Лиш Сашко ніяково мовчав. Поезії в школі не вчив і тепер ну ніяк не міг доєднатись до цього дивовижно підхожого пейзажу-дуету і розтягти прекрасну мить.
47. ХОДИ-ОБМАНКИ?
До школи в понеділок не пішла. У Вишнопіль-бо добрались тільки сьогодні вранці. Ві-ку-кусю ще на
автовокзалі, навантажену матвіївськими пирогами, відразу й посадили на Леськовичі. Потім решту пирогів, Софійку, Вірку, Надьку й Любку Сашко доставив до Софійчиної хати й побіг до шефа на фірму. Після того дівчинка провела на уроки правильних першокласниць-близнючок і не менш правильну вчительку-маму. Сама ж зосталась удома під приводом учорашнього перемерзання під грозою. Заодно посидить з Ростиком: для мами обидві причини дуже поважні.
А ще вона подумає і почитає.
Спочатку Софійка береться за Мокренків блокнот і вкотре намагається щось у ньому збагнути. Що? Що значать оці каракулі? Математичка Оксана Олегівна якось казала, ніби в єгипетських пірамідах навмисне будувались обманні ходи, щоб злодій у них міг заблудитись. А саме поняття лабіринт іде чи не з Єгипту, з описаної Геродотом прогулянки гробницею фараона Аменемхета Третього. Це вже — з розповідей учительки зарубіжної. Отже, чи не є і Мокренкові записи такими собі обманками, які мали б приспати увагу його невтомного наглядача-доглядача? "Делькаренко С.О. Незабатузяні-хіраністан": от явно ж якісь власні назви, якісь імена! "Шукморити", "закаплонник", "букша", "шалеко", "маньо"... — здуріти можна!
Так нічого й не докумекавши, укладала Ростика спати й собі лягла коло нього. Трошечки, як каже бабуся Ліна, перекимарить ("кімарити" — це слово, здається, теж є в блокноті, але подумає над цим уже згодом). Тобто перекуняє і встане зі свіжішою головою...
...Прокинулась, аж коли повернулась мама, в якої у понеділок менше уроків.
— Приманка ціла? — з порогу спішить до мишоловки. Справді, поки що, як сказав би Вад, їхня миша
V не ведеться на сало, або... Або миші просто нема! Ще один обманний хід? Ось тільки: мишин, чи таки баби Валін?
Утім, про всяк випадок порадила мамі замість сала покласти до пастки шматочок підсохлого сиру.
Ще одну обманку принесла їй простісінько додому Леся Радзивіл. Тобто Леся схотіла провідати хвору по-другу, заодно — показати якісь нові книжки й інтернеті роздруківки про їхню справу. А ще принесла їй листа.
— Поки "Русалка" відсиджується, їй на електронну адресу вже пишуть загадкові тритони! — сказала Радзивілка.
Як Софійка ходила до Лесі на інтернет, подруга запропонувала їй заснувати поштову скриньку. Софійка байдуже погодилась: однак удома немає комп’ютера, тож про електронне листування й не мрій. Навмання придумала адресу [email protected], а вже пароль вигадала сама Леся.
— Так от, я розмістила твою адресу в соціальних мережах! — заявила Радзивілка. — Це поширений спосіб сповістити про нову скриньку! І ось, маємо! Не бійся, тексту я не читала!
Леся оддала Софійці роздруківку послання, і чемно відвернулась.
Софійка розгорнула складений учетверо аркуш і пробігла очима:
"Привіт, Русалко! Запав я на тебе, от і скучаю. Обізвись! Чекатиму з нетерпінням! Я тя лафф!"
— Що це? — Софійка збентежено втупилася в аркушик.
— Ну, лист же! Тобі! Щось не так?
Звісно ж, не так! Софію знову сплутали з Росавою Підлісняк!
— Від кого ця писулька?
— Ну... Поглянь, там десь має бути зворотна адреса! — пояснила Радзивілка.
Софійка пошукала вгорі над рядками й натрапила, крім дати, написане латиницею: Тих Ковугпу). Туз Козирний? Отже, сумніву не лишається! У записці, яку недавно помилково підкинули їй замість Росави, так і значилось: "Кайфую від премудрих і прекрасних. Козирний Туз"! Тепер він гадає, що саме на Росаву натрапив у інтернеті! Господи, коли вже її тінь перестане заступати Софійку?
— Лесю, ти, будь ласка, більше листів мені не принось! — ледве стримувала сльози образи.
— Пробач, я ж хотіла як ліпше! — збентежилась подруга. — А що, ну що там?
— Пусте! Забудьмо і більше ніколи не згадуймо, добре?
— Як скажеш!
Вди-и-их — ви-и-идих:
— Ліпше перекажу тобі свої вчорашні пригоди! А ще пориємось у книжках і пошукаємо нових даних про наших Симиренків-Чикаленків!
— Гаразд!
Весело взялись до розмови. А лист... Подумаєш, ще один обманний хід! І обманним він виявився насамперед для того дурного Козирного Туза, який уже вдруге наступає на ті самі граблі, плутаючи її з Росавою, от!
— А тепер колись, що там у школі? Як поживає наш Альбабарін?
"Запав я на тебе"!.. "Я тя лафф"! Фі, як примітивно, як добре, що це не до неї! їй, Софійці, писатимуть романтичніше! Освідчуватимуться красиво, грамотно!
— ...Знаєш, він на мене геть і не глянув! — долинуло сумне Радзивілчине.
Так? На неї, на Софійку, теж ніхто не дивиться! Але нічого, живе ж!
— Плюнь ти на того Альбабаріна й розітри! Краще зосередимось на навчанні й на книжках!
— Ти чого це раптом, Софіє? Якось не схоже на тебе... А про навчання я й так завше думаю...
— От і я буду з тобою! Та й ніс у нього, знаєш... Задовгий!
— Гм... Тоді слухай про навчання, — здвигнула плечима Леся. — Отже, з біології сьогодні...
Софійка намагалась уважно занотовувати все, що каже подруга. Ну їх, усіх тих безсердечних, неуважних, позбавлених смаку хлопців! А лист? Всюдисуща Росава, коли схоче, його і так прочитає. А ні — то хай валяється навіки на віртуальному смітнику!
48 мудра балачка
— Дивись, що я ще познаходила! — Радзивілка вивалила на Софійчине ліжко гору книжок і паперів. — А ось, глянь: перелік цінностей нашого музею до війни!
Вироби часів Білокрилівської культури, скіфська зброя і прикраси, десятки тисяч срібних, мідних і зо-
лотах монет, старовинна китайська порцеляна, європейські гобелени, скульптури й середньовічні меблі... А ще стародруки, полотна Рембрандта, Ван-Дейка, Фроса, Веніга, Торіналії, Кассака, Лампі, Айвазовского, Рібейра!..
— І де ж воно все поділось? — не тямилась від здивування Софійка. — Ну, припустимо, за картину Рембранта я знаю із прощального листа Кирила Щербанівського: її розпиляли навпіл, "аби краще можна було оглядати". А решта?
— Ось тут ось написано. — Радзивілка шупорталась у паперах і дістала якусь роздруківку. — Що все це вивезено у другу світову війну! Німцями! Нібито на початку війни експонати просто завантажили в німецький ешелон. А далі — суцільний морок! Нібито й колекція до Райху не дійшла, і вагончик щез! Зник, розчинився!