Може, відчувши небезпечну спокусливість її пози, чи, може, зосередившись на процесі травлення, Джеймс раптом замовк. Здається, він ще ніколи не лишався з Айріні сам на сам. Він дивився на неї, і його охоплювало дивне відчуття, наче перед ним з'явилося щось досі небачене й чуже.
Ну про що вона думає, відхилившись отак у кріслі?
І коли він заговорив, голос його звучав різко, наче його збудили з приємного сну.
— Що ви тут робите цілий день?— запитав він.— Ви ніколи чомусь не заходите до нас на Парк-лейн!
Айріні придумала якусь відмовку. Джеймс слухав, не дивлячись на неї. Йому не хотілося вірити, що вона умисно їх уникає,— тільки цього бракувало!
— Мабуть, у вас просто немає часу,— мовив він,— ви завжди з Джун. Вона вас використовує: ви ж, мабуть, скрізь супроводите її з нареченим та й інші послуги робите. Кажуть, тепер вона ніколи вдома не сидить; дядечкові Джоліону навряд чи це приємно, він і так самотній. Кажуть, вона за цим Босіні бігає хвостиком. Він сюди, певно, щодня заходить. Ну, а ви якої про нього думки? Чи він людина з характером? Мені здається, ні риба ні м'ясо. От побачите, він буде у неї на поводі.
Айріні спаленіла, і Джеймс поглянув на неї підозріливо.
— Боюся, у вас не зовсім правильне уявлення про містера Босіні,— мовила вона.
— Неправильне уявлення! Чому ж воно неправильне?— швидко заперечив Джеймс.— Зразу видно, що він з вільних художників. Кажуть, талановитий, але всі вони вважають себе талановитими. Проте ви знаєте його краще за мене,— додав він і знову глянув на неї підозріливо.
— Він проектує для Сомса будинок,— лагідно сказала вона, очевидно, бажаючи загладити гостроту розмови.
— Саме про це я й хотів поговорити,— провадив Джеймс.— Не розумію, навіщо Сомсові здався цей молодик. Чому він не звернеться до першорядного архітектора?
— А може, містер Босіні — першорядний архітектор?
Джеймс устав і, нахиливши голову, пройшовся по кімнаті.
— Атож,— мовив він,— ви, молодь, завжди одне за одним руку тягнете: вважаєте, що ви розумніші за всіх!
Високий, кощавий, він спинився перед нею, підняв палець і націлив його в груди Айріні, ніби виголошуючи обвинувальну промову проти її краси.
— Я вам ось що скажу: всі оті вільні художники, чи як вони там себе називають, то люди вкрай ненадійні; раджу вам якомога менше з ними знатися!
Айріні посміхнулася, і у вигині її уст був якийсь незрозумілий виклик. Від її шанобливості не лишилося й сліду. Груди хвилювалися, наче в них кипів таємний гнів, вона зняла руки з билець крісла і стулила кінчики пальців; її темні очі націлилися в Джеймса непроникливим поглядом.
Він похмуро втупився в підлогу.
— Коли хочете знати мою думку,— мовив він,—шкода, що у вас немає дитини: ви живете без клопотів, без турбот!
На обличчя Айріні зразу набігла хмара, і навіть Джеймс відчув, що все її тіло під м'яким шовком та мереживом напружилося й заклякло.
Помітивши, як подіяли на неї його слова, він сполохався, і, як більшість боязких людей, щоб піддати собі духу, зразу ж перейшов до звинувачень.
— Ви ж ніколи не виходите на люди. Чому б вам не поїхати з нами до Герлінгема? Та й сходити інколи в театр не завадило б. У вашому віці слід цікавитися життям. Адже ви жінка молода!
Її обличчя ще дужче затьмарилось, а Джеймс розгубився.
— Ну що ж, вам видніше,— мовив він,— ніхто мені нічого не розказує. Нехай Сомс сам за себе дбає. А якщо він не може за себе подбати, я йому нічим не допоможу — от і все...
Прикусивши вказівний палець, Джеймс підвів на невістку холодний гострий погляд.
І його очі зустрілися з пильним поглядом її очей, таких темних і глибоких, що він затнувся і на чолі його виступив
— Ну, мені пора,— сказав Джеймс по короткій мовчанці і за хвилину встав, наче трохи здивований, що його не просять залишитись. Він подав руку Айріні й дозволив провести себе до дверей і випустити на вулицю. Він обійдеться без кеба, він піде пішки, хай Айріні попрощається від його імені з Сомсом, а якщо вона схоче трохи розважитись, то, будь ласка, він коли завгодно повезе її в Річмонд.
Він прийшов додому і, піднявшись у спальню, розбудив Емілі, яка не спала цілу добу, щоб сказати їй, що, на його думку, родинне життя у Сомса не ладиться; на цю тему він розводився півгодини і нарешті, заявивши, що тепер не зможе склепити очей, повернувся на бік і зразу захріп.
На Монпельє-сквер Сомс, вийшовши із своєї картинної галереї, стояв тихенько на сходах і стежив, як Айріні розкладає листи, що надійшли з останньою поштою. Вона вернулася до вітальні, але за хвилину вийшла й спинилася, немов дослухаючись. Потім тихо пішла вгору сходами, тримаючи в руках кошеня. Він бачив її обличчя, що схилилося над звірятком, яке, муркотячи, терлося об її шию. Чому вона ніколи не Дивиться так на нього?
Раптом Айріні помітила його, і вираз її обличчя змінився.
— Листи для мене є?— запитав Сомс.
— Три.
Він одступив, і вона пройшла у спальню, не озвавшись більше жодним словом.
VII. ГРІХ СТАРОГО ДЖОЛІОНА
Того ж таки дня старий Джоліон вийшов з крикетного стадіону Лорд, маючи намір вернутися додому. Проте, не дійшовши до Гамільтон-Терес, він передумав і, підкликавши кеб, дав візникові адресу — Вістарія-авеню. Старий подолав свої вагання.
Того тижня Джун майже не бувала вдома; вона вже давно перестала ділити з ним його самотність — відтоді, як заручилася з Босіні. Він ніколи не просив її посидіти з ним. Не такої він вдачі, щоб кого-небудь просити! Тепер вона думає тільки про Босіні та його справи. А він залишився сам у цьому великому домі, наодинці зі слугами, і з ранку до ночі нема з ким навіть словом перемовитись. Клуб зачинений, його прибирають, у правліннях компаній — канікули; отже, у Сіті нема чого робити. Джун упрошувала його, щоб він поїхав куди-небудь, відпочив; сама вона їхати не хотіла, тому що Босіні залишався в Лондоні.
Та куди йому їхати? За кордон він один не хоче: і печінка розгуляється на морі, і готелі йому осоружні. Роджер десь лікується гідропатією, але він на старості літ не буде випробовувати цього безглуздого методу, всі ці новомодні курорти — дурна вигадка!
Такими сентенціями старий Джоліон приховував від себе свій душевний занепад, складки на його обличчі поглибились, очі день у день сповнювалися сумом, що не личив людині, якій завжди властиві були сила й спокій.