Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія

Сторінка 25 з 56

Павленко Марина

— Ти гля’, що ро’! Ти гля’, що ро’! — захоплено приказувала Віта.

— Слухай, Віт, кажи вже щось конкретне, бо в тебе наче запис заїло! — буркнула Софійка.

— Та що каза’? Ба’, на що він пішов ради те’?!

— Ради мене? — раптом Софію пронизав серйозний сумнів. — Намет так само мій, як і твій!

Перед сном ще десять разів обдивились своє брезентове мешкання і старанно зашнурували його зсередини. Довго дослухались до всіх шиплячих-свистячих звуків, поки нарешті все розчинилось у шумі хвиль і мареві снів. Зі стрибучими тушканчиками, страшними гадюками та сміливими сіроокими принцами. Але оскільки примовка цей раз вийшла трохи незграбна ("Сплю у звільненому від змії наметі, приснись, мій коханий, де ти"), то хтозна чи можна тим снам довіряти?

27. ЗНОВ У порогу

Історія з гадюкою, як, до речі, й несамовита спека та брак води, спричинили до того, що наступного ранку вишнопільці згорнули свій табір і рушили з Меганома на два дні раніше, ніж планували. Шкода, зате до Ялти ще на крок ближче! А в Ялті — гори, пальми, цілюще повітря! Недарма ж там лікувались (мама перед поїздкою Софійку трохи напакувала інформацією) Леся Українка, Василь Доманицький, працював Степан Ру-данський, бували історик Микола Костомаров, педагог і композитор Петро Ніщинський, письменники Яків Щоголів, Амвросій Метлинський, Дніпрова Чайка, Іван Карпенко-Карий!..

Це ж під Ялтою — маєтності графа Воронцова, якому Катерина Друга віддала в рабство Степана Симиренка, покаравши за непокору. А потім уже Симиренко-молодший помстився тим, що став головним

конкурентом графа в цукровому бізнесі... Цікаво побачити на власні очі якісь доріжки з тенет недавно особисто пережитого й майже розплутаного Софійкою лабіринту!

Кількома словами перекинулась по мобілці з мамою, звісно, про гадюку ні слова, — про неї уже вдома, коли все буде позаду. Сашко знов поза зоною, хоч учора, поки тривала зміїна історія, дзвінків від нього аж п’ять пропущених.

Дорога міняється, більшає зелені, вищають гори.

Гм, чудернацькі тут і в усьому Криму назви поселень! Точніше, не так чудернацькі, як, навпаки, на один копил! Леніне, Фрунзе, Дачне, Октябрське, Южне, Прав-дине, Гвардійське, Геройське, Виноградове, Передове, Нове, Щастлівоє...

— Колись більшість цих назв були татарськими, — ніби вгадала Софійчині думки Олена Гаврилівна. — Але в радянські часи татарів повиселяли...

— Як повиселяли? І татарів також? — не втрималась від здивування Софія.

— О, ще й як! Так-от, коли їх силоміць звідси вивезли, кинулись нищити будь-які сліди їхнього перебування, заодно й усе кругом перейменовувати. Оці всі Октябрські-Южні — колишні Султанівка, Юзкуї, Чалбаси, Розенталь, Кючок Таракташ... Між іншим, помітили: остання назва звучить схоже на "тушканчик", хоч і означає Мале Жабеня!..

— А ще — село Шейх-Мамай, де поховано Мамая: воно тепер Айвазовське! — додала дещо і з власних пізнань. Про тушканчика, на жаль, додати поки що нічого не годна: розмова з мамою про це непевна й не телефонна, хай ще потерпить його в себе родина Олени Гаврилівни, а там, як дасть Бог, станеться диво, і Софійчина мама дозволить...

— Атож, — учителька якраз не про тушканчика, а знов про слова: — Також зникли єврейські, шведські, релігійні, козацькі назви: Найдорф, Арнаутка, Янголи, Хрестовоздвиженка, Прогної, Британи, Шабо...

Ох, правда, що слова так само народжуються, страждають і вмирають, як і люди! Правда, що в словах — історія!..

— За такою логікою навіть дивно, як ніхто не забанив мого прізвища!

Це сказав... Альбабарін, який, виявляється, вмудрився обмінятися місцем з якимось ашником і сидів тепер простісінько позад Софійки!

— Ой, ти вже тут, Альбабаріне? — здригнулась усім пишним тілом від несподіванки й Олена Гаврилівна. Правда, оклигала вона вмить, бо відразу скористалась із появи свіжого слухача: — Аз твоїх родичів часом ніхто не мріє завести собі...

— ...Тушканчика? — Альбабарін, виявляється, і тут у курсі. — Ні-ні, дякую, у нас уже є хом’як!

— Жаль, бо то дуже симпатичний тушканчик! — зітхнула історичка.

І вже лиш тепер, заднім числом, Софійка второпала, що "бан" — це англійською заборона, а банити — значить забороняти, і Алі-баба, він же Тимур, підтримує їхню розмову про переінакшення назв та імен!

— Атож, і твоє, і моє прізвища погано вкладалися в прокрустове ложе радянської логіки! — це вже озвалась Радзівілка. Ох, розумнюща — і квит!

— А в діда моєї мами хоч і було наче звичайне собі прізвище Вишня, а й те в життєвих перипетіях ненароком помінялось на "Ягода"! — Софійка теж не ликом шита!

— Прикольно! У тебе, Софіє, взагалі, як бачу, бомбезні предки! — ой, Алі-баба пам’ятає ту фразу про козаків,

яку вона сказала йому біля Генуезької фортеці! Явно не байдужий до її розповідей, а отже... до неї самої?!

— А ще класно мати прізвище Терен! — як же правильно, як делікатно Тимур зачепив увагою і Ві-ку-кусю, адже та сидить, усіма забута й червона, як рак, від своїх дурних комплексів і такої ж нерозумної закоханості!

— Атож, терен є терен, не треба ні під кого підроблятись! — підбадьорливо потисла подружчину руку Софійка.

— І завжди цвіте! — може, не надто дотепно, але ж пожартував Тимур.

— Ага, і теж ягода! — спромоглась на усмішку й Ві-ку-куся і ще більше зашарілась.

Засміялись. Веселість об’єднала, і всі перезирнулись, і Софійка оглянулась на Тимура. І мабуть, теж природно, що... Що при цьому ненароком своїми блакитними очима зіткнулась із очима сірими! Старшокласник Андрій теж не дрімав і стежив за веселою компанією із автобусної гальорки!

За компанією чи за Софією?.. За Софією чи — за Вітою?..

Як би там не було, а деталі веселої розмови, як і красу навколишніх краєвидів, Софійка після того ловила вкрай неуважно.

28 НАД ПРІРВОЮ

Наступні назви куди цікавіші: селище Зеленогір’я, урочище Панагія (схоже на Емігея!), річечки Панан’ян-Узень, Арпат і Ускут — суцільне диво й краса! Перш

ніж розбивати табір, вирішили залишити речі в автобусі і навідатись до якогось унікального озера з назвою не менш прекрасною: Смарагдове. А ще — до водоймища з природними каньйонами, порогами, джакузі, каскадами, зі штучними підвісними сходами, повітряними мостами й тарзанками! Звісно, всі жваво рушили вслід за невеличкою групкою туристів: кому не хочеться побачити видатного озера?