Самостійна дірка

Сторінка 11 з 12

Вишня Остап

Я на гетьманство іду, їйбо, гетьманом буду, Ой дайте, дайте мені, Дайте долар хоч один.

Верховний правитель, виходить, є!

Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити.

Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати.

Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за їден, той Бандера.

А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці:

"Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера".

Виходить, отже, що верховних аж два: гетьманич Данило і фюрер Бандера?

Чи ж вони помиряться?

Максим Рубай (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів!

Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба!

Аякже ж?!

Держава ж, та ще й самостійна.

Так ото Рубан чи не на міністра випинається?!

Знову ж таки й тут чи не вийде катавасія, бо й пан Мудрий (цікаво, в якім саме місці в нього мудрість сидить?) теж на закордонного міністра пнеться. Отож він підписав угоду з заграничними поляками про спільні дії.

Теж, значить, кричатиме:

— Чому Рубан за міністра, а не я?.. Рубан у дірці весь час сидів, який з нього міністр! А я за кордоном увесь час був. Усі передпокої знаю, де лизати і кого лизати знаю, де цілувати і куди цілувати — я все знаю.

Як уже вони помиряться, то вже й не сказати.

Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде тричотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене.

Отакіто діла самостійні й незалежні…

ВОЛЮНТАРИЗМ І ВОЛЮНТАРИСТИ

(Щось, очевидно, з філософи!)

Волюнтаризм походить од латинського слова "voluntas", що значить — воля, хотіння.

Ідеалізм (кажуть, що єсть такий напрямок у філософії) поділяється ніби на філософічні "піднапрямки": пантеїзм, раціоналізм і волюнтаризм.

Сьогодні нас пантеїзм і раціоналізм не цікавлять, а сьогодні нас інтересує "волюнтаризм"…

Що ж воно за такий піднапрямок — волюнтаризм?

Це — коли люди чогось дуже хочуть.

За основоположника волюнтаризму на Україні вважається Стецько з "Сватання на Гончарівці", який сформулював цей філософський піднапрямок такимо чином:

— Гиги! Мамо! Каші хочу! Каші, каші! Гиги!

Мама каші Стецькові дала, Стецько своє хотіння (волюнтас) задовольнив, і замовк, і почав лускати горіхи, але підслухав цю сцену українськонімецький "філософ" Ленковський, вдарив себе в лоба та аж підскочив:

— Тисячоліттями шукалисьмо філософської основи обгрунтувати, чому саме українськонімецький язик найкраще може лизати гестапівські чоботи, і не знайшли! А от "Стецько" знайшов!

З того й пішло.

Спочатку цей філософський піднапрямок так і звався: "стецькізм", але що таке "стецькізм" розуміли тільки на Гончарівці та ще по тих місцях, де виставляли славнозвісну комедію Григорія КвіткиОснов'яненка.

На міжнародний масштаб "стецькізм" не випнувсь.

Думали довго, як би його, щоб на латинську мову, щоб так, як у людей.

Міркували так:

— Стецько каші хотів?

— Хотів!

— У Стецька, значить, що було?

— Хотіння!

— Що це таке "хотіння"?

— Воля до їсти!

— Стійте, стійте! "Воля до їсти?!" А якби він не їсти, а чогось іншого хотів?

— Це не важно! Аби хотів! Аби було хотіння, воля! Як полатинському "воля"?

— Волюнтас!

— О! От і вийде, що Стецька просяк "волюнтаризм", а ваш Стецько — волюнтарист! Це вам уже не "стецькізм".

Такимо чином за ідеологічну базу українськонімецьких націоналістів і було визначено філософський піднапрямок — волюнтаризм, який, крім назви, нічим іншим од бувшого "стецькізму" не відрізняється.

Побігли до гестапо.

— Волюнтаризм — наша ідеологія! Хотіння! Ми, — гиги, — хочемо!

— Що ж ви, — гиги, — хочете?

— Ми хочемо державу! Хоч невеличку, хоч видимість держави!

— Держави хочете?

— Держави!

— А хіба ми вас не держимо?

— Держите!

— А ви держіться, коли ми вас держимо!

— Та ми вами держимось, спасибі вам, так не виходить волюнтаризму, бо волюнтаризм — це ж хотіння, і ми хочемо, бо ми ж волюнтаристи…

— Так що ж, ви держаться, виходить, не хочете?

— Ні, ні, хочемо, хочемо!

— От вам і хотіння! От вам і волюнтаризм! Пст!

У Харкові, на холодногорському цвинтарі, де поховано основоположника волюнтаризму Стецька, темними ночами чути стогін із Стецькової могили:

— З твоїми волюнтаристами! Був би знав, і каші б тої у мами не прохав!

І ЧОРТ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ…

У новорічну ніч зібралися біля верховної охорони всі отамани самостійної і ні від кого не залежної дірки на велику нараду.

На нараду прибули: Бандера, Мельник, Шмуляк, Мудрий, Левицький, Чуйко, Базяк та ще чоловіка зо три з державних самостійної дірки мужів.

Перед нарадою прийняли парад збройних дірчастих сил.

Перед отаманом продефілірувало аж одинадцять чоловіка немоторизованої піхоти, прогарцювали верхи на осинових кілках два чоловіка кавалерії, а ззаду йшов пушкар з бузиновою пукалкою — це самохідна артилерія.

Парад приймав сам Степан Бандера, а командував парадом сам Андрій Мельник.

Василь Шмуляк, як голова національного в дірці комітету, стояв і кивав головою:

— Тактак! Наша бере! З такими орлами та з такою технікою ми від Карпат аж до Дону всіх і вся повоюємо!

Після урочистого параду спустилися у верховну схрону на новорічну велику нараду.

Нарада мала бути програмова.

Треба було вирішити основне і найголовніше питання:

— Кому в наступному році продаватися?

— Дозвольте слово щодо порядку денного? — прогугнявив Бандера.

— Прошу! — сказав голова.

— Маю додаток до порядку денного!

— Прошу! Бандера одхаркався:

— Порядок денний, на мою думку, має бути такий: перше — "Кому в наступному році продаватися?"; друге — "За скільки продаватися?"

— Хто з цього приводу хоче висловитися? — запитав голова.

— Я! — крикнув Андрій Мельник.

— Прошу!

— Я проти додатку до порядку денного. Не можемо ми тут визначати ціну. Помоєму, — скільки дадуть.

Проголосували.

Другий пункт порядку денного відкинули. Погодилися на тому, що продаватися за стільки, скільки дадуть.