— Досить з мене чарівників і чарівниць та всіляких там чародійних справ! — мовив він. — Остогидло мені все це до смерті.
Еллі і Чарлі Блек вирушили удвох, захопивши з собою Тотошка. Коли вони підійшли до Великої пустелі, дядько Чарлі, майстер на всі руки, дістав з рюкзака інструменти і зробив сухопутний корабель на чотирьох широких колесах. Піднявши на ньому вітрило, мандрівники перетнули пустелю, хоч мало не загинули від спраги, коли їх притяг магічний Чорний камінь Гінгеми. Потім вони перебрались через гори і опинилися в країні Жуванів. Там Еллі і моряк дізналися, що їм треба здолати підступного Урфіна Джюса та його дерев'яних солдатів.
Але вони не злякались, покликали на допомогу Лева і вирушили в Смарагдове місто дорогою, викладеною жовтою цеглою. Тут на Еллі та її друзів, як і першого разу, чатувало багато небезпек, та винахідливість моряка допомогла їх здолати. Коли вони наблизились до Смарагдового міста, виявилось, що проникнути туди не можна, воно було оточене солдатами й поліцейськими. Урфіна Джюса.
Еллі подула у срібний свисточок, і перед нею з'явилася фея Раміна, королева польових мишей. Раміна розповіла дівчинці, що неподалік починається підземний хід, який веде в підвал тієї вежі, на маківці котрої ув'язнені Страшило та Дроворуб. Але королева мишей попередила Еллі, що цей хід йде повз Країну Підземних рудокопів, і радила бути обережною та не втручатися в їхні справи.
Попередження було дуже доречним Еллі мало не заплатила життям за свою цікавість коли розглядала чудеса підземного світу з випадково виявленого віконця. Вартовий, який літав на драконі під стелею Печери, пустив у неї стрілу, та дівчинка дивом уціліла.
Поки відбувалися всі ці події, Урфін керував Чарівною країною. Але невесело йому жилось. Щоб розважитися, він влаштовував бенкети, але ніхто з жителів міста не приходив на них, а слухати улесливі слова міністрів королю набридло.
Урфін почув, що в країну повернулась Еллі зі своїм дядьком, якого маленькі Жували прозвали "Велетнем із-за гір". Готуючись до боротьби з прибульцями, Урфін Джюс виготовляв усе нові й нові партії дерев'яних солдатів, оживляючи їх чарівним порошком. Ця робота страшенно втомлювала його, та згодом цілющий порошок скінчився.
Незважаючи на усю пильність поліцейських і дуболомів Еллі та Чарлі Блек визволили з полону Дроворуба, Страшила, Довгобородого Солдата і Вартового Брами Фараманта, й усі вони попрямували до Фіолетової країни. Там вони озброїли Мигунів і виступили з ними проти дерев'яної армії Урфіна Джюса. Головною надією моряка була витесана зі старої колоди дерев'яна гармата, для якої Чарлі Блек сам зробив порох.
І гармата не підвела. Один єдиний її постріл вирішив результат битви. Дерев'яні солдати боялися вогню, і, коли на їхні голови посипались палаюче ганчір'я й розпечене вугілля, у боломи, охоплені панікою, кинулись врозтіч.
Урфін Джюс потрапив у полон. Його засудили й відправили у вигнання. На пропозицію Страшила войовничим дуболомам замість лютих пик вирізали веселі, усміхнені обличчя, і вони стали сумлінними трударями.
Зрадники, які служили Урфіну Джюсу, були покарані, лише найголовніший з них, перший міністр Руф Білан кудись щез.
І знову маленька дівчинка Еллі Сміт з Канзасу попрощалась з вірними друзями.
КАТАСТРОФА
уф Білан утікав. Його короткі товсті ноги плуталися, дихання з хрипами виривалось з широко розкритого рота. Ліхтар гойдався у тремтячій руці Руфа, ледь освітлюючи шлях.
Зупинитись би, відпочити!.. Але ззаду долинав тяжкий тупіт ніг Залізного Дроворуба. І нездоланний страх гнав утікача вперед.
Звістку про рішучу битву і розгром дерев'яної армії принесли Руфу Білану швидконогі поліцаї, які втекли з поля бою. Інші королівські радники, колеги Білана, вирішили покаятись перед народом і попросити пробачення. Але їхня вина була незначною у порівнянні зі злочином Руфа. Навряд чи його б помилували за ганебну зраду. І Руф Білан вирішив сховатися.
Але у всій Чарівній країні не знайшлося б людини, яка б сховала Білана від народного гніву.
"Я заховаюсь у підземному ході", — вирішив Білан.
Зрадник так поспішав залишити місто, що не взяв з собою нічого з їжі, а прихопив лише ліхтарик з маленькою лампочкою всередині адже в підземному ході вічні сутінки.
Крадькома Руф Білан пробрався в підвал вежі, на верхньому майданчику якої були раніше в полоні Дроворуб і Страшило. Цей підвал відділявся від підземелля міцними дверима. Але в дверях моряк Чарлі випиляв отвір, коли разом з Еллі та її друзями з'явився сюди визволяти полонених. Через цей отвір і вибралися на волю Дроворуб і Страшило, а тепер дивом протиснувся і товстий Руф Білан.
Утікач поквапливо видобув вогонь запалив гніт ліхтарика й кинувся в темінь підземелля. Незабаром він почув за собою тяжку ходу Залізного Дроворуба. Той гукав:
— Повернись, божевільний чоловіче! У Печері чудовиська! Тобі загрожує смерть!..
Але для засліпленого страхом Руфа Білана все на світі здавалось кращим за повернення до рідного міста, яке він зрадив. Жах гнав його вперед, і нарешті помітивши в стіні підземного коридора чорний отвір, Руф не роздумуючи, кинувся в нього. Перед ним відкрився вузький звивистий прохід, і Руф Білан, намагаючись не шуміти, прокрадався далі й далі. Кроків і голосу Залізного Дроворуба вже не було чути: мабуть він загубив слід утікача.
— Врятований! — щасливо зітхнув Руф Білан, упав на кам'яну підлоту й втратив свідомість.
Ліхтарик випав у нього з рук, лампочка, мигнувши, погасла, непроглядна пітьма оточила Білана.
Руф Білан очуняв Він не знав чи довго лежав у запамороченні, але його руки і ноги заніміли, він ледве підвівся. Тільки тепер він цілком збагнув увесь жах свого становища. Один, без їжі та води, без світла, тому що олії в ліхтарику вистачить ледве на три чотири години…
"Піду назад і здамся, — вирішив Білан Там мені, можливо збережуть життя, а тут я загину від голоду і спраги в страшних муках…"
Він засвітив ліхтарик і пішов. Та після запаморочення Руф Білан не зміг знайти потрібний напрямок і не наближався до коридора, що залишив позаду, а віддалявся від нього. Але зрозумів це Білан лише тоді, коли вузький хід розширився і перетворився у велику круглу печеру, в стінах якої виднілось кілька отворів.