Не виснажувалося живе новелістичне оте джерело, а, навпаки, щораз обновлялось і било такими фейерверками, що очі сліпило, а надто коли наші шахівські дівчата, відбувши строкові роботи в усіх кінцях Дніпропетровщини, Полтавщини й Харківщини, поверталися з наймів додому. Дівчат у ті краї вирушало щораз по півтори-дві сотні; хай кожна з них привезе в Шахівку хоч по одній відьомсько-романтичній новелі. Ви уявляєте — півтори-дві сотні новел! Хай по чверть аркуша кожна. Та це ж щорічний том на п'ятдесят друкованих аркушів!
Зачувши, що запахло новелою, Савка аж солодко облизався: любив літературу, та ще в Маріїному виконанні. І Марія взялася розповідати. Розповіла таке.
Один олянівський чоловік зібрався поїхати до млина. Встав рано, то, виїхавши за село, й закуняв; не дуже проти сну й змагався: дорога знайома, конячина й сама куди слід доведе. Дрімав чи не дрімав, аж чує, каже воно: "Вставай, вже приїхали!" Прокинувся той олянівський чоловік і бачить навколо себе таке, що чуб сторч стає! Ззаду і з боків баюри та баюри, а попереду ліс-праліс, дуб за дуба вищий, кущ за куща густіший, і з усіх боків мла снується. "Господи! Куди ж це мене занесло!" — хоче скрикнути той олянівський чоловік, складає пальці, щоб перехреститися, а воно по пучках: цьвох! Виявилося — потрапив той олянівський чоловік в царство нечистої сили. ї нечиста ця сила тут навколо нього товчеться. Раз старою відьмою здається, вдруге такою красунею, що тільки цмокне людина! Тут-таки і той, що з прутом у руці. От наміриться олянівський чоловік перехреститися, а той його цьвох по пальцях! Хоче олянівський чоловік проказати "да воскреснет бог" 15,, а воно, даруйте, заліпля йому рот коров'ячим кізяком...
Отож літературний сеанс почався. Всі ми знаємо — для того, щоб збутися нечистої сили, треба тому олянівському чоловікові за всяку ціну прочитати "да воскреснет бог", а як ти прочитаєш, коли така протидія?! І торжествує вже нечиста сила, що загнала олянівського чоловіка в тісний кут. Ану ж уявіть людину одну-однісіньку в тому пралісі, та ще і в чортячих руках?!
Та хоч який був сильний чорт, одначе і він мав слабкий пункт: хвіст. Довгий такий, шовковистий, плеканий, бо чорти, коли збираються на бенкети, то вихваляються один перед одним своїми хвостами, так самісінько, як наші шахівські парубки вусами. Бачили б ви вуса у Кіндрата — отого, що був один Кіндрат на все село! Чорні-чорні, а під ними разок зубів рівних та чистих, як перла! Безродний Іван носив зовсім золоті, ще й кучеряві вуса. Та й у всіх інших хлопців було чим попишатися. І витирали вони ті вуса охайно долонями, і розчісували гребінчиками та малесенькими щіточками, а мукобій Кодацький Іван ще й фіксатурив свої вуса, і вони в нього виблискували, як воронове крило! Дівчата мліли.
Отак плекали свої хвости й чорти. А той, що з прутиком, ще й фертиком був і не тільки вишкрібав свого хвоста шкреб-ницею, а ще й розчісував густеньким роговим гребінцем, а поверх всього мастив рипійною олійкою, отією самою, що нею згодом почали мастити собі голови київські хлопці, називаючи мастило оце брильянтином. Хвіст у чорта був плеканий, коханий. Бо і в чортів так, як і в людей, чим красивіші вуса — тим на хлопця більше задивляються дівчата; чим красивіший хвіст, тим на чорта більше задивляються натуральні чортиці, а крім них, також питомі і навчені відьми. Той, що з прутиком, був закоханий у навчену відьму, яка жила там-таки, в Олянівці. Оля-нівські люди називали ту навчену відьму Пріською, а закоханий у неї чорт — "Фросинкою", "моїм золотком", "моїм божеством"!
Фросинка теж задивлялася на нього і часто, захопивши в долоні його хвоста і перебираючи його хребці, як ченці чотки, казала: "Який у вас гарний шовковистий хвіст. Ще й пахне як славно!"
Ось цього хвоста і набачив отой олянівський чоловік. Він ще й на зірках знався. Почекав, поки до перших півнів залишилося вже зовсім обмаль часу, а тоді — хап! — чорта за хвіст. Ухопив та й почав накручувати на руку, щоб той не вирвався. Не знаю, як у дядьків з інших сіл, а щодо того олянівського чоловіка, то рука в нього була жилава, він так накрутив хвоста, що той аж тріщати почав.
— Ой, ой-ой! — скрикнув не своїм голосом чорт.— Що ти робиш, скажений! Ти ж хвоста можеш відірвати!
— І одірву,— відказав той олянівський чоловік, бо, дивлячись на небесні зірки, знав, що уже ось ще небагатечко — і заспівають перші півні, тому й такий був сміливий.— Порву і цапу під хвіст кину! — І все накручує того хвоста на долоню, все накручує, щоб ближче до ріпиці ухопитися, а як уже ухопиться за ріпицю, то хай спробує нечиста сила побрикатися.
Олянівський чоловік бере гору, а чорт попав у таку біду, що вже не знає, як і вихопитися. Бо й сам помітив, що до перших півнів уже недалечко. Коли ж півні заспівають і в цей момент чорт ще буде в руках олянівського чоловіка, тоді вже йому капець. Утратить всі чортячі сили, обм'якне, стане схожий на кота, якого з води витягли. Тоді вже з ним що хоч можна зробити. Коли чоловік добрий трапиться, то пужалном оперіщить разів зо два, зо три по ребрах та й випустить лиху личину. Але ж не завжди на землі розум торжествує. Між розумними й дурні трапляються. Візьме такий дурень та й потягне чорта до церкви, щоб дати йому хоч раз нюхнути ладану або хоч здалеку глянути на той васильковий віничок, яким піп кропить хрещений люд святою йорданською водицею І6. А оці ж такі безневинні речі, як димок від ладану і васильковий сухий віничок, були для чорта все одно що для людини пекельний казан з гарячою смолою!
Як подумав чорт, що олянівський чоловік, крім того, що здатен хвоста покалічить, а ще й зможе іншу якусь капость зробити, одразу посмирнішав і сказав олянівському чоловікові: "Чуєте, дядьку Іване, давайте по-хорошому. Ви мені мого хвоста випустіть з ваших твердих мужицьких рук, а я вже вам якось віддячу".— "Наприклад? — цікавиться олянівський чоловік. І уточнює: — У моєї молодиці, Ганни, може, чули, святкові гетри геть зносилися. Коли ваша, чорте, ласка, то дістаньте для неї новенькі шеврові черевички. Можна це зробити, щоб миром-ладом, без крику, без гомону? Га?" Як же ж і зрадів чорт, почувши цю мову, скрикнув: "Тільки випусти хвоста непо-шкодженим, а то все буде: і черевички, і до ч е р е в и ч-к і в..."