Звісно, ні про якого Комара Софійка теж не чула (знала тільки краєзнавця Гарбуза).
— У наших фондах зберігається лише дві картини цього майстра, але й із них видно, як стрімко Юлій рухається від реалізму до модернізму: різниця в часі між "Удома", де намальований цей будинок, і "Русалкою" — всього кілька років!
О, так Пустельник і казав: імпресіонізм є течією модернізму!
— А що з тим будинком далі? — Софійка домагається.
— ...Будиночок? Подальша доля його невідома. Тобто нам невідома. — Елеонора Семенівна трохи знітилась. — І Іу, ви ж розумієте, Мокренко багато років, ну, був репресований, так званий ворог народу, ну, ви
ж розумієте... То ми ще лиш починаємо, так би мовити, підступати до вивчення його неординарної постаті. А в ній, зрозуміло, суцільні білі плями... Будинок же навряд чи ще є: коли прийшли більшовики, Мокренка заарештували, майно конфіскували... Він потім начебто й повернувся, і тихенько десь віка доживав... Але де саме, треба архіви піднімати, шукати, виясняти. У нас же коштів немає, штат скорочують: хто буде цим займатись?
Ох, правий вільний краєзнавець Віктор Гарбуз: музейні чиновники тільки нарікати вміють!
— А я? Можна, я займусь цим? Безкоштовно!
— Неодмінно. Років через двадцять, як виростеш!
— Ні, я серйозно, Елеонор’ Семенівно!
— Я теж серйозно. Так, у мене все, — музейниця показово відвернулась від Софійки і засяяла кокетливою усмішкою до Пустельника: — Що іще вас, пане Сергію, цікавить?
— Прошу? — Пустельник не зводив очей з полотна "Удома".
— Кажу: я до ваших послуг, Сергію Яковичу!
— А, так-так! Тоді, пані Елеоноро, — одійшовши, глянув на картину ще віддалік, — чи Вам не здається, що, як для майже столітньої картини, тут занадто яскраві фарби? Ну, просто наче вимиті з милом!
Софійка трохи розчарована. Ще б про пральний порошок забалакали! Пальцями, пальцями хай спробує!
Але реакція Елеонори Семенівни дівчинку вражає. Примруживши очі, жінка дивиться на картину, тоді блідне, тоді червоніє... Хитає головою... Тоді різко підходить, мацає, нюхає, приглядається до автографа біля рами в куточку...
Після цього чинить щось узагалі несусвітне: по черзі підбігає до інших картин, проробляє над ними ті самі операції...
— Во... води!
Мабуть, вона хоче випробувати фарбу ще й водою, Софійка рихтується бігти бодай по якую склянку...
...Та в цю мить Елеонора Семенівна зсувається донизу, Пустельник ледь устигає вхопити жінку попід пахви.
Музейниця зомліла!
— ...Заберіть звідси дитину! — такі були перші екскурсоводчині слова, коли вона оговталась. Дядько Сергій поглядом дав Софійці зрозуміти: мовляв, мусиш іти додому. Сам лишається і спробує все з’ясувати.
Неохоче побрела до виходу. Було кривдно. Колись Софійка звела для знайомства загадкового парубка Сергія і норовливу красуню Сніжану, а потім стала третьою зайвою. І нині лаври відкривача якоїсь недоброї таємниці (очевидно, картини невдало помили) впадуть на інших. У той час як вона, саме вона перша забила тривогу!
6. Темна смуга.
Того вечора і весь наступний ранок Софійка марно чекала від Пустельника пояснень. Виявилось, тітонька Сніжана терміново поїхала на медичний семінар, дядько зостався удома з дитиною. А розмова це, бачте, не телефонна.
— То й не треба! — Софійка якнайспокійніше пережовувала підхололий сніданок: у мами сьогодні в школі чергування, вона вже побігла, дорогою підкинувши Ростика бабі Валі.
Сашка турбувати не стане. Хай спокійно риє свої канави!
Вона піде шукати будиночок сама! Сьогодні ж, щойно закінчаться уроки!
Уроки не закінчувались довго. На хімії у Софійки потекла паста, і хрусткий, накрохмалений —у кращих Сніжаниних традиціях — білий халат зарябів жахливими синіми плямами.
На алгебрі нова прикрість: Оксана Олегівна перехопила Вадимову записку, яку той передавав Софійці. Хоч він, мабуть, просто просив списати самостійну. Епістолярій Кулаківських її вже давно не цікавить, а все ж... І не перепитаєш на перерві, чого, мовляв, ти, Вадимчику, хотів!
Зате Ірчина записка до Дмитра дійшла безперешкодно! "Дімончику! Перше й друге завдання виїхала на шпорах. Якщо стрельну в тебе ще й третє, буде зовсім люксово. Цьом-цьом! Іра", — встигла прочитати боковим зором. Атож, цінна інформація! Поєднання лірики й фізики, тобто математики! Мабуть, і шпори, тобто шпаргалки в того-таки Дімончика вициганила! Чого ж не називала його так, як перед Кулаківським: лунь, тобто лох, тобто наївний простачок?.. Утім, треба просто глибоко вдихнути — ви-и-идих, вди-и-их — ви-и-идих! От і гаразд, і навіть подумки не стане Софія коментувати цього неподобства!
Укрліт теж не минула без несподіванки. Ірка забула свого підручника і позичила в Іваненка. Хай би, але ж тепер Софійчина книжка — на двох.
— Не сподівалась, Дмитре, що прийдеш без книжки! — дорікнула вчителька.
— Вибачте, буває... — промурмотів Дмитро, спалахнувши по самі вуха.
Софійка ледве стрималась, щоб не виказати справжньої винуватиці. Точно лунь!
Лишалось пересидіти фізкультуру. Справді пересидіти: коли Софійка взялась діставати з пакета форму, там виявилась тільки спортивна кофта, а замість решти... Іграшковий ведмедик і пляшечка з молоком! Рос-тикова робота! От шалапут малий! Невже до баби Валі мама понесла його з Софійчиними кросівками?
Спішно запхала те добро назад у пакет (не всі ж мають почуття гумору!). Доведеться стирчати на лавці штрафників. Фізкультурник, який досі пробачав їй (що правда, то не гріх: забувала форму й раніше) та іншим дівчатам таку недисциплінованість, нині був сердитий. Адже через мжичку не зміг повести школярів на стадіон, а через якісь непередбачені зсуви у розкладі якраз мусив провадити урок у двох класах одночасно: в сьомому "А" і сьомому "В".
Трохи нудно і дуже твердо, але в штрафному сидінні є свої плюси. Наприклад, можна від стежити, що веківські хлопці спортивніші за аківських. Дмитро Іваненко — той узагалі суцільна спритність і грація. Вадим Кулаківський у баскетболі не дуже, але який же фірмовий прикид, як поважно себе несе! Чемпіон! Олімпієць!І всі підігрують! Недарма й вона колись клюнула... Е ні, он той високий аківець — його всі знають за оригінальним прізвищем Альбабарін —усе намагається Вада штовхнути, підчепити, принизити. Ех, учився б із ними Сашко Фадійчук: той показав би, хто справжній чемпіон! Колись, як ще в одному дворі жили, ніхто з паруботи обігнати його не міг!