Селяни

Сторінка 28 з 99

Оноре де Бальзак

Оцей Судрі, що з моменту своєї появи в цій місцевості залицявся до Коше, мав найкращий будинок у Суланжі, капітал близько шести тисяч франків і надію на пенсію в чотириста франків після виходу в відставку. Ставши пані Судрі, Коше почала користуватися в Суланжі великою пошаною. Хоч вона й зберігала абсолютну таємницю щодо суми своїх заощаджень, покладених, як і капітали Гобертена, в Парижі, у місцевого уродженця й комісіонера винарів округу, якогось Леклерка, фінансованого егським управителем, громадська думка приписувала, колишній покоївці один з найбільших статків у цьому маленькому місці, що налічувало до тисячі двохсот жителів.

На превелике здивовання всього краю, пан і пані Судрі в своєму шлюбному договорі узаконили позашлюбного сина жандарма, до якого через це перейшло право на майно пані Судрі… В той час, як цей син дістав офіційну матір, він щойно закінчив юридичну освіту в Парижі і мав там же відбути стаж, щоб після цього піти в судове відомство.

Майже не варт вказувати, що безперервна двадцятирічна однодумність породила найміцнішу дружбу між Гобертенами і Судрі. І ті, й інші до кінця днів своїх мусили urbi et orbi[71] взаємно видавати один одного за найчесніших людей Франції. Ця зацікавленість, заснована на взаємному знанні таємних плям на білій туніці сумління, являє один з найміцніших у цьому світі зв’язків. Ви, хто читає цю соціальну драму, такі пройняті цим переконанням, що, бажаючи пояснити собі постійність деяких прив’язаностей, які примушують червоніти ваш егоїзм, кажете про двох таких людей: "Зрозумілоі що їх зв’язує якийсь спільний злочин!".

Після двадцятип’ятирічного управління маєтком Гобертен мав шістсот тисяч франків дзвінкою монетою, а в Коше було, приблизно двісті п’ятдесят тисяч франків. Швидке й безперервне обертання їх капіталів, довірених торговельному домові Леклерк і К° – на Бетюнській набережній, що на острові Людовіка Святого, конкурентові славетного дому Гранде, дуже сприяло збагаченню цього винного комісіонера й самого Гобертена. Після смерті мадмуазель Лагер до Женні, старшої дочки управителя, посватався Леклерк, глава торговельного дому на Бетюнській набережній. Гобертен тоді сподівався стати власником Егів, завдяки змові, задуманій у конторі нотаріуса Люпена, якого управитель дванадцять років тому влаштував у Суланжі.

Люпен, син останнього управителя графів де-Суланжів, вдавався до шахрайських експертиз, розцінки майна із зниженням вартості на п’ятдесят процентів, розклеювання невиданих об’яв, до всіх цих маневрів, таких, на нещастя, звичайних у глухій провінції, щоб продати, згідно з прислів’ям, з-під поли яке-небудь нерухоме майно. В останній час, переказують, у Парижі зорганізувалася компанія з метою здирати викуп з авторів цих підступів, під загрозою роздування цін на торгах. Але в 1816 році Франція ще не була, як тепер, охоплена полум’ям гласності, а тому змовники могли розраховувати на таємний розділ егського маєтку між Коше, нотаріусом і Гобертеном, який in petto вирішив запропонувати своїм компаньйонам певну суму, щоб ті відступилися від своїх часток, коли земля буде куплена на його ім’я. Повірений, якому Люпен доручив вести в суді справу про продаж маєтку, продав Гобертенові, для його сина, свою адвокатську контору і таким чином сприяв. цьому пограбуванню, якщо тільки одинадцять пікардійських землеробів, на яких спадщина мадмуазель Лагер звалилася з неба, вважали себе пограбованими.

У той самий момент, коли всі зацікавлені особи уже вважали своє багатство подвоєним, паризький повірений напередодні остаточного затвердження торгів доручив одному з повірених у Віль-о-Фе, який виявився одним з його колишніх конторників, придбати Еги, і купив їх за один мільйон сто тисяч п’ятдесят франків. Понад мільйон сто тисяч франків ніхто із змовників не наважився підняти ціну. Гобертен думав про якусь зраду Судрі, а Судрі й Люпен думали, що їх обдурив Гобертен, але оголошення імені покупця примирило їх. Підозрюючи про план, укладений Гобертеном, Люпеном і Судрі, провінційний повірений мав обережність не відкривати його своєму колишньому патронові. От чому: в разі нескромності нових власників, цей судовий чиновник нажив би собі занадто багато ворогів, щоб мати змогу лишатися в цій місцевості. Ця славетна стриманість, властива кожному провінціалові, буде, проте, цілком виправдана у дальшому розвитку цієї розповіді. Якщо провінціал скритний, він вимушений бути ним; його виправдання в загрозі, прекрасно висловленій у прислів’ї: "Між вовками вий по-вовчому". В цьому – сенс ролі Філінта.

Коли генерал де-Монкорне вступив у володіння Егами, Гобертен виявився вже не досить багатим, щоб кинути свою посаду. Щоб видати старшу дочку за багатого банкіра з Антрпо, він мусив виділити їй у посаг двісті тисяч франків; тридцять тисяч франків йому довелося заплатити за адвокатську контору, придбану для сина; отже, в нього лишалося не більше як триста сімдесят тисяч, з яких він рано чи пізно мав виділити посаг молодшій дочці Елізі, що її він мріяв видати заміж в усякому разі не менш блискуче, ніж старшу. Управитель вирішив вивчити графа де-Монкорне, щоб з’ясувати, чи не зможе він збудити в ньому огиду до Егів, розраховуючи в цьому разі самому здійснити зірваний задум.

З проникливістю, властивою людям, які роблять собі кар’єру лукавством, Гобертен припустив існування схожості характеру, дуже, проте, ймовірної, між старим воїном і старою співачкою. Оперна діва і старий наполеонівський генерал – чи не ті ж у них звички до марнотратства й безтурботності? Чи не звалилося на них обох, на актрису, як і на солдата, багатство з примхи випадку і в блиску вогнів? Коли трапляються серед військових хитрі, лукаві, тонкі політики, – чи не виняток вони? І найчастіше солдат, особливо такий запеклий рубака, як Монкорне, буває простий, довірливий, недосвідчений у справах і мало пристосований до тисячі дрібниць сільського господарства. Гобертен мріяв зловити й тримати генерала в тих самих тенетах, в яких мадмуазель Лагер скінчила свої дні. А проте імператор, із особливих розрахунків, колись дозволив генералові бути в Померанії тим самим, чим Гобертен був в Егах; отож, генерал розумівся на сільськогосподарських поставках інтендантства.