Привітавши Ружеро, Страшило запитав його:
— Скажіть, мій друже, невже вам потрібні аж семеро королів і вся ця челядь навколо них, яку вам доводиться утримувати?
Ружеро, подумавши, відповів:
— Правду кажучи, особливої потреби в них нема. Але народ звик… І потім кожен король і вся його челядь спали шість місяців з семи.
— А на сьомий бенкетували за рахунок простих людей?
— Це правда, — зніяковіло погодився Ружеро.
— То чому б вам не приспати всю цю компанію загалом? — запитав Страшило.
— Усіх сімох королів?! — вигукнув Ружеро. — Це чудова думка! Але… ось яка біда: адже вони здогадаються, що тут прихований злий замір, і не погодяться.
— А якщо їх так приспати, щоб вони про це й не підозрівали?
— Це важко, сказав Ружеро. — Зараз царює Ментахо, він дуже розумний і здогадливий.
— Ми приспимо і його, і розум йому не допоможе. Лестар, друже, розкажи, що сталося з вами в печері.
Почувши розповідь про те, як люди заснули від випарів чудодійної води, Ружеро вигукнув:
— Це зовсім міняє справу. Ми зберемо туди всю цю юрму, і хай їх непомітно здолає чарівний сон. Але ось іще одна перешкода: адже і ми, організатори цієї затії, також заснемо разом з ними. А якщо ми не появимося, то це виглядатиме підозріло.
— Не турбуйтеся, — сказав Лестар. — У нас на цей випадок є талісман.
І він розповів Хранителеві часу про властивості діамантів.
Ружеро був у захваті.
— Тоді вирішено! Ми приспимо всіх цих дармоїдів, країна зітхне вільно.
— А потім? — спитав Страшило.
— Що — потім?
— Коли вони прокинуться?
— Якщо вони залишаться поблизу джерела вони не прокинуться, — заперечив Ружеро.
— Але дозвольте, мій друже, — повагом мовив Страшило — це буде справжнісіньке вбивство!
— Вибачте, ваша величносте, я про це не подумав. Доведеться перенести їх у Веселковий палац, і хай вони сплять собі у своїх коморах.
— А потім? — наполегливо запитав Страшило.
— Що потім? — роздратовано перепитав Ружеро.
— Адже ж вони коли-небудь все-таки прокинуться!
— А ми їм знову дамо води, — невпевнено сказав Хранитель часу.
— Тоді ліпше вже залишити їх помирати у Священній печері — насмішкувато вигукнув Страшило. — Це буде швидше, і вам менше турбот.
— Ваша величносте, поясніть, я вас не розумію, — благав Ружеро. — Ваші думки надто глибокі для мене, адже недарма жителі Смарагдового міста прозвали вас Тричі Премудрим!
— А ви про це чули? — поблажливо усміхнувся Страшило. — Добре, я вам поясню свою ідею. Після чарівного сну ці люди прокидаються подібними до немовлят, — чи не так?
— Так!
— Їх знову виховують протягом кількох днів, нагадують про те, що вони знали, але забули?
— Так!
— То що вам заважає переконати того ж короля Ментаха, коли він прокинеться, що до свого чарівного сну він був не королем, а ковалем, слюсарем або землеробом, і допомогти йому оволодіти основами відповідного ремесла?
Якби грім ударив біля ніг Ружеро, він не був би так вражений. На обличчі Хранителя часу засяяла радісна усмішка.
— Ваша величносте, ви — найбільший мудрець у світі! — вигукнув він.
— Ну, це давно всім відомо, — скромно відповів Страшило.
СІМ ХИТРИХ НАМІРІВ
адість Ружеро тривала недовго. Один із придворних передав Хранителеві часу, що його хоче бачити сам король Ментахо.
Ружеро з'явився у призначений час. Король провів його у маленьку кімнату, щільно причинив двері. З огляду на таку обережність Ружеро зрозумів, що розмова буде секретна.
Ментахо посадив відвідувача у м'яке крісло, сам сів навпроти.
— Як поживаєте, дорогий мій друже? — люб'язно почав король. — Здається, у вас багато турбот?
— Дуже багато, — підтвердив Ружеро.
— Ви повинні берегти своє дорогоцінне здоров'я, і частину своїх турбот треба перекласти на інших, — вів далі Ментахо незвично лагідно.
Це примусило Хранителя часу насторожитися. Ніколи ще Ментахо з ним так не розмовляв.
"Обережно, Ружеро, — сказав сам собі старий. — Король хоче добитися від тебе чогось дуже важливого".
— Так, до речі, — ніби між іншим кинув Ментахо, — я чув, що розчаклування Священного джерела наближається до завершення?
— Ви не помиляєтесь, ваша величносте!
— І от у зв'язку з цим мені спала на думку одна потішна ідея, — нервово засміявся Ментахо. — Не знаю схвалите ви її чи ні, мій дорогий друже?
— Кажіть, ваша величносте!
— Перша черга спати — моя, — говорив король, — але, правду кажучи, останнім часом я переконався, що чарівний сон не таке вже й благо і що життя набагато цікавіше, особливо, коли ти — король!
— Тоді залишайтесь королем, — стримано мовив Ружеро.
— Так, але король, що править, і король, що чекає своєї черги правити, — зовсім різні речі!
— Я не розумію вашої думки, скажіть ясніше.
І Ментахо пішов навпростець:
— Я влаштую бенкет для своїх братів та їхніх, придворних. У вино, яке їм подаватиметься, ми добавимо Сонної води (бажано якнайбільше!) і хай ця компанія засне чарівним сном!
Помітивши здивування співрозмовника, король сухо спитав:
— Вам не подобається моя ідея? Може, ви думаєте, що хтось з інших королів здатен ліпше за мене керувати державою?
Ружеро подумав: "Якщо я не погоджуся, Ментахо знайде собі інших помічників, і нам усім загрожуватиме небезпека".
І він висловив цілковиту згоду з планом короля. Той розчулився і обіцяв Ружеро великі блага:
— Ви у країні станете першим після мене, я вам побудую палац, не гірший за Веселковий!..
— Я не потребую нагород, ваша величносте, — сказав Ружеро. — Покладіться на мене, і все буде зроблено.
— Але нікому ні слова, особливо Еллі та всім іншим горішнім!
— Цілковита таємниця! — запевнив Ружеро. — Але ви самі нічого не починайте, цим можна зіпсувати справу. Коли настане час діяти, ви будете попереджені.
Він попрощався з королем Ментахо, а наступного дня його викликав король Барбедо.
Товстий лисий Барбедо зовсім не був схожий на статечного Ментахо з красивим обличчям і прихильною усмішкою. Але коли він провів Хранителя часу до свого кабінету й ретельно причинив двері, щось у поведінці Барбедо було дуже подібне на Ментахо. І це зразу впало у вічі здогадливому Ружеро.
"Ну, тут теж справа нечиста…" — подумав він.
Король почав розмову здалека, але Ружеро зрозумів його зразу. І він зовсім не здивувався, коли Барбедо після довгих підходів запропонував йому приспати усіх його суперників, щоб він, Барбедо, міг царювати стільки часу, скільки відведено йому долею, а потім престол хай перейде його старшому синові. А ті інші? Ну, нехай сплять собі з миром, адже вві сні вони не матимуть ні турбот, ні тривог…