Марії приємно було чути, що вона така, як Дуняшка, не раз-бо бачила вона ту Дуняшку і задивлялась на неї!
І ось тепер вона в цьому вбранні перед свекрухою, свекром, Варварою. Свекор, звісно, і уваги не звернув на нове Маріїне вбрання. Сказав: "Ну, здрастуй",— і дозволив Марії дати чолом йому — поцілувати руку. Рука була тепла, тверда, пахла трохи сирівцем, певне, як набирав кухликом з діжки, забризкав руку трохи. У Марії батька не було, певніше, був, та вона не пам'ятала його. Все життя їй хотілося, щоб у неї, як і у всіх дітей, батько був, так же ж в думках визирала його! І ось тепер у неї батько, хоч і не рідний, так, може, ще рідніший за рідного. І їй так приємно було казати на нього "тато". Це рівняло її з усіма подругами. Солодке слово "тато" було не тільки в них, а і в неї. Коли Дар'я Олександрівна розпитувала Мартина Микен-тьовича про те, що можна їсти й пити недужому, той сказав: "Що він любить, те, по змозі,-й давайте".— "Пироги з картоплею і капустою дуже любить..." Мартин Микентьович сам любив таку потраву, тож легенько облизався, сказав: "Якщо любить, то й готуйте..."
Про цю розмову у великій сім'ї Олександра Терентійовича, звісно, знали всі, знала й Марія. Тож, як збиралася в гості до Олександра Терентійовича, то вже так готувалася до цього, так готувалася! Бігала до Вівді і до своєї подруги по економії — молодої й гарної Василини Бондаренкової, що ото тієї ж осені, що й Марія, заміж вийшла за безроднівського Івана, отого, що з золотими вусами. Василина виросла при матері, мати ж її, баба Бондаренчиха, була куховарка на весь куток і передала Василині багато своїх, схвалених чоловіками, куховарських секретів. То розпитувала і в старшої господині, і в молодшої все-все про пироги: чи пекти їх з крупчатки, чи з "три нолі", з товченою картоплею чи з сиром, з капустою чи з квасолею. Ех, які це щасливі хвилини були для всіх трьох!
Озброєна інструкціями, Марія священнодіяла і неймовірно страждала біля печі у себе, А ось кісто (згадаймо, що в Шахівці не тісто, а к і с т о казали) не зійде! А ось вона недодала чи передала жару, не додержала чи передержала... Аж на силі підбилась, поки напекла. А вони вийшли неначе в справдешньої хазяйки,— і_рум'яні, і повні, і пухкі.
Савка як приїхав з роботи, як узяв один у рот, так аж засвітився: "Ну,— сказав,— Маріє, ти ж і молодець у мене!" Від такої похвали Марія аж розквітла, і втома десь зникла. Як нагодувала чоловіка, спитала: "А нашому татові, як ти думаєш, припадуть до смаку?" І по тому вже, як сіли до столу, все стежила за Олександром Терентійовичем. І побачила таке. Вихто-рова Лукія, яка теж прийшла з пирогами, все кидалася допомагати свекрусі, Дар'ї Олександрівні, і, допомагаючи, все ближче й ближче підсувала свої пироги Олександру Терентійовичу. То з Лукіїного він одломив тільки півпиріжка, а далі підсунув до себе миску, націлився рукою і вийняв з купи Маріїного пирога. Варвара йому блюдце з сметаною підсунула, то він все вмокав у сметану і їв доти, доки всього пирога не з'їв. Спитав далі у Дар'ї Олександрівни: "Це ж котра таких напекла?" — "Новенька, Марія",— відповіла Дар'я Олександрівна. Олександр Терентійович знайшов очима Марію і, як вона спалахнула і зайнялася всіма рум'янцями, сказав: "Спасибі, дитино.— А потім несподівано спитав: — А до Марійки вже навчилась вставати?" Дідусь наплутав. Помилку його одразу ж і виправила Варвара. Хоч онуків і онучок у Олександра Терентійовича було чоловіка з двадцять, Варвара, однак, всіх знала напам'ять, то й сказала: "То, тату, Марійка в Лукії, а в Марії — Мех-тодик!" — "Еге ж,— без слів озвалась і Марія.— Мехтодик, біленький такий, пам'ятаєте, як ви ото були натрусили з його ріжечка тютюну, нюхнули ніби і, чхнувши, сказали: "Кріпкий, кріпкий тютюнець у тебе, Мехтодько!" В старі часи в Шахівці всі дідусі трусили тютюнець з ріжечків своїх Мехтодьків та їва-сиків, і, нюхнувши, чхали, й казали, як ото й Олександр Терентійович: "Кріпкенький тютюнець у тебе, Кіндратику!"
