— "Так би то й посадить!.. отсе-б то я так и послухаю, коли не захочу!.. як раз на таку й напав!" одповіла Рися почервонівши и стала против вікна. Для неі показалось неприятним, що Семен вважає іі наче малу дитину, котру ґувернантка може посадити "за книжку". Одначе Рися не хотіла, щоб Джур примітив, що слова Семена образили іі. Трохи згодя, дивлячись у вікно, Рися сказала: "Господи! коли отсей дощ перестане... наскучив він мені; не можна через ёго й з хати вийти... сиди наче в келіі черниця."
— "Ви б заспівали," озвався до неі Джур.
— "Не хочу!.. я під дощ не люблю співать." И з сим словом Рися пішла у другу кімнату, сіла собі у куточку и стала читать.
"Давай дальше грать," сказав Семен Джурові.
— "Не хочу, обридло," одповів Джур и заходив по салі. Жук закусив чогось губу и мовчки сів до рояли; а Джур, пройшовши кілька разів по салі, повернув у ту кімнату, де сиділа Рися.
— "Що се ви читаєте?" спитав він у неі; и заглянувши у книжку, додав: "невідь що! нісенітницю!"
Рися заіскрилась и спитала: "Чого се так, що нісенітниця?"
— "Того, що у нас нікому ще йти у ті університети, про котрі ви читаєте. Учора позаводили дівочі ґімназиі, а сегодні давай вже ім університет!"
— "По вашому-ж як? зовсім не треба університета за для женщин, чи як?" спитала Рися Джура, пускаючи и докір и иронію.
— "Я сего не кажу: я говорю, що ще рано заводить університет; а чи треба, чи не треба ёго у нашім часі, про се треба спитать самих женщин; нехай вони скажуть."
— "Вони й говорять, що треба, и треба..." задзвеніла з жаром Рися.
— "А. кілько іх говорить?"
— "Повинно, що не одна."
— "Коди іх багацько, коли ім справді треба університета, нехай зложуться, зберуть гроші й заведуть..."
Рися не втерпіла, скочила з свого місця и строго спитала Джура: "ви шуткуєте, чи правду говорите?"
— "Чисту правду... та, здається, ви сердитесь, Орино Йвановно!"
— "Не можно й не сердиться, коди чуєш, як розумний чоловік, чоловік освічений, чоловік котрий видає з себе ліберала, стане верзти отаке, як ви..."
— "Еге!.. годі! годі! бачте, ви починаєте вже лаять мене..." перебив Рисю Джур. Ёму бажалось, як кажуть, вивідать у неі ума и не хтів, щоб вона сердилась на ёго; а найбільш не хотів він, щоб Рися вважала ёго за консерватора.
— "Лаяться я й не думаю," одповіла Рися, "а справді чудно якось слухать те, що ви говорили!.. Я вам: "отче наш", а ви мені "од лукавого." Хиба таки ви справді щиро говорили?... Хибаж таки ваші університети заведені на приватні, на зібрані гроші? хиба вони орудуються коштом приватним, а не государственним? Отсе вам раз! а друге ось що: як по вашому зробить тогді, коли вчиться в університеті показалася хіть у таких тілько дівчат, котрі убогі, не мають спроміжности; з чого ж вони зберуть таку велику сумму, якоі треба на те, щоб завести університет?"
— "Нехай дають, хто що може!"
— "Але кому вони давати муть? хто від них приймати ме? Чудно, тай годі!.. Та я й не вірю, щоб ви такі неподібні речи вели од щирого серця... се ви туман пускаєте, дражните мене."
— "Ні!" сказав Джур: "та тривайте, ще ось що: я почав з того, що хто піде в той університет?.. питаю вас: ви пішли б?"
— "Отак ви и всі!.. гукаєте про-Біг: "давайте нам університет!" — а нехай завтра дадуть вам ёго — то й стояти муть порожними авдиториі: бо одна скаже: я й рада б, так спроміжности не маю; друга заговорить, що вона не приготовлена; трейтя..."
— "Годі! годі!" перебила Джура Рися. "Знаю, що дальше: "пята, шоста, сема и т. д." Так ви усі еманципатори,.. у вас одна річ, "роля женщини призначена ій самим іі полом..."
"Постійте! пустіть и моє слово до гурту," озвався Жук, стоячи на порозі и вслухавшись в спір сестри з Джуром. "На ниві житя справді роля женщини обведена самою природою; єсть такі справи, до котрих женщина не може належати по своій фізичній природі, на пр. солдатчина; але ж и з сего не виходить того, щоб женщина мусіла потребовать меньшоі освіти ніж мужчина! Чому женщина не може бути лікарем, учителем, судею, профессором и т. д.? Мені здається, що самий пол приневолює до того, щоб женщина була просвічена не менш як й мужчина, бо женщини перша природна роля — єсть роля матери; значить — роля найважнійша в громадянскому житьі: роля воспитальниці!.. які будуть неньки, такі й діти... Я стою за те, що у чоловічестві усе лихо залежало, залежить й залежати ме ще довго од женскоі темноти!. Яким духом напоєна мати, таким вона напоіть и своіх дітей..."
— "Одначе наші нені," вмішався Джур, "були напоєні духом крепацтва, неволі, а не напоіли нас тим духом..."
"Бо прийшов свій час, прийшла своя година, прийшла смерть крепацтва; але скілько-ж віків народ терпів неволю, скілько віків чекали ми сего часу!.. Отже коли-б женщини, коли-б матери були освічені, напоєні духом волі, не проходили-б цілі столітя, покіль знеслось рабство!.. Рабині родять рабів! се така аксіома як и те, що на вербі не ростуть грушки..."
— "Чом же сієі аксіоми не засвоіли собі женщини?" спитав Джур.
"Гм! чому не засвоіли... Сидячи з звязаними ногами не побіжиш! Сидячи у духовній тюрмі — відкіль би вони освітились промінєм розвою и науки..."
-"Отже," перебила Рися, "люде теперечки мізкують, щоб випустить нас из тюрми, а пан Джур каже, що не треба..."
— "Я сего не кажу: я кажу, що ще рано заводить університет, бо нікому буде у ёму вчиться..."
— "Рано хиба через те, що нікому буде вчить," сказав Жук.
— "Як нікому? хиба у Києві, у Харкові, у Одессі нема профессорів?" спитав з дивовижею Джур.
"Як нема! єсть! але з тієі профессури, може, чи знайдеш и двох таких, котрі годились би профессоровати у женскому університеті. Наша профессура — се стара каліч, напоєна таким духом, котрий своєю вонею вбиває молоді орґанізми. Нове вино — треба лить в нові судини... В університеті молодіж повинна не тілько освічаться наукою, але й розвиваться духом... Головнійша підвалина університетскоі освіти дух... А ти скажи мені, Антоне! поправді: яким духом напоєні наші профессори? духом користи, еґоізму, бюрократизму..."
— "Не всі-ж, єсть між ними люде и з инчим духом," одповів Джур.
"Один або два, — се не богато: а останні — загалом еґоісти, котрі давно кинули науку, давно ведуть своє профессорске діло аби як, формально, а головна річ — котра заложена на акциях, обліґациях, на легкій наживі без праці... Ну, коли таким духом наповать и освічать женщину в університеті, так лучше нехай вона буде не освічена..."