І Репін, і Глінка, й Куліш, і Шевченко!.. Я собі вирішила, що у них, у Щербанівських був тільки старий парк, а там ще ціле село!.. От де вели своє сільське господарство! Леле, чого ж ти зразу про це не сказав?
— А мені що, хтось давав слово вставити? — лагідно дорікнув Сашко. — У тебе ж сьогодні наче словесну трубу прорвало!
— Вибач, — Софійчині щоки миттю зашарілись. — Вибач, вибач!
— Та чого там, — почервонів і хлопець. — Забуто! Як ти на те, щоб на цих вихідних...
— Зустрітися? — перебила Софійка. — Але ж у мене...
Миттю затнулась, бо второпала, що знов наступила на ті самі граблі.
— ...Щоб на ці вихідні навідатись до моєї мами в Матвіївну, — лагідно всміхався Фадійчук. — Заодно сходити у Вікторівну, га?..
Боже, який він, цей Сашко! Який же!.. Ну, який!.. Та вона б його зараз... Ну, тобто потисла руку... Як своєму найтерплячішому, найвірнішому, наймудрішому другові!
36. Ще крок. ЧИ ДВА?
Але до Пустельника, звісно, нікому не дорівнятися! Ось він знову на Софійчиній кухні, а вона і мліє, і вмирає, і воскресає!
Звичайно ж, у гостях і баба Валя! Вона знов принесла смаколиків, і мама вимушена запросити сусідку до чаю. Уже чай випито, і тарілка майже порожня, а баба настійливо надиктовує мамі нові рецепти. Мама спершу чемно пропускала її теревені повз вуха. Але коли баба нагадала про шлях до чоловічого серця через шлунок і про те, що, мовляв, ось-ось повернеться з відрядження її, Танін, Вячеслав, мама схаменулась і побігла по блокнотик.
Так вони з Пустельником втратили ще двадцять чотири цінні хвилини.
— Чи ж я не казав, що вона — таємний агент? — підозріло киває дядько в сусідчин бік. О, він і не уявляв, які близькі до істини його припущення! Але Софійка лиш подала застережливий знак. Мовляв, будьмо обережні.
Потім пішла розмова про котів і Ростика — ще плюс вісімнадцять хвилин.
Тоді баба насилу згадала, що в неї удома негодований чоловік, і кинулась його рятувати — пішла нарешті.
Фу-у-ух, тепер можна послухати дядькові Сергієві столичні новини.
Виявляється, йому вдалося домовитись і з журналістами, і з експертами:
— Цими днями один телеканал відрядить сюди кореспондентів, і сюжет побачить уся країна! Хай тоді спробують нам завадити!
— Ой, хай би днів зо два не приїздили, щоб Калинин нічого не запідозрив! — шепче йому Софійка, поки мама відвернулась до умивальника.
— Як там із ним? — змовницьки примружив око Пустельник.
Поки Софійка гинула від того примружування, мама, виявилось, уже помила чашки й перетворилась на саму увагу, тож довелось перейти на езопівську мову:
А в нас тут усе на місці. 1 старий парк, і дуби взовж алеї, і навіть художники, які за гроші намалюють будь-кого і будь-що! Ми нині з Сашком там гарне-е-енько прогулялись!
— Матиму до тебе прохання, — підтримав алегорію Сергій. — Передай одному художнику від мене долари, я йому винен!
Пустельник протягує Софійці конверта.
— Дякую, неодмінно! — аж сяє від такого взаєморозуміння дівчинка.
— Гаразд, але якщо музейники всі такі чесні, — висловлює свіжі гіпотези мама, — то хто міг навести на картини злодія?
— Таню, ти мислиш у правильному напрямку! — вчепився за мамину думку Пустельник. — У Вишнополі, я чув, є один знавець і перекупник старовини... Якби ж згадати прізвище...
— Я Кваша? — раптом плеснула себе по лобі Софійка від остаточного здогаду.
— Ні-ні, не таке, як у мене...
— Я Кваша! — Софійка жартувала вже навмисне.
— Кажу, зовсім не таке!.. Хоча... Теж їстівне!
— А як Кваша? — вже відверто сміялась дівчинка.
— Моє прізвище мене цілком влаштовує! — аж розсердився дядько. — А головне те, що воно влаштовує мою Сніжинку, сьогодні вона його навіть наспівувала під "Місячну сонату"! — всміхнувся.
Боже, який він милий, коли отак наївно дав себе розіграти! А якби не ота Сніжинка, якій раптово стало
подобатись його прізвище, то й узагалі зворушив би Софійку до сліз!
— А як вам Кваша? Кваша Григорій Борисович?
— А-а-а! Ти про це? — Сергій збентежено почухав свої патли, а потім і собі дзвінко засміявся. — Ти знаєш, воно! Казав же: якесь харчове, їстівне!
Реготали всі троє. Тобто вже двоє: маму покликали з вітальні Вірка, Надька й Любка.
Пересміявшись, дядько знов посерйознішав:
— Але ж де того Квашу знайти? Кажуть, то великий конспіратор, спілкується тільки з надійними...
— Вважайте, дядечку, що я надійна!
— Тобто?
І Софійка стисло змалювала йому відвідини Поштової. Ах, і надсучасні відеокамери не змогли б відтворити тієї ніжності, того здивування, з якими в цей час дивився на Софійку найдосконаліший і найвродливіший у світі чоловік Сергій Якович Кавун!.. Жодна земна істота не зазнала такого щастя, яке переживала цієї миті вона, провінційна семикласниця!..
Шкода, що цю коротку ідилію обірвав телефонний дзвінок.
— Так-так, моя Сніжинко! Вже йду! — став збиратись дядько Сергій.
— А щодо Кваші я подумаю. І дам тобі знати, — таємничо кинув на прощання.
— Як, уже йдеш? — зазирнула до кухні мама з братиком під пахвою. — То бувай, бо в нас тут невеличка пригода, нам з Ростиком треба до ванної!
— Па-па, козаче! — помахав малому Сергій, і Рос-тик охоче замахав обома руками. — І тобі щасливо, красуне-розумничко!
Це вже стосувалось її, Софійки!..
— О, мало не забув!
Га? Він ще щось каже?..
— Тобі привіт від Ірки! — проголошує вже з порога.
— Завадчучки? — ошелешено кліпає дівчинка. Невже й сюди залізла?
— Від білої-пребілої! Найбілішої! — здається, Пустельник надумав її розіграти, але дівчинка ніяк не може збагнути в чому, за словами Кулаківського, прикол.
— Білої'? А прізвище ж як? — заінтриговано тягнеться вслід за дядьком Софійка.
— Здогадайся, ти ж Со-фі-я, мудра! До того ж, хитрунко, це буде тобі невеличка помста за "Я — Квашу"!
— Але ж стривайте!
Проте весело-зухвалі Пустельникові кроки відлунювали уже в під’їзді.
37. ПРИСТРАСТІ КРАКІВСЬКІ
От хіба тут уроки в голові? Своїм фізичним тілом Софійка присутня на фізиці, але думки її чинять активний опір вчительському поясненню. Бо в голові формувалось те, що у фізиці зветься інерцією, тобто і досі колотяться підозри та відкриття, зроблені протягом цієї знов безсонної ночі.
По-перше, Пустельник. Він уразив її ще й своєю новою рисою — вишуканим почуттям гумору. А таємниця, що віднедавна єднала їх двох, тільки двох, додавала особливого чару Софійчиним почуттям. І нехай!