А тут іще й замість математичної задачі суцільний лабіринт! Дмитро Іваненко щось укотре відписує Ірці, тож допомогти нікому. Як на те, вчителька Оксана Олегівна, нахваляючись, що математика — мати всіх наук і що вона дозволяє людині оперувати поняттями абстрактними замість понять реальних, яких може просто не виявитись напохваті, зазначила, що без математики, мовляв, і лабіринту не побудуєш.
На уроці ж зарубіжної вчителька якраз пригадала письменника Умберто Еко, який зробив лабіринт основою роману "Ім’я троянди"...
Знак, що пора діяти!
"Біла дівчинка"... Сніжана? Вже не дівчинка!.. Вірка, Надька й Любка? Біляві, але їх аж цілих три! Віта золотиста, Ірка вже другий тиждень як брюнетка...
Гаразд, біла дівчинка почекає: за Хазяйчиними словами, вона вступить у гру, коли справа розкрутиться. Займемось іншим.
"Спочатку шукай за подібністю"... "Потрапили в кріпацтво так само, як і козаки Симиренки"... "Нажили багатство на тому ж, що й предки Євгена Чика-ленка"...
На великій перерві пішла до шкільної бібліотеки.
— Ой, навряд чи щось є... — похитала головою бібліотекарка. — Ці ж Симиренки й Чикаленки були заборонені.... Чула, дещо про них уже й видано, але до провінційних шкіл не дійшло... Брак фінансування, ви ж розумієте...
Бібліотекарчина промова аж надто скидалась на виправдальну промову музейниці щодо Мокренка! Так, наче на цих загадкових людях і досі лежить тавро злочинців...
Бібліотекарка довго порпалась у — хай не умберто-еківських, але теж плутаних — лабіринтах книжкових шаф. Повернулась із сіренькою книжечкою:
— Щось є, уяви собі! "Зелене сонце", Савчука Олекси... Знаєте, її до вас ніколи й не питав ніхто... Ще 1982 року, а як новісінька, геть не торкана!
— Дякую!
На наступних уроках нетерпляче ковтала книжку. Знайшла небагато. Козак Степан Симиренко "після двадцятилітнього перебування на Запорізькій Січі приїхав у Мліїв" і "оселився на хуторі, поблизу річки Вільшанки, оженився, збудував греблю й водяного млина, посадив вишняк". Про його ж сина Федора тільки й сказано, що "потрапив у кріпацьку неволю, але згодом викупився, розбагатів, почав учити дітей...". Чому потрапив? Як викупився? А потім учителювати взявся чи що?
— Вадиме, в тебе є п’ятдесят коп, мені на ватрушку не хватає?! — демонстративно перелічувала розписними нігтиками свої мідяки Ірка. Софійка зачиталась і не помітила, що вже перерва!
Завадчучка просить ніби Кулаківського, а насправді — вся гучність сюди, в бік Іваненка, який сидить оце поруч.
— Гм... Пардон, але якраз... — мляво зазирав у кишені Вадим. — Якраз останні башлі на домашній інтернет пішли, з клубом тепер довелось зав’язати!
— Щур ти і жмотяра! — кокетливо насупилась Ірка й через весь клас: — Дмитрусю, а в тебе?
— Дві гривні стане? — з готовністю витягнув гроші Дмитро.
Софійка від зневаги аж загубила рядка.
— ...Бери й ні в чому собі не відмовляй! — пожартував Дмитренко.
—Ум-м-м, спасибі тобі, мій хороший! Цьом-цьом! — витягнулись до Дмитрової щоки губки-сердечко.
Софійка не мала бажання бачити, як шаріється Іваненкова щока, скоренько заглибилась у "Зелене сонце".
— Слухайте анекдот! —долітало Вадимове. — Один чувак захтів стрічатися з якось там подругою. А вона, типу, питає: "А в тебе Мерседес є?" — "Нема". — "А двоповерхова вілла?" — "Нє". Ну, а та фізя його й послала, типу: пішов сапати вазони!
— Ха-ха-ха! — догідливо сміються вірні Вадові ад’ютанти.
— Та ша, ще ж не доказав! Удома, значить, чувак розказує про облом свому батяні. А той і заявляє: "Нічо в тебе з нею, типу, не вийде. Бо, допустим, якщо свого "бенклі" продаси — то три "мерси" купиш. Але зносити від шостого по третій поверхи вілли я не дозволю!"
Ага, ясно, чому Вад не зміг позичти 50 коп! Це для його статків занадто малі гроші! — Софійка марно зосереджувалась на книжці.
— Все, вже можна сміятись! — гигикнув Вад і команда слухачів зірвалась реготом.
Так, де це вона читала?
...Не набагато більше дізналась і про смерть Хазяйчиного чоловіка, який загинув так само, як Лев Сими-ренко. "Ворожа куля влучила Симиренкові у саме серце", — коротко, як сам постріл, повідомляли останні сторінки. Отже, Хазяйчиного чоловіка було вбито... Як це поможе знайти викрадені картини?
Невже спробувати через інтернет? Зараз віртуальна мережа якось більше асоціювалась із міліціантами, штрафами й протоколами... Звернутися б до Дмитра, але після того, як він остаточно підпав під Ірчині ратички, тобто, впав у Софійчиних очах...
Краще вже через Кулаківського, який онде, лівіше од Софійки, невинно позіхає під вікном... "Тримайся все лівого та лівого"... Ні, Вадова роль у Софійчиному житті ще не вичерпалась! Що, коли діяти через нього? Колись же сам запрошував її на пару позависати в неті!..
17. КОНСЕНСУС ПРЕДИКАТІВ
Ледве дочекалась кінця останнього уроку, ледве
стримувалась, щоб не побігти до Вада, який сонно згрібав із парти книжки до рюкзака.
— Ваде, мені треба дещо знайти в інтернеті... Чи не можна попроситись на твій комп’ютер?
— В принципі можна, але не зараз. — Вадим защібнув блискавку рюкзака й ліниво перекинув його через плече. — Бо в мене якраз миша здохла, а за нею — клава з мамою... Приповзай через днів так... три... п’ять... днів через дев’ять!
— Господи, та як же це? — Софійка зблідла й так і зсунулась на стілець, біля якого стояла. Он чому хлопець такий пригальмований цілий день! А вона гадала сонний... А вона гадала скупий!
— Коли це сталось? — видихнула.
Не знала, хто така Клава (це в неї була прабабця Клава, у роду ж Кулаківського такої не пригадує), але мама... Так, Вадим виростав здебільшого з бабусею, так, батьки згадали про нього тільки недавно, але ж, яка не є, все одно... Вадим, певно, од горя чи не вперше й назвав її так лагідно: мама... Бо то все мазер, мутір чи маманя!
— Та днів із п’ять уже! — Кулаківський понуро сплюнув і собі приземлився на кришку парти.
Значить, уже й поховали... Скоро дев’ять день відзначатимуть... Чого ж це в школі ніхто нічого не знає, людоньки?.. Бо таки ж мужній: нікого не хоче вбивати своїм горем!
— Це ж треба: тільки поєднались — і таке! — голос от-от мав зірватись на плач. — Яка причина? Од миші позаражались якимось вірусом?