Серед бурі

Сторінка 10 з 10

Грінченко Борис

Грицько
Чому не можу взяти
Я кулю сю до себе в тіло,— хай
Умер би я, а ти була б здорова.
Оксана
Я дякую, мій братіку, тобі...
Як дуже враз у грудях заболіло.
Крицький
Перенести б додому пані,— там
Оглядіти і рану можна буде.
Оксана
Ой ні, мене вже не займайте ви…
Я хочу тут... Його я тут діждуся…
Змовкають. Стріляння чути раз-у-раз.
Крицький
Завзятий бій!.. І наче дужче все…
Ні, затиха... Тепера чути далі,-
Се ворогів погнали... Наші б’ють!
Оксана
Мій господи, коли б мені діждатись!..

Грицько
Яка бліда ти, сестро, Боже мій!..
Оксана
Дарма... дарма!.. Аби достало сили Діждатися...

Крицький
Та діждетесь!.. Ось-ось
Всі вернуться, і пан полковник прийде…
Тоді ми вас мерщій перенесем,
Щоб дома ви були... і лікар буде
Вас гоїти…
Оксана
Чом Василя нема?
Так довго вже!..
Грицько
Ось чути,— йдуть неначе…
Крицький
Уже ідуть, вертаються назад.
Козак убігає.
Козак
Подужали!.. Ляхів прогнали з міста!
Козак 2
(убігає)
З потугою гетьман Петро іде;
Злякавшися, ляхи знімають табор.
Оксана
Хвала тобі, мій господи святий!..
Коли б його побачити, то більше
Не треба вже нічого…
Крицький
Йде полковник.
Коваленко швидко ввіходить і кидається на поміст, за їм кільки козаків стають біля помосту.
Коваленко
Голубочко, моя єдина зоре!
Нахиляється над Оксаною. Грицько підводиться і стає далі. В сей час ударено за сценою в сурми і виходять збройно й з прапором козаки-дорошенківці, а за їми й кальницькі.
Крицький
(до сурмачів.)
Гей тихо!.. Цить!
(Показує на Оксану. Сурмачі відразу стихають і всі стають мовчки.)
Коваленко
(до козаків.)
Керею дай! На їй
Перенести!
Оксана
Не треба... умираю... Не покидай!
Коваленко
Навіщо кажеш так? Ти житимеш!..
Оксана
Вже смерть приходе, чую…
Коханий мій, прощай, прощай навік!
Коваленко цілує її, вона обніма його за шию і так кільки часу, припавши до його, держить його.
Іще!.. Іще!.. Як гарно!.. Годі вже!..
(Вона пускає руки, він підводить голову.)
Оксана
(до Грицька.)
Йди, братику!
Грицько підходить і схиляється над нею.
Мій дорогий, мій добрий!
Щасливий будь!.. Спасибі!.. Прощавай!
(Цілує Грицька, він підводиться.)
Мій світоньку ясний!.. Мій рідний краю,
Прощай і ти!.. Не нажилася я!..
Мій людоньку! В сльозах живеш ти, в горі,
Хай Бог тобі спокою й щастя дасть!..
Живи, цвіти!.. Зорею ясно сяй!..
(Підводиться.)
Василечку, ще поцілуй востаннє!..
Коваленко цілує.
Прощайте всі!.. Коханий, прощавай!..
(Падає мертва.)
Завіса
У Чернігові, 1897.
1 Уся пісня співається за сценою, на сцені тільки два останні вірші

2 А це як зручно розляглися біля вогню схизмати (польськ).

3 А нам уже й палити нічого (польськ).

4 Попалили всі хати, які були в нашім закутку. Залишили три тільки, щоб на час дощу було де сховатись (польськ.).

5 А геть! Місце нам! (польськ.).

6 А то ти, схизмате, нас ганьбиш (польськ.).

7 Не чіпай його! (польськ.).

8 Він не дозволив нам погрітися тут! (польськ.).

9 Нам це ні до чого! Як хлоп знахабнів. Але згадаєш, хаме! Колись, може, здибаємося, то розквитаємося в той же час. Ходімо, панове-браття! (польськ.).