"Любий Джоліоне!
Сомс знову приходив до мене сьогодні ввечері — в мій тридцять сьомий день народження. Ваша правда: мені не можна тут залишатись. Завтра я переїду в готель "П'ємонт", але я не хочу виїздити за кордон, не побачившись із Вами. Я самотня і зневірена.
З щирим вітанням Айріні"
Джоліон згорнув листа, поклав у кишеню й пішов далі, здивований тим, як збурилися його почуття. Що цей нахаба міг сказати чи зробити?
Він повернув на Гай-стріт, потім на Терл-стріт і опинився в лабіринті завулків, над якими височіли шпилі й бані, довгі фасади коледжів і мури, що блищали в ясному місячному сяйві або потопали в густій тіні. Тут, у цьому осередку англійської шляхетності, важко було навіть уявити собі, що до самотньої жінки настирливо чіпляються, що її переслідують. Але хіба саме не про це свідчить її лист? Сомс, мабуть, домагається, щоб вона повернулась до нього, а на його боці й громадська думка, і закон! "Тисяча вісімсот дев'яносто дев'ятий рік!— думав Джоліон, дивлячись на бите скло, що виблискувало на мурі вілли.— А коли йдеться про нашу власність, ми й досі ті самі язичники! Завтра ж поїду в Лондон. Так, мабуть, їй краще виїхати за кордон". Проте ця думка була йому неприємна. Чому вона має втікати від Сомса з Англії! До того ж він може поїхати слідом за нею, а там вона буде ще беззахисніша перед зазіханнями свого чоловіка! "Треба діяти дуже обережно,— думав він.— Цей тип здатний на будь-яку мерзоту. Мені не сподобався його тон того вечора, в кебі" Думки його звернулися до Джун. Чи не може вона допомогти? Колись Айріні була її найближчою подругою, а тепер вона стала "бідолашкою" і, напевно, викличе співчуття жалісливої Джун. Він вирішив надіслати дочці телеграму, щоб вона зустріла його на Педдінгтонському вокзалі. Підходячи до "Веселки", він спробував проаналізувати свої почуття. Чи турбувався б він так за будь-яку іншу жінку, що опинилася б у такому становищі? Ні, не турбувався б! Це щире визнання збентежило його, і, дізнавшись, що Голлі вже лягла, він пішов до своєї кімнати. Але спати йому не хотілося, і він довго сидів біля вікна, не скидаючи пальта, дивлячись, як дахи вилискують у місячному сяйві.
А Голлі в сусідній кімнаті теж не могла заснути, вона згадувала Велові вії, верхні й нижні, особливо нижні, і міркувала, що їй таке зробити, щоб він сподобався Джоллі. Гарденія пахла на всю її маленьку спальню, і цей запах був їй дуже приємний.
А Вел, визираючи з вікна своєї кімнати на другому поверсі Брейсноуза, дивився на осяяний місяцем квадрат двору й не бачив його, а натомість бачив Голлі, тоненьку, в білій сукні, як вона сиділа біля каміна, коли він зайшов у вітальню.
Один тільки Джоллі спав у своїй вузькій, як пенал, спальні, підклавши руку під щоку, і йому снилося, що він сидить з Велом у одному човні і вони змагаються між собою, а батько гукає з берега: "Другий! Ану греби жвавіше, чуєш!"
II. СОМС ПРАГНЕ ПЕРЕСВІДЧИТИСЬ
З усіх осяйних фірм, що оздоблюють своїми вітринами лондонський Вест-Енд, фірму "Гейвз і Кортегел" Сомс вважав "найсоліднішою"— це слово тоді саме входило у моду Він ніколи не кохався в коштовному камінні так, як його дядечко Свізін, а що Айріні, пішовши з його дому 1889 року залишила всі блискучі дрібнички, які він подарував їй, то відтоді у нього пропало всяке бажання витрачати гроші на такі речі. Але він і досі непогано знався на діамантах і протягом тижня перед її днем народження дорогою в Полтрі чи звідти до Сіті використовував кожну нагоду постояти перед вітринами значних ювелірів, у яких можна придбати якщо не річ, справді варту затрачених на неї грошей, то принаймні річ із клеймом відомої фірми.
Глибокі роздуми, в які він безнастанно поринав, відколи йому довелося проїхати в кебі з Джоліоном, дедалі більше переконували його, що в його житті настав надзвичайно важливий момент і що йому вкрай необхідно вжити заходів, до того ж добре продуманих. А за цими сухими тверезими міркуваннями, що треба негайно — тепер або ніколи — подбати за продовження свого роду, тепер або ніколи, якщо він хоче владнати своє життя і завести сім'ю,— кипіли його почуття, що збудилися від зустрічі з жінкою, його законною дружиною, яку він колись кохав так пристрасно, зростало переконання, що випустити з рук власну дружину це гріх проти здорового глузду й добропорядної потайності Форсайтів.
Висловлюючи свою думку в справі Вініфред, королівський адвокат Дрімер — Сомс волів би запросити Уотербака, але його призначили суддею (в такому похилому віці, що, як завжди в подібних випадках, виникла підозра, чи не викликано це політичними розрахунками) — порадив насамперед вимагати в суді відновлення подружніх прав; щодо цього Сомс і сам не мав ніяких сумнівів. Коли суд винесе сподівану постанову, їм слід почекати деякий час, щоб пересвідчитися, чи відповідач її виконає. Якщо ні, то буде доведено, що він кинув дружину, і вони можуть порушити справу про розлучення, підкріпивши її доказами подружньої зради. Все це Сомс знав чудово й сам. Вони котирували Дрімера десять до одного. Простота сестриної справи робила для Сомса ще прикрішим його власне становище. Всі обставини підтверджували той висновок, що найпростіший вихід — домогтися повернення Айріні. Якщо це їй не зовсім до вподоби, то хіба йому теж не доведеться перебороти свої почуття, пробачити образу, забути біль? Він принаймні ніколи не ображав її, а на поступки доводиться йти всім у цьому світі! Він може дати їй куди більше всяких благ, ніж вона має тепер. Він ладен зробити дарчий запис на її ім'я без усяких умов і обмежень. Останнім часом він частенько роздивлявся себе в дзеркалі. Він ніколи не був таким пишним павичем, як оте ледащо Дарті, і не уявляв себе красунчиком, але трохи покладався на свою зовнішність — не без підстав, бо риси обличчя його були досить правильні, він добре зберігся, був ставний, здоровий, білолиций, без тих вад, що породжує пияцтво та інші надмірності. Форсайтівське підборіддя та зосереджений вираз надавали йому, як він думав, ще більшої вартості. Отож, гадав він, у нього не було жодної риси, яка б могла викликати відразу.