Селище

Сторінка 80 з 92

Кір Буличов

— Краще б я не знаходив його, — такими були останні слова астронавта.

Він раптом зрозумів, що смертельно втомився за цей день і нікого не хоче бачити. Ні правильної Клавдії, ні доброї Саллі. Вони чужі для нього, якщо, підкоряючись закону, людина продовжує усвідомлювати свою помилку перед силами, вищими за закон.

Клавдія не спала цілу ніч, бо їй було страшно спати. Вона не була на кораблі, але бачила плівки, відзняті Павлишем. Її уява була достатньо розвинена, щоб уявити себе на мертвому кораблі.

Варто було їй заснути, як мертвий корабель оживав і люди, які повинні були вдруге померти, приходили до неї, ставали майже поруч і намагалися щось сказати. З ними потрібно було сперечатися, переконувати, що вона тільки виконує свій обов'язок, а вони не розуміли і погрожували, хоча їхніх облич вона не бачила, намагалася побачити, але не бачила... Нажахана Клавдія прокидалася і намагалася не заснути знову. Їй здавалося, що вона не спить, і тільки новий прихід тих людей свідчив про те, що вона знову заснула...

До ранку ця безкінечна боротьба з людьми "Полюса" вимучила її настільки, що вона зрозуміла — переконати їх не вдасться і доведеться дати їм спокій. І ця думка принесла таке полегшення, що Клавдія відразу міцно заснула, глибоко і без сновидінь. Коли вона прокинулася, було близько десятої — станція була порожня. Павлиш і Саллі полетіли, не розбудивши її.

Клавдія піднялася, голова страшенно боліла, вона намагалася пригадати сцени нічних жахіть, але вони були якимись безформними і безглуздими. Вона зрозуміла, що не наказувала Саллі летіти з Павлишем, хоча, звичайно, літати удвох правильніше...

Клавдія умилася крижаною водою, зробила гімнастику, випила філіжанку міцної кави — ці звичні дії не виправили тягучого, мерзенного настрою, але повністю стерли з пам'яті нічні жахіття. Вона уявила собі, як Павлиш летить, сидячи поруч з Саллі, і вони посміюються, згадуючи вчорашні дебати, можливо, навіть говорять про неї з насмішкою. Звісно, з насмішкою, а Саллі зі всім погоджується... Клавдія не викликала катер. Накази не відміняють. Він буде виконаний, інакше завтра на станції буде анархія.

Зрештою, це тільки епізод, не більше як епізод. Давно мертвий корабель, давно мертві люди... Освоєння космосу не буває без жертв. І якщо не підкорятися дисципліні, то жертви будуть ще більші.

І Клавдія спробувала зайнятися справами.

***

Казик поспішав, він тепер знав, як треба йти — болото обійти вище, через ряд пагорбів, а потім різко звернути до того місця, де річка розтікається між каменями і стає мілкою.

Біля ріки він затримався, підшукав спокійне місце, де вода була, наче дзеркало. Не таке, звичайно, як те, що Мар'яна залишила в селищі, але все ж можна було себе побачити. Він навіть здивувався — обличчя стало таким вузьким і темним, що світилися лише білки очей. А волосся перетворилося у застиглу кашу.

Зачесатися було нічим, але мився Казик хвилин п'ять — і просто водою, і намулом. Він розумів, звісно, земляни будуть ним незадоволені — Казик зовсім за собою не слідкує, не даремно його завжди сварить тітка Луїза.

Він перейшов убрід через річку, правда, в одному місці води було по пояс, і страшенно замерз, тому далі у лісі побіг, щоби зігрітися. Ліс був рідкий, сосновий, світлі синюваті стовбури відхилялися від нього, боялися шуму, ліан-хижаків він зрізав ножем — хороший ніж, може, Дік йому подарує пізніше, бо Казик залишився без ножа... Він обов'язково попросить у земних людей книгу з географії. Найперше, що він зробить, коли все закінчиться — попросить книгу з географії з кольоровими малюнками. Старий казав, що бувають книги з об'ємними і рухливими малюнками. А що ще потрібно людині?

***

Олегові не було холодно. Сніг, що сипав густо і вперто, спочатку вкривав палатку твердою сніговою крупою, а потім, перетворивши її на сніговий пагорб, затих, задоволений тим, що відновив чистоту і білизну гірської долини, став важким і теплим.

Олег дуже втомився, хотів спати, думки вертілися хаотично і ліниво. Вчора вони йшли цілий день, намагалися весь час підніматися угору. Вони вже знали, що заблукали, але не переставали сподіватися, що все-таки вийдуть до перевалу, нехай і не в потрібному місці, це не так важливо — тільки б вирватися за хмари, нагору, туди, де немає безконечної заметілі.

Вони впали, — сили забракло навіть на те, щоб підігріти води, — навіть не дочекалися темряви. У сірій імлі, мовчки, наче виконуючи домовлений ритуал, вони розстелили палатку, утримуючи її, щоб не здуло вітром, потім загорнулися у неї і покірно лежали, відчуваючи, як запона стає важчою від снігу.

Вночі Олег прокинувся, — а може, йому здалося, що він прокинувся, — від жалості до матері. Він вже здогадався — саме тоді, вночі, у сні, — що ніколи більше не побачить її. І йому стало страшенно шкода її, тому що тепер мати, навіть якщо їх знайдуть і привезуть на Землю, усіма думками залишиться тут, на планеті, у неї більше нічого не залишилося. І йому стало соромно, як часто він говорив з нею різко і не хотів слухати її розповідей про батька і колишнє життя. Олег заплакав і мовчки, щоби не розбудити Сергієва, просив у матері пробачення.

***

Клавдія сіла за стіл попрацювати. І нічого у неї не виходило.

Через кілька хвилин вона упіймала себе на тому, що тупо дивиться у вікно. Ліс за ці тижні змінився: літо примусило розпуститися листя на деревах — маленькі зелені кульки на довгому волоссі гілок; мох випустив молоді пагони, які ледь тремтіли, коли близько пролітала комаха, намагаючись вхопити здобич; лишайники настовбурчилися і повільно дихали; у гущавині з'явилося значно більше тварин — чи поприходили з півдня, чи прокинулися після зимового сну. Ліс викликав у Клавдії огиду, але й притягував її. Це було дивовижне бажання, яке охоплювало її, як спрага — вийти в цей ліс і пройтися по ньому просто так, без скафандра, і нічого не боятися.

Ні, так не годиться, спам'яталася Клавдія і примусила себе думати про роботу...

Бракувало ще цього корабля! Гробниця Тутанхамона!

Клавдія була емоційна і сентиментальна жінка, але намагалася приховати це від оточуючих, бо інакше їй не місце у Дальній розвідці. Вона звикла за останні роки придушувати почуття, яких соромилася, і підтримування репутації обчислювальної машини, за що її поважали, але не любили, здавалося метою її життя. Дивно, що Клавдія не здогадувалася, що Срібляна та Саллі працюють з нею вже не в першій експедиції зовсім не тому, що Клавдія методична, працьовита і пунктуальна. Навпаки, вони любили іншу Клавдію, ту Клавдію, яку вона приховувала навіть сама від себе. Бачили, розуміли її і звично ігнорували суху маску начальниці. Вони обидві опікали Клавдію, як недолугого сина, якого не люблять однокласники в школі, зануду і відмінника, бо знали, що вдома, коли ніхто не бачить, він зовсім інший — і годинами панькається з хворим котиком, малює квіти чи випилює з дерева рицарський замок.