Селяни

Сторінка 7 з 99

Оноре де Бальзак

Авона, невеличка річка, що вбирає в себе вище над Коншами численні струмки, частина яких починається в Егах, сама впадає біля Віль-о-Фе в одну з найбільших приток Сени. Географічне розташування Авони, придатної для сплаву приблизно протягом чотирьох льє, надало, після винаходу Жана Руве[49], всієї їх цінності лісам Егів, Суланжа і Ронкероля, розкинутих по гребеню пагорбів, під якими протікає ця чарівна річка. Егський парк забирає найширшу частину долини між річкою, облямованою з обох боків лісом, так званим Егським, і великим королівським шляхом, позначеним до обрію старими покрученими в’язами на боці, паралельному так званим Авонським горам, які й утворюють перший уступ розкішного амфітеатру, називаного Морваном.

Хоч яке вульгарне це порівняння, але парк, розташований у глибині долини, був подібний до величезної риби, голова якої досягала села Коншів, а хвіст – містечка Бланжі, бо, розтягнутий більше в довжину, ніж у ширину, він у середині своїй має приблизно двісті арпанів, тоді як налічує ніяк не більше за тридцять арпанів біля Коншів і сорок біля Бланжі. Розташування цього маєтку між трьома селищами, в одному льє від маленького міста Суланжа, звідки добре видно цей рай, може, й розпалило війну і спричинило ті гострі виступи, які переважно й становлять інтерес цього оповідання. Коли краєвид цього райського куточка Егів чи з широкого шляху, чи з найвищого пункту Віль-о-Фе вводить проїжджих у гріх заздрощів, чи могли бути мудрішими багаті городяни Суланжа або Віль-о-Фе, які милуються цим краєвидом безперервно?

Ця остання топографічна деталь була потрібна, щоб дати зрозуміти розташування і призначення чотирьох брам, які ведуть в егський парк, звідусіль оточений муром, крім тих ділянок, де природа відвела місце мальовничим ландшафтам і де вирито глибокі рови. Ці четверо брам, що звуться Коншською, Авонською, Бланжійською і "в’їзною", так добре передають дух тих різних епох, коли їх було побудовано, що в інтересах археологів ми опишемо їх, хоч би так само стисло, як Блонде вже описав в’їзну браму.

За тиждень прогулянок з графинею шановний співробітник "Журналь де Деба" грунтовно вивчив китайський павільйон, містки, острови, монастирський будиночок, швейцарську хижу, руїну храму, вавілонський льодовик, альтанки, – одне слово, всі викрутаси, винайдені творцями саду, до послуг яких було дев’ятсот арпанів; отже, він схотів зробити напад на джерела Авони, які генерал і графиня щодня вихваляли йому, укладаючи щовечора на завтра плани їх відвідання і забуваючи їх щоранку. І справді, на ділянці над егським парком Авона дуже нагадує гірський струмок. То вона викопує собі річище між скелями, то ховається, немов у глибокому чані; там до неї раптом вливаються водоспадами струмки, тут вона розстилається, наче Луара, омиваючи піщані мілини і роблячи судноплавство зовсім неможливим внаслідок безперестанної мінливості свого річища. Блонде обрав найкоротший шлях, через лабіринти парку, щоб вийти до Коншської брами. Ця брама заслуговує кількох слів, до речі, повних історичних деталей і про маєток.

Засновником Егів був один з молодших синів дому Суланжів, який забагатів через шлюб і побажав поглузувати з старшого брата. Такому ж почуттю ми зобов’язані казковими чарами Ізоли-Белли на Лаго-Маджоре[50]. У середньовіччі Егський замок стояв на Авоні. Від цієї фортеці збереглася тільки брама в порталі, подібному до тих, що бували в укріплених містах, з двома башточками для варти обабіч. Над склепінням порталу височіли величезні камені, прикрашені виткою рослинністю, прорізані трьома широкими віконними амбразурами з перехрестям. Гвинтові сходи, сховані в одній із башточок, ведуть у дві верхні кімнати; кухня ж міститься у другій башточці. Покрівля порталу, гостроверха, як в усіх старовинних будовах, відзначається двома флюгерами, що стирчать по обох кінцях вершка, прикрашеного примхливим кованим орнаментом. Не в усякому містечку знайдеться така розкішна міська ратуша. Спереду на замку склепіння ще красується герб Суланжів, що зберігся завдяки твердості добірного каменя, на якому його викарбував різець каменотеса: по блакитному полю три срібні патериці, усе перерізане поперечною смугою з п’ятьма золотими гострокінцевими хрестиками, і геральдичний розріз, привласнений молодшій лінії роду. Блонде розібрав девіз: "Je soule agir" ("Я звик діяти"), – один із тих каламбурів, які любили вигадувати хрестоносці із своїми прізвищами, і який нагадував прекрасне дипломатичне правило, на нещастя, як буде видно далі, позабуте генералом Монкорне. Двері, які відчинила перед Блонде гарненька дівчина, були з старого потемнілого дерева, скованого шматками заліза в шаховому порядку. Сторож, пробуджений рипом дверей, висунув носа в вікно, з’явившися в самій сорочці.

"Як! наші сторожі ще сплять в таку пору?" – сказав собі парижанин, вважаючи себе великим знавцем у справі охорони лісу.

За чверть години ходу він досяг річкових джерел на височині Коншів, і зір його був причарований одним з тих пейзажів, описові яких треба було б відвести, як і історії Франції, тисячу томів або одним єдиний том. Задовольнімося двома фразами.

Пузата, схожа на оксамит від листя карликових дерев і підточена знизу Авоною скеля, становище якої надає їй схожості з величезною черепахою, перекинутою над водою, утворює арку, крізь яку око охоплює невелику водну поверхню, ясну, немов дзеркало, бо Авона тут здається заснулою, а далі закінчується каскадами, що спадають з високих скель, де під напором води дрібний верболіз безперервно гойдається, наче ресори, взад і вперед.

За цими водоспадами – схили пагорба, стрімкі, наче одягнута мохом та вересом Рейнська скеля, і, як і вона, строкаті від проступів сланців, що там чи тут виливають білі піняві струмки, для яких постійно зрошувана й вічно зелена луговина становить водойму; далі для контрасту до дикого й відлюдного пейзажу, по той бік цього мальовничого хаосу, поза полями видно сади села Коншів, з купою будиночків і дзвіницею.

Оце дві фрази, – а схід сонця, а прозорість повітря, а вкриті росою луки, а поєднання води й лісу!?., уявіть самі!