З ріжка тютюнець нюхав і старий солдат, що ще на Балканах в 1878 році воював проти турка — прославлений на всю
Шахівку дід Восьмушечка, справжнє ім'я якого за давністю літ вивіялося з голови і забулося. Хата його стояла у нас в Шахівці, а сам він вікував у Червонограді, з молодих літ — усеробом, в похилі літа — нічним сторожем у червоноградських торговельних рядах.
Це був загальнохлоп'ячий улюбленець, бо якщо й любили кого діти у Шахівці, то це діда Восьмушечку. Звичайно темою розмов були події російсько-турецької війни, але він не цурався й інших житейських тем. "Діду, діду, скажіть, чого вас всі Восьмушечкою звуть?" — "Бо люблю випити восьмушку,— відповідав ветеран.— А що грошей не завжди вистачає, то парубки й дражняться: "Діду, восьмушечки хочете?" — "А який враг не хоче її? — кажу".
Найбільше поважали діда хурщики й мукобої, з якими він зустрічався на день по два рази: вранці, коли ті на роботу поспішали, а він уже повертався з роботи, і ввечері, коли все було навпаки: дід Вссьмушечка дибав у Червоноград на роботу, а вони з роботи додому поверталися. Найбільш прихильний до діда Восьмушечки був його сусіда Свирид Штеменко. Як випадала нагода, то піднесе старому і добру чарку, і кільце ковбаски, і кусок булки, еге ж, булки, бо бублики, що їх після Дро-ботихй допродував Кирпатий, призначалися лише для залізних зубів мукобоїв і хурщкків. Вип'є дід Восьмушечка, закусить, поговорить про се-те з хлопцями, сипне на ніготь великого пальця тютюнцю, нюхне, чхне, розпливеться у посмішці. Нам, малим, розповідав, як на Балканських горах схобелєвські солдати 33 рубали тесаками хмари, хмари ті були з холодцю, холодець з часничком, і споживали собі на здоров'я. А коли я підріс і ми якось ішли з ним з Червонограда додому, він розповів, як його частина забилася далеко в гори, в осінь у негоду, в голод. А попереду кавалерійський загін пройшов. То дід Восьмушечка, як і всі інші, збирав у солдатський казанок послід після кавалерійських коней, промиваз його в гірських поточ-ках, зайвина спливала, в казанку ж залишався вівсюжок і овес, розкладали вогонь і з того врятованого вівсюжка й вівса солдатську кашу варили...
Заклад Пархомів працював і вночі, головним чином, по продажу горілки й-цигарок "Амба". Стояв цей заклад якраз навпроти заводу Вуліха і являвся першим пунктом, де продукція Вуліха контактувалася із споживачем. Тут пиво стояло горою, у дерев'яних відрах-ящиках, по двадцять пляшок у кожному відрі-ящику. Ящики ці були роблені тут-таки, у Вуліха на заводі, майстрував їх син мишкоборця Кузьми Григоровича — Равлентій, Лаврентій, Равло, Лавро — чи як хто вимовить.
Він був високий, чорнявий, Еродливий, упадав за такою ж красунею Олькою, а та Олька працювала в нашій шахівській школі прибиральницею. Це був сильний драматичний ромаі-і, від якого надовго залишився слід в неписаних анналах нашої Шахівки.
Крім того, Пархомова крамничка стояла ка схрещенні двох доріг, які вели в глибинні надра повіту. Дні в Червонограді поділялися на базарні і малобазарні. Базарними днями були неділя, середа, п'ятниця. Для в'їзду в Червоноград з боку високого степу існували лише одні ворота — все та ж таки наша Шахівка. Сюди сунули підводи, мажі, хурм, вози, натачанки, гарби і з Дарнадежди, і з Андріївки 34, і з Кобзівки, і звідки хочете. Всі, хто пиво любив, спинялися проти Пархомового двору, заходили випити пляшху-другу і заразом докуповували те, що в Червонограді забули. "Ой лишенько моє! Були ка Горі і не взяли гасу!" Не біда. Гасом саме й славилася Пархомова торгівля, так само як і оселедцями, хальвою і ламповим склом.
Пиво Вуліх виробляв не "шахівське" і ке "червоноградське", а з якоїсь незрозумілої причини "пільзекське", від міста Піль-зень, а те місто Пільзеяь стоїть десь в Богемії — Чехії — Чехо-словаччині, аж під Прагою, і по-справжньому називається Плзе'нь35. Видно, непогане пиво в тім И л з е н і виробляється, що слава про нього аж до Шахівки докотилася!
Та не тільки торгівлю пивом Пархом вигадав! Він таки перший відкрив для шахівчан існування того божественного напою, який фіалкою називався. Пиво озброювало проти Пар-хома жіночу половину шахівських жителів, фіалка ж, навпаки, ріднила Пархома з шахівським жіноцтвом, ба навіть і дівоцтвом, бо й дівчата шахівські любили фіалкою порозкошувати, коли до того нагода трапиться. Взагалі ж шахівські хлопці не дуже розбещували своїх дівчат новинками. Номенклатура парубоцьких подарунків для своїх коханих була вироблена ще сто, двісті, а може, й триста років тому; це — канхвєти, надто типу помадок, м'ятні пряники, медяники, горіхи, тільки ке волоські, а ліщинові, оті кругленькі, які так добре на зуба покласти і — хрум! — розтрощити! Ні горілка, ні пиво в цю номенклатуру не входили. А ось щодо фіалки, то тут традиція якось не втрималася, дала дорогу прогресові. І прогресивні шахівські дівчатка залюбки мочили губки в червоному чарівному напої.
Ось чому на столі у Олександра Терентійовича поруч з напоями старої номенклатури, тобто поруч з сирівцем і горілкою, стояли модерні пляшки з золотим "пільзенським" пивом і принадні пляшечки з фіалкою. Пивом стіл Олександра Терентійовича постачає найменший син Петро, муляр, той самий, що носив пояса трикотинового п'ятнадцять сантиметрів завширшки і годинника з запаморочливим брелком. Як це не дивно, а надто для тих умов, які протягом сторіч вироблялися в Шахівці, горілки Петро не любив, фіалки теж, зате ке приховував своєї прихильності до "пільзенського" пива, виробленого у ша-хівському заводі Вільгельма-Василя Вуліха, який, живучи під Червокоградом, військову службу їздив відбувати у Пруссію.
Еге ж, "пільзенське" шахівське пиво, шахівська тубільна фіалка!
Я й досі .бачу перед очима святковий стіл Олександра Те-рентійовича. Особливо мене зворушували чарочки, які на столі розставляла Варвара. Ні нахильці, ні кухлями, ні склянками шахівські люди не пили. Для цієї потреби мали чарочки — отакі кришталеві, шестигранні, усічені піраміди на тоненьких стеблинках ніжок. Для повнолітніх і правомочних шахівських слов'ян чоловічої статі призначалися чарочки місткістю на двадцять — двадцять п'ять грамів. Еге ж, двадцять п'ять грамів, та й тільки! В граційні ж такої самої конструкції жіночі чарочки входило не більше як дванадцять — п'ятнадцять грамів. Гм...