Час, який з неминучості провів звільнений управитель в Егах, він використав для того, щоб створити своєму колишньому хазяїнові труднощі, уявлення про які може дати одна з коротеньких сцен, розіграних ним. Вранці в день свого від’їзду він постарався зустрітися з Курткюїсом, єдиним сторожем, якого він тримав в Егах, що за своїми розмірами вимагали принаймні трьох сторожів.
– Ну, що ж, пане Гобертен, – сказав йому Курткюїс, – у вас, отже, сталися нелади з нашим хазяїном?
– Тобі вже сказали!.. – відповів Гобертен. – Ну, так, генералові забажалось командувати нами, як своїми кірасирами. Він не знає бургундців! Пан граф невдоволений з моєї служби, а тому, що я не вдоволений з його ставлення, то ми з ним і посварилися, мало не до кулаків, бо він несамовитий, як та буоя… Бережися тепер, Курткюїс! Ех, старий, думав я дати тобі кращого хазяїна…
– Я це знаю, – відповів сторож, – і добре б вам послужив. Далебі, коли двадцять років знаєш один одного! Ви ж мене сюди поставили ще, як жила наша бідна, дорога, свята пані! І яка ж добра була пані! Тепер таких немає… Просто матір рідну ми втратили…
– Слухай-но, Курткюїс, коли ти схочеш, то можеш нам зробити велику послугу.
– Отож, ви лишаєтесь у тутешніх місцях? Нам казали, що ви вирядилися в Париж!..
– Ні, чекаючи кінця всьому цьому, я поки що займусь справами у Віль-о-Фе. Генерал не уявляє собі, який у нас край, і його тут зненавидять, от побачиш… Треба подивитися, як повернеться справа. Виконуй полегеньку свою службу, хоч він з тебе й буде вимагати взяти народ у шори, бо він добре бачить, куди зникає майно; та тільки й ти не такий дурний, щоб піддавати себе на прочухан, а то й на щось гірше від тутешніх селян, з любові до його лісів.
– Він звільнить мене, любий пане Гобертен, він мене звільнить! А ви ж знаєте, який я щасливий біля Авонської брами…
– Генерал скоро втратить смак до свого маєтку, – сказав Гобертен, – і тобі недовго доведеться бути без місця, якби він тебе ненароком і звільнив. До того ж, бачиш ти ці ліси… – сказав він, указуючи вдалину, – я буду в них сильніший за хазяїв!
Розмова ця відбувалася на полі.
– Сиділи б ці паризькі армінаки у своємy паризькому багні,– сказав сторож.
З часів міжусобиць XV століття слово "армінаки" (арманьяки, парижани, противники герцогів Бургундських) збереглося як лайливий вираз на окраїні Верхньої Бургундії, де воно в різних місцевостях зазнало різноманітних перекручень.
– Він туди повернеться, тільки побитим! – сказав Гобертен, – і ми колись зоремо егський парк, бо тримати для втіхи однієї людини дев’ятсот арпанів найкращої в долині землі – це означає обкрадати народ.
– Ще б пак! на це прожило б чотириста родин! – вигукнув Курткюїс.
– Коли хочеш мати два арпани на свою частку, ти повинен нам допомогти поставити цього грубіяна поза законом!..
В той самий час, як Гобертен вибухав цим прокльоном, шановний мировий суддя представляв славетному командирові кірасирів свого зятя Сібіле, в супроводі Аделіни й двох дітей, що всі прибули в плетеному візку, позиченому в брата суланжського лікаря, пана Гурдона, секретаря мирового суду, далеко багатшого за самого суддю. Це явище, таке суперечне для гідності суду, спостерігається в усіх мирових судах, в усіх судах першої інстанції, де прибуток секретаря набагато перевищує доход голови, між тим, як було б так природно призначити секретарям певну платню і відповідно зменшити процесуальні витрати…
Задоволений простодушністю і вдачею шановного судді, а також граціозністю й приємною зовнішністю Аделіни, – обоє вони були цілком щирі у своїх обіцянках, бо ні батько, ні дочка нічого не знали про дипломатичну місію, покладену Гобертеном на Сібіле, – граф одразу ж запропонував цьому молодому і зворушливому подружжю умови, які за становищем прирівнювали управителя до супрефекта першого класу.
Павільйон, побудований Буре для прикрашення місцевості і для квартири управителя, той вишуканий будинок, який був житлом Гобертена, і архітектуру якого досить визначено в нашому описі Бланжійської брами, – павільйон цей було відведено для родини Сібіле. Генерал не відібрав коняки, яку мадмуазель Лагер надавала Гобертенові з огляду на розміри маєтку, на віддаленість ринків, де укладалися угоди, і на потреби нагляду. Він призначив Сібіле двадцять п’ять сетьє пшениці, три бочки вина, дров за потребою, вдосталь вівса й сіна і, нарешті, три проценти з чистого прибутку. Там, де мадмуазель Лагер мала одержувати у 1800 році понад сорок тисяч ліврів прибутку, генерал, після зроблених нею численних і значних земельних придбань, у 1818 році цілком резонно хотів мати шістдесят тисяч. Отже, новий управитель міг колись почати заробляти близько двох тисяч франків готівкою. При готовій квартирі, провізії й опаленні, не знаючи ніяких податків, при безплатному коні й домашній птиці, граф ще дозволив управителеві завести город, обіцявши не дуже чіплятися до оплати кількох зайвих робочих днів садівника. Усе це, безперечно, повинно було становити понад дві тисячі франків. Ось чому для людини, яка в оціночному управлінні заробляла тисячу двісті франків, посада управителя Егами була переходом від злидарства до багатства.
– Приділіть увагу моїм інтересам, – сказав генерал, – і це буде не останнім моїм словом. Для початку я міг би дістати вам посаду збирача податків по Коншах, Бланжі й Серне, відокремивши її від збирання податків по Суланжу. Нарешті, коли ви доведете мій прибуток точно до шістдесяти тисяч франків, ви одержите ще нагороду.
На нещастя, шановний мировий суддя і Аделіна, в пориві радості, мали необережність поділитися з пані Судрі обіцянкою графа про збирання податків, не подумавши, що суланжським збирачем податків був якийсь Гербе, брат коншського поштмейстера і, як побачимо далі, свояк Гобертенів і Жандренів.
– Ну, це буде не так легко, моя крихітко, – сказала пані Судрі.– Але все ж не заважай графові клопотати; не можна навіть уявити, як легко найважчі речі влаштовуються в Парижі. Я бачила кавалера Глюка в ногах покійниці пані, і вона співала в його опері, хоч дала б себе порубати на шматки за Піччіні, одного з найлюб’язніших чоловіків того часу. Ніколи цей славний пан не входив до пані без того, щоб не взяти мене за талію і не назвати "своєю гарненькою пустухою".