Варвара холодним поглядом глипнула на Марійку, зразу ж і одвернулася. Дар'я ж Олександрівна, навпаки, була уважна до Марії. Ще вранці, як тільки та зайшла в хату, приязно оглянула Марію в її новому вбранні, тричі поцілувала, сказала: "Гарно пошите. Хто ж це? Шутиха чи Мотря? Мотря? Еге ж, Мотря вміє пошити!"
Марія слухала і не слухала, бо була вся переповнена новиною, яку Савка приніс позавчора від Пріськи. І тому, ледве дочекавшися, поки Дар'я Олександрівна спинилась на мить, сказала: "А в нас, мамо, новина! Ось чуєте? Та яка!"
Вона обняла матір за плечі, одвела її в куток і пристрасно зашепотіла. Зарум'янилась, очі заблискотіли! І було чого! Відьма Пріська все назад відкрутила! Сама була поробила Марії, сама й відробила! Савка домігся! Новина ця вразила в саме серце Дар'ю Олександрівну і ще дужче Варвару, яка так уважно вдивлялася у вікно, яке виходило на шлях і вуліхівський бровар, що з розповіді Марії не пропустила жодного слова. Вона раділа за Савку. Савка — все може! Савка такий!
Дар'я Олександрівна сказала: "Ху! Впав із душі тягар. Слава богу ! А я ж так наболілася тією притичиною, що й серце одерев'яніло! Савка зумів-таки одвести біду!" І тут Дар'я Олек-. сандрівна зробила те, чого Варвара не сподівалася і чого не чекала Марія: відкрила свою скриню, яку привезла в цю хату ще тридцять років тому, і з прискринка вибрала разок намиста, червоного, "доброго" — коралями ще називали таке намисто.
Низка була така довга, що коли Марія, вкрившися вся рум'янцями, почала приміряти її, то вона аж двічі лягла на шию. Треба погодитися, що червоні коралі, білосяйна кофточка, така сама білосяйна хустка на голові перетворили жагучу брюнетку на фантастичну феєрію-казку, так що Гнатко, пізніше, вже за столом, побачивши Марію, голосно сказав Дар'ї Олександрівні: "І де ви її таку взяли? Оце невістка, всім невісткам невістка! Не червоній, Маріє, дай хай п'яничка Гнатко помилується на тебе!"
Ех, Гнатко, Гнатко! Чудовий з тебе тесля, золоті руки маєш, але дипломат з тебе ніякий, ще більше — поганий, ба навіть небезпечний! Адже, крім Марії, тут за столом пишалися ще дві невістки — Вихторова Лукія і Андрієва Галька; та й— рідні дочки Олександра Терентійовича і Дар'ї Олександрівни — Санька й Мотря — теж жінками були! Та тобі що, Гнате? Сказав, і набік. А он Марії поведеться зовсім інакше. Хай Санька, забита й пригнічена, з цікавістю зиркне на твою вроду, і все. А Галька, а надто Лукія. Забудуть вони тобі оте: "Всім невісткам невістка!".? Та нізащо на світі!