешту я наказав негайно привести вождя Мавари на урумбай і перенести туди мої речі з хатини. За півтори години все було готове, щоб відпливати, і при попутному вітрі урумбай був уже близько полудня далеко від берега Папуа-Ковіай.
30 квітня я прибув із своїм полоненим на острів Кільвару й передав його місцевому радьї, в домі якого я чекав прибуття голландського військового судна, яке мало прийти сюди з амбоїнським резидентом.
Я вивіз із Нової Гвінеї досить цікаву зоологічну колекцію, переважно губок з коралових рифів. Моя краніологічна колекція збагатилася також на шість, без сумніву, справжніх папуаських черепів.
Острів Кільвару,
13 травня 1874 р.
ЩОДЕННИК МАНДРІВКИ НА БЕРЕГ ПАПУА-КОВІАЙ
УРУМБАЙ
14 лютого
Провозившись цілий день коло пакування речей, відправляння їх на кутер, а також зробивши кілька прощальних візитів, я об одинадцятій годині вечора виїхав з Бату-Гадья ("Камінь-слон" – резиденція колишніх губернаторів Молуккських островів та теперішніх резидентів Амбоїни. Названо її Бату-Гадья через те, що вода чудового джерела в парку резиденції витікає з каменя, вирубаного на зразок слонової голови).
Рівно о дванадцятій годині підняли якір і рушили. Я зараз же зійшов у каюту й ліг.
15 лютого
Добре проспавши всю ніч, я прокинувся дуже пізно від такого поштовху, що ледве втримався в ліжку. Хитавиця була дуже велика для нашого маленького судна; сидіти на палубі було неможливо, бо хвилі раз у раз хлюпали через борт. Надвечір трохи вщухло, і я вийшов на палубу. Ми пливли повз острів Сапаруа.
19 лютого
О восьмій годині ранку відкрився острів Гесір, але через те, що був малий вітер та велика хитавиця, ми спустили якір коло селища не раніше як об одинадцятій годині. Тільки-но ми це зробили, як кілька малайських шлюпок, з яких дві чи три були під голландським прапором, наблизилися до кутера, й головні старшини довколишніх селищ; радья, тобто раджа, Муда Кільвару, радья Амар, Онар-Кая-Кваус, майор Гесіра приїхали дізнатися про причину приходу урядового судна. Показавши листа від резидента, я пояснив їм справу, яка спонукала мене приїхати сюди. Сказав, що мені сьогодні ж треба малайської прау для того, щоб вирушити до Нової Гвінеї, та чоловік п'ятнадцять або двадцять людей. Я додав, знаючи вдачу малайців, податливих тільки в разі крайньої потреби, що мені все це треба сьогодні ж, і, не відпускаючи старшину на берег, почав розпитувати та записувати, скільки кожний з них" може дати мені людей. Я наказував їм усім ім'ям резидента Амбоїни та генерал-губернатора Нідерландської Індії. Анакода (малайський шкіпер кутера), маючи на увазі, що, коли я швидко знайду собі відповідне судно, він зможе швидше повернутися до Амбоїни, підтакував кожному моєму слову, і ми нагнали на старшин такої гарячки, що вони, аби тільки здихатись нас, погодилися сьогодні показати мені кілька придатних для мандрівки прау й сьогодні ж приставити мені, якщо захочу, всю команду. Після обіду й відпочинку, о п'ятій годині, я з'їхав на берег у супроводі анакоди, Давида та Ахмата. Мене зустріли майор Гесір, його брат, якого він мені відрекомендував, радья Амар та юрба малайців. Ми оглянули три прау; одна була надто велика, друга старезна, третя, дарма що досить невелика, найбільш відповідала моїм вимогам. Це був так званий урумбай, що належав селищу Гесір. Майор Гесіра погоджувався дати його мені за винагороду, але в тому тільки разі, якщо я візьму з собок> його брата. Я подивився на Сангіля: він був негарний, з хитрим, але не дурним виразом обличчя. Воліючи мати діло з хитруватими, але не дурними людьми, я майже ухвалив одразу, що справу з урумбаєм можна залагодити, але не сказав цього й пішов до дому майора Гесіра. Тут я зібрав усіх старшин, сказав, що мені треба 15 або 16 чоловік, і запропонував, щоб за певну плату за кожного вони вибрали між людьми своїх селищ по кілька охочих супроводити мене на берег Папуа-Ковіай. Майор Гесіра сказав, що я можу покластися на п'ятьох з його людей; радья Кілу запропонував мені взяти трьох, радья Кільвару – двох, Оран-Кая-Кваус – двох, майор Кільтяй – двох, майор Кефінг – трьох; разом сімнадцять чоловік. Я доручив радьї Муда-Кільвару, молодій людині, обличчя якої мені подобалося, сказати мені, скільки треба взяти саго, сушеної риби та м'яса, щоб прохарчувати людей, яких буде (рахувати також моїх трьох слуг) дев'ятнадцять або двадцять, протягом п'ятьох місяців. Він обіцяв мені скласти кошторис усього потрібного на другий день. Я повідомив майора Гесіра, що огляну його урумбай другого дня, і, попрощавшись з старшинами, повернувся на кутер.