Бачив те Сашко чи не бачив, але не зреагував: головні двері на першому поверсі уже розпачливо гупнули.
— Ваша картопля розсипалась... — прорипіли натомість двері баби Валіної квартири.
— І морква! — вималювався за бабиною спиною її новоспечений чоловік.
— Няв! — згідливо терся об хазяйські ноги чорний кіт Фантик.
Вельми тонко підмічено! Ще й ду-уже вчасно!
Чаювання розпочалося довгим і нудним визбируванням картоплі й моркви по сходах, вимочуванням калюж та змітанням цукру з підлоги.
До чаю (звареного заново, але вже у старих чашках) і пиріжків з ревенем таки дійшло, але смакували, вони, звісно, вже не так.
19. ВЕСЕЛА КОМПАНІЯ
Субота. Стільки всього переробити! Навідатися в інтернет, піти (хоч на це ще треба наважитись!) у музей до Хазяйчиного архіву, зрештою — просто сісти й подумати над останніми подіями й зрозуміти свої почуття.
І, звісно ж, було б дивно, якби Софійці ніхто не перебив її планів!
Вихідним настроєм і не пахло. По-перше, мама з татом знову помчали в Половинчик помагати бабусі й дідусеві на городі. А це значить, що малого Ростика лишають на Софійку. Няньку-сусідку бабу Валю й до цього не турбували у вихідні, а коли вийшла заміж, тим паче...
По-друге, тепер на Софійчиній шиї ще три дитини: спасибі Сашкові (ох же, й сердита на його вчорашні витівки! Псих ненормальний!), підкинув мороку!
По-третє, ранній телефон Сніжаниним ніжним голосочком ощасливив: у тітоньки позапланові пацієнти, а в Пустельника невідкладні справи, тому до обіду Софійці доведеться посидіти ще й із небожем Сергійком!
Поки Софійка терміново робила вдих-видих, аби хоч якось дати раду несподіваним проблемам, дівчата побились за те, хто першою братиме Ростика на руки, на плиті задимівся чайник (за метушнею забула налити води!), у двері подзвонила тітонька, яка, мов новорічного гостинця, лишила в коридорі немовлячу корзину з Сергійком і помчала геть.
— Бігом роздягни, він же впуганий знадвору!.. — прокотилося луною з-за дверей.
Ні, це просто несте-е-е-ерпно!
Дівчата вхопились за малого шістьма руками і, поки Софійка драяла чайника, якось там поділили його між собою і помирились.
Коли ж вона зварила Ростикові кашку й повернулася кликати дівоту до чаю, то мало не випустила з рук пляшечки. У вітальні панувала повна ідилія: Віра трясла брязкальцем над маленьким Сергійком, Люба тримала на колінах Ростика, а сповнена власної гідності Надя сиділа посередині й поважно читала "Курочку Рябу".
А коли вона сама востаннє читала братикові казку? Така зайнята!..
— Дід бив, бив — не розбив! — Надя увійшла в роль. — Баба била, била — не розбила!..
Ростикові, мабуть, подобалось, бо зацікавлено стежив за нянькою.
— ...А мишка бігла, хвостиком зачепила...
— Ишка! Більа! — схвильовано повторив братик. Хотів сказати, що мишка бігла!
— Мій ти розумню-у-у-умнику! — три поцілунки одночасно тицьнулися в його голівку та щічки.
Взагалі-то, братик — її, Софійчин!
— Хвостиком зачепила, яєчко впало, покоти-и-илось і... розбилось!
— Пальо! — захоплено повторив Ростик.
Це ж треба, як раптом забалакало!
Сестрички аж заливалися щасливим сміхом від
хлопчикових успіхів.
— Дивіться, і мій Сергійко сміється! — вказала на меншого Віра.
Взагалі-то і Сергійко не зовсім їхній! Але гаразд уже, сьогодні Софійка добра!
— И-гіко!..
— Ой, у Ростика гикавка? — сполохалась Люба. — Це від голоду!
— Ні, — зметикувала Надька. — Игіко — це Сергійко.
— А ми Сергійка ще Кавунчиком називаємо! — додала Софійка.
— Кавунчиком?
— Це його прізвище — Кавун!
— Ха-ха-ха! А він геть і трошки схожий на кавунчика! Смачненький і кругленький!
Поки дівчата заглядали до малого, Софійка впевнено вихопила в Люби Ростика. Зараз наїмося каш...
Чи взяла якось незграбно, чи братик сам вивернувся, але якось звалився на диван, а звідти, перекотившись, гепнувся на підлогу...
Аж похолола: не так від тривоги за брата (падав останнім часом постійно), як від сорому за непрофесійність, іще й при свідках. Та й ревиська зараз буде — перетинки потріскають!
Зависла напружена тиша: як учора після падіння сервізу.
Але, поки Ростик дивився на публіку й підбирав тональність, у якій заревіти, всюдисуща Надька промовила:
— ...А яєчко впало й покотилось!..
— Кокотився! — повторив малюк. Був трохи збентежений, що йому перебили плакання.
— Ростик упав і кокотився! — пожартувала Любка.
— Софійка бігла, кашкою зачепила, а Ростик упав і покотився! — добавила й Вірка.
Всі аж загойдались од чергової порції реготу.
— Ой, рятуйте, я зараз впаду! — хапалась за живіт Надька.
— І буде: "Надька впала й кокотилась!" — скоренько віддячилась Софійка.
— Аби не щось інше! — хихотіла дотепниця Вірка. — Бо Ростик у памперсі, а наша Надя...
Чергова хвиля реготу змусила засміятись уже й Софійку.
Хихотіння вляглося. Кожен займався своїм, як раптом...
— Стривайте, тут хтось... Хтось наче добирається знизу! — насторожилась Люба.
— Ану тихо!
Шкряб! Шкря-а-аб!.. Хрусь-хрусь-хрусь... Навіть кицька, яка досі куняла собі в кутку, подалі від людей, підвела свою чорно-білу мордочку, нашорошила вушка. А вона завжди першою відчуває всяку нечисть!
— Ай! — заверещали сестри.
— Ага, давайте ще малих мені поперелякуйте! — гарикнула Софія. — Прислухаймось краще, звідки чекати сюрпризів і хто то може бути!
Але під диваном уже залягла стерильна тиша.
— Може, здалося? — знизала плечима Надя.
Всім одночасно? Утім, щоб не сіяти паніки, Софійка погодилась:
— Може, й так! Гайда, Надю, дочитуй казку, а Ростив буде слухати і їсти!
— Надя — казку, Ростик — кашку! — ні, Вірка сьогодні — вершина гумору! Мабуть, у Сашка вдалась!
Усі, крім Чорнобілки, яка пряла вушками й дослухалась, розвеселилися знов.
— О, дайте мені Сергійка! Бо в мене руки порожні! — закомандувала Надька.
— Ой, а він... заснув! — кинулась до свого підопічного Вірка.
— Від радості, що йому нарешті дали спокій! — усміхнулась Софійка, зазирнувши в кошика й укривши дитину ковдрочкою.
Усі знов засміялись: але тихенько, щоб не розбудити малого.
Зрештою, така пристойна компанія — не дуже й погано!
20. ВСЕ ясно
— Спасибі, що доглянула Сергійка — у свій вихідний ще й у таких клопотах!
Це Пустельник прийшов по синочка. Розуміє, що Софійці, крім небожа, довелось бавити ще рідного брата і трьох близнючок